Гонгадзе Мирослава :” Коли я дивлюсь на всю цю українську та світову розважально-політичну «еліту» виникає бажання усамітнитися десь у горах.”
«Герої не стоять поряд з вбивцями героїв»- влучно зазначила одна з моїх дописувачок.
Коли я дивлюсь на всю цю українську та світову розважально-політичну «еліту» і ажіотаж навколо , виникає бажання усамітнитися десь у горах. Не уявляєте скільки друзів, колег, знайомих за останній тиждень спитали мене чи я іду на