А ви знали, що Кіммерійці – перше плем’я на території сучасної України?

Кіммерійці – перше плем’я на території сучасної України, про яке ми знаємо не лише з археологічних джерел і яке відомо за назвою. Кіммерійці згадуються античними грецькими авторами, зокрема Гомером та Геродотом, а також у ассирійських текстах.

Частина дослідників ідентифікує кіммерійців з пізніми пам’ятками білозерської археологічної культури XII–IX ст., або з пам’ятками чорногорівської культури і новочеркаськими пам’ятками ІХ ст. до Р.Х.

Повідомляє likeme.pp.ua

Загалом більшість знахідок степової зони приписують кіммерійцям та відносять до умовної “кіммерійської культури”. Ймовірно, під назвою “кіммерійці” античні автори розуміли все населення Північного Причорномор’я передскіфської епохи, тому таке спрощення є виправданим. Кіммерійці майстерно оброблювали залізо, проте використовували і знаряддя праці та зброю з бронзи. Вони розводили коней і займались кочовим скотарством. Задля отримання здобичі кіммерійці здійснювали військові набіги на сусідні племена. У 720-х рр. до Р.Х. кіммерійці напали на закавказьку державу Урарту, розбивши її військо та здійснивши набіг на її територію.

Пізніше кіммерійці вступили у конфлікт з іншою великою державою регіону – Ассирією.

У одній з битв з ассирійцями кіммерійці вбили їхнього царя Саргона ІІ, проте були розбиті та відступили з Ассирії. У якості найманців кіммерійці служили у різних державах Близького Сходу.

Поряд з кіммерійцями в Україні жили носії інших культур: висоцької (у сучасних Галичині та Волині), лужицької (північно-західна Україна і далі на захід до р. Ельби), бондарихінської (лісостеп Лівобережжя) тощо. Серед представників культур, яких не вважають кіммерійцями, особливе місце займають представники чорноліської культури (XI–VIII ст.), що мешкали у лісостеповій смузі північніше від кіммерійців (від середньої течії Дністра до середньої течії Ворскли) і яких деякі дослідники пов’язують з давніми фракійцями або навіть праслов’янами; В. Клочко, виходячи з аналізу комплексу озброєння білозерської та чорноліської культур, дійшов висновку про можливу етнічну спорідненість їх носіїв.

Чорноліська культура була землеробською й осілою, однак велику роль у їхньому господарстві відігравав кінь. Ймовірно, племена цієї культури ворогували з кіммерійцями, оскільки на території поширення чорноліської культури знайдено великі укріплені городища. Відтак можна припустити, що рівень військового мистецтва носіїв культури був не нижчим за кіммерійський.

818
819

Нам мало відомо про військову організацію кіммерійців, однак щоб вести успішні війни з могутніми близькосхідними державами, треба було мати потужні збройні сили. Судячи з зображень та свідчень письмових джерел, зовнішній вигляд та спосіб ведення війни у кіммерійців мало відрізнявся від пізнішого скіфського. На чолі війська кіммерійців, так само як і їх племен, стояли царі. Кіммерійці застосовували новаторську на той час техніку бою – верхи на коні.

Основу тогочасних армій складала піхота, а коні використовувалися у колісницях та обозах; ймовірно, від кіммерійців техніку кінного бою перейняли ассирійці, а від тих – решта народів Стародавнього Сходу. Кіммерійські вершники могли стріляти з лука на ходу, колоти списом та рубати мечем з коня.

Кіммерійцям був відомий і “скіфський спосіб” стріляння з лука – з-за спини, під час відступу чи втечі (зображення кіммерійців на етруській вазі VI ст.). Ймовірно, кіммерійці першими застосували тактику кінного бою, що пізніше так прославила у античному світі скіфів та їх наступників – сарматів. Є дані про застосування кіммерійцями колісниць, які були елітним родом військ у арміях раннього залізного віку.

Конструкція і спосіб носіння луків відображена на кам’яних стелах.

Кіммерійський лук був подібним до пізнішого скіфського і так само зберігався у гориті. У відділенні для стріл носили до 42 стріл, які мали кістяні, бронзові чи залізні наконечники і древки довжиною 55–60 см.

Кістяні наконечники були втульчастими і були чотирикутні чи круглі у розрізі (форма кулі від гвинтівки), бронзові вістря були втульчасті, дволопатеві, з ромбічною чи трапецієподібною голівкою, такі ж форми мали залізні наконечники. Кіммерійці застосовували списи з невеликих розмірів бронзовими втульчастими наконечниками з нервюрою та з залізними наконечниками більших розмірів (до 40 см), що мали отвори у втулці для кріплення до древка. У кіммерійців були залізні мечі з поздовжніми ребрами на клинку. Продовження клинка йшло уздовж усього руків’я і невеличкого перехрестя регіону “кіммерійської” доби; вони представлені знахідками у Слободзеї (Наддністрянщина), Миколаївщині чи сході Одещини (приватна колекція), Гербино (Одещина, Одеський археологічний музей). Для ближнього бою застосовували також залізні кинджали.

Дуже близьким до кіммерійського (білозерського) за типом був комплекс озброєння чорноліської культури. У чорноліських пам’ятках також є чимало озброєння: кістяні, бронзові та залізні наконечники для стріл, бронзові та залізні вістря списів, бойові бронзові сокири-кельти. У Суботівському городищі (Черкаська обл.) виявлено довгий залізний меч з бронзовим руків’ям, великим перехрестям і закінченням піхви, який своєю формою нагадує середньовічні мечі та є унікальною у своєму роді знахідкою.

Меч подібної форми (довгий клинок, велике перпендикулярне клинку перехрестя, кругле навершя руків’я) зображено на кіммерійській кам’яній стелі VIII–VII ст. до Р.Х. Судячи з цього зображення, довгий меч кіммерійці носили з лівої сторони, щоб зручніше було витягати його у бою правою рукою. Короткі мечі або кинджали носили справа. Подібно поступали і скіфи, які тримали акінаки прив’язаними до пояса справа, і лише найдовші скіфські мечі могли носити зліва.

820

На відміну від пізнішого скіфського, яке дає значно кращий матеріал для дослідження, захисне озброєння кіммерійців є мало вивченими. На IX–VIII ст. до Р.Х. у основних центрах цивілізації (Південна Європа, Близький Схід, Єгипет, Китай) вже склалися певні, притаманні саме для цих регіонів, основні риси комплексу озброєння.

Металеві панцирі, відомі ще з середини ІІІ тис. до Р.Х., вже набули на даний час певного поширення у античному світі. Найдавнішими видами обладунку були пояси, перев’язі та куртки, на які нашивали захисні деталі. Спочатку такими деталями були пластинки з товстої та твердої шкіри, кістки чи рогу, можливо, дерева, але з поширенням металів на обладунки нашивають металеві (мідні та бронзові) пластини та бляхи.

У Єгипті, Месопотамії, Сирії та Палестині популярними були пластинчасті обладунки, що могли кріпитися на основу зі шкіри чи матерії, або ж поєднуватися між собою дротиками чи шкіряними стрічками. Панцирне полотно прикривало передусім торс воїна; деякі пластинчасті обладунки мали поділ, деталі для захисту плечей та високий стоячий комір. Пластинчасті обладунки на шкіряній основі були дуже міцними, однак важкими, набірні панцирі були легші, однак менш надійно забезпечували захист від стріл і ударів холодною зброєю; основним недоліком цих обладунків була їх негнучкість.

У Європі наприкінці ІІ – у першій половині І тис. до Р.Х. відбувся поступовий перехід від пластинчастого обладунку до цільнометалевих (бронзових) кірас, що мали дві створи – передню і задню, додатково використовували бронзові поножі, що захищали гомілку та коліно. У Китаї у цей час відбувався перехід від шкіряних обладунків, підсилених бронзовими деталями, до пластинчастих панцирів. Натільний металевий обладунок даної епохи доповнювався бронзовими литими шоломами різноманітних форм.

821

Слід відзначити, що натільний обладунок, зокрема металевий, у давні часи був ознакою лише найзаможніших воїнів – вождів, колісничих. Тому знахідки обладунків та шоломів ІІ – початку І тис. до Р.Х. є дуже рідкісними. Однак у Північному Причорномор’ї виявлено кілька деталей панцирів “передскіфського” часу: круглі бронзові бляхи виявлено у Середньому Подніпров’ї (І чверть І тис. до Р.Х.), Кисловодську (VIII – I половина VII ст. до Р.Х.), Суботівському городищі (IX–VIII ст. до Р.Х.). Реконструювати вигляд кіммерійського обладунку за цими знахідками можна лише умовно, спираючись на більш пізні дані про застосування скіфами шкіряного обладунку, посиленого металевими деталями. Круглі бронзові бляхи повинні були нашиватися на тверду підкладку, оскільки самі по собі вони (через малі розміри) не прикривають життєво важливі органи і мало сприяють захисту від холодної зброї. Навпаки, нашиті на тверду основу, металеві деталі значно зміцнюють її. В цьому разі основа має бути сама по собі обладунком, в якому бляшки слугували лише підсиленням. Такою твердою основою могла бути шкіряний панцир, відомий за пізнішими скіфськими стелами та згадками античних авторів про обладунки сарматів з твердої шкіри. Обладунок міг мати один розріз з боку чи складатися з двох частин, наспинної та нагрудної, що поєднувалися на плечах. Він мав ремінці, що зв’язували розрізи; панцир міг також мати плечові деталі, що, ймовірно, були пришиті до спинної частини і мали ремінці спереду. Бронзові бляхи могли нашиватися передусім на передній частині кіраси, що прикривала груди і живіт воїна. Шкіряний обладунок, тим більше підсилений металевими деталями, надійно захищав воїна у бою, причому як з легкоозброєними вершниками, якими були кіммерійці та їх сусіди, так і з представниками держав з більш розвиненим комплексом озброєння, якими були вороги кіммерійців – Ассирія та Урарту. Ассирійці у часи війн з кіммерійцями надавали перевагу пластинчастим обладункам: є зображення ассирійських лучників, з голови до кісточок ніг захищених пластинчастим металевим обладунком. Подібні обладунки використовували і в Урарту, де також популярними були широкі бронзові бойові пояси. Знахідка бронзового бойового пояса, подібного до урартських, була зроблена у с. Підгірцях Київської області; цей пояс демонструється на експозиції Національного музею історії України.

822

Важливою знахідкою є великі бронзові пластини від панцира у похованні у Слободзеї, детально описані В. Клочком. На підставі однієї великої круглої, однієї місяцеподібної та п’яти прямокутних бронзових пластин, що мають сліди кріплення на основу за допомогою шкіряних та бронзових листових смуг, можна з певною долею вірогідності реконструювати даний обладунок.

Панцир складався, ймовірно, з шкіряної основи (крою “корсет-кіраса” чи, більш вірогідно, “пончо”), на яку були нашиті бронзові підсилюючі пластини: місяцеподібна (пектораль) кріпилася до верхньої частини обладунку, під нею розміщувалася одна прямокутна пластина, що, ймовірно, находила на велику круглу пластину (зерцало), що у свою чергу находило нижнім краєм на дві прямокутні пластини (вони мають дірки, розміщені півколом по верхньому краю).

Дві інші прямокутні пластини, можливо, прикривали плечі. Прямокутні пластини мають бронзові смуги по краях, за допомогою яких вони кріпилися до підкладки, а кругла пластина має дірки – сліди від кріплення смугами з органічного матеріалу, скоріше за все шкіри. Відтак бронзові деталі закривали груди, плечі та живіт власника обладунку. Можна підтримати припущення В. Клочка про можливість розміщення на решті поверхні обладунку пластин подібної прямокутної форми, виготовлених з твердої шкіри. Задня частина панцира, що не мала бронзових пластин, теж ймовірно була посилена шкіряними пластинами прямокутної форми.

823

Обладунок не має аналогів у тогочасних і пізніших причорноморських пам’ятках. Більш за все його конструкція подібна до обладунку типу “джасеран”, або “зерцальні лати” (залізний обладунок з зерцала, прямокутних і трикутних пластин і наплечників, поєднаних між собою кільцями кольчуги), що був поширений у XIV–XVIII ст. від Р.Х. у Азії та Східній Європі, однак лише зовні, типологічно ці обладунки є різними.

824

Подібний до слободзейського обладунок не був властивий ані пізнішим скіфам, ані іншим народам регіону; скіфи у VII – VI ст. до Р.Х. перейшли до обладунку, виготовленого з лусок (бронзових та залізних), що був одночасно легким і гнучким і найкраще відповідав умовам кінного маневреного бою. У зазначений період лускатий обладунок стає основним типом захисного натільного озброєння і на Близькому Сході, зокрема ахеменідської Персії. Ймовірно, панцир зі Слободзеї був продуктом розвитку пластинчастого обладунку, поєднаного з окремою захисною деталлю – зерцалом (великою круглою, часто опуклою, частиною, розміщуваною по центру передньої частини панцира), розвиток якого у Передній Азії не припинявся з античності до пізнього середньовіччя, результуючи у згаданий “джасеран”.

Для “кіммерійського” періоду зерцало як окрема деталь обладунку була також характерною – зображення ассирійського воїна, одягненого у пластинчастий обладунок, підсилений круглим зерцалом (розміщеним на перехрещених поясах на грудях) є на рельєфі часів Тиглатпалассара ІІІ (середина VIII ст. до Р.Х.). Можливо, зерцало як деталь обладунку було запозичене кіммерійцями від ассирійців. На жаль, слободзейська знахідка зроблена т. зв. “чорними археологами” (зараз вона перебуває у приватній колекції), тому робити більш конкретні висновки про її походження і датування неможливо.

Нам на разі не відомо про застосування металевих шоломів кіммерійцями, однак оскільки розвиток шоломів супроводжує, а подекуди і випереджає, розвиток натільних обладунків, слід визнати існування у кіммерійських воїнів захисту для голови. Ассирія та Урарту, на територію яких кіммерійці здійснювали набіги, продукували чудові литі бронзові гостроконечні шоломи. Ассирійські шоломи VIII ст. були банеподібної форми, могли мати відігнутий наперед кінець шолома, на якому кріпився гребінь з пір’я чи волосся, могли мати вирізи для вух чи навпаки виступи, що прикривали вуха.

Урартські шоломи мали теж банеподібні обриси, інколи невеличкий гребінь уздовж верхньої частини шолому та візерунки на лобовій частині. Можна припустити, що металеві шоломи були відомі і кіммерійцям – підтвердженням цьому є дві знахідки шоломів з поховань у Північному Кавказі, які вважаються наслідуваннями ассирійських зразків VIII–VII ст. Більш вірогідно, що кіммерійці застосовували шкіряні шапки-шоломи. За зображувальними джерелами можна зробити висновок, що зовнішній вигляд кіммерійців мало відрізнявся від пізніших скіфів. Тому можна припустити, що у кіммерійців, так само як і у скіфів, побутували гостроконечні шапки, що підтверджується і античними зображеннями. У кіммерійців такі шапки могли підбивати хутром чи робити з твердої шкіри для більшого захисту. Наявність подібних шкіряних шоломів у сарматів згадується Страбоном.

Мало відомо також про щити виготовлялися з органічних матеріалів (дерева, шкіри, очеретяних прутів). Щит був чи не обов’язковим атрибутом кінноти близькосхідних держав VIII – VII ст. до Р.Х. (див., наприклад, зображення вершників на урартському шоломі Аргішті І, VIII ст. до Р.Х.), і якщо припустити запозичення Ассирією та Урарту тактики кінного бою від кіммерійців, слід констатувати широке використання щитів кіммерійськими вершниками. Зважаючи на певну типологічну подібність озброєння кіммерійців та скіфів, можна припустити побутування у кіммерійців щитів овальної, круглої чи прямокутної форм.

Використання кіммерійцями щитів підтверджено археологічно – разом із згаданим “зерцальним” обладунком у Слободзеї знайдено і бронзові обкладки для щита. Слід припустити, що його форма була не прямокутна з заокругленим кінцем, як це припускає В. Клочко, а скоріше форма овалу з паралельними довшими сторонами. Щити такої форми широко відомі за скіфським матеріалом: наприклад, щит з залізними обкладками і бронзовою фігурою риби з кургану Солоха IV ст. до Р.Х. Покриття щитів бронзовим листом було характерне для того часу: відомо про обкладання бронзою щитів та виготовлення щитів з бронзи давніми греками. Скіфи, що змінили кіммерійців на північнопричорноморській політичній арені, використовували вже залізні обкладки щитів, у вигляді вузьких прямокутних пластин чи лусок. Подібні обкладки щитів (пластинками) були відомі і в “кіммерійську” добу: зображення таких щитів присутні на кількох ассирійських пам’ятках.

Обкладка щита металом посилювала його захисні можливості, а суцільний лист бронзи, яким був оббитий щит зі Слободзеї, також свідчив про високий соціальний і матеріальний статус власника. 

826

Отже, озброєння кіммерійців можна вважати передовим для свого часу і таким, що цілком відповідало тактиці кінного бою. Воно також має певні спільні риси з озброєнням тогочасних сусідів кіммерійців та їх наступників у Північному Причорномор’ї – скіфів. Вивчити кіммерійське озброєння більш детально не дозволяють наявні на сьогодні археологічні матеріали та брак інших джерел з історії Північного Причорномор’я “передскіфського” часу. Вважають, що кіммерійці були витіснені з Північного Причорномор’я до Закавказзя та Малої Азії скіфами на рубежі VIII–VII ст. до Р.Х. Існує припущення, що частина кіммерійців не залишила причорноморських теренів і оселилася у горах Криму (Таврики); місцеве населення було відоме античним авторам під назвою таврів. Ймовірно, частина кіммерійців залишилася у північно-причорноморських степах, була підкорена скіфами та поступово перейняла їхню культуру. 

Що ви про це думаєте?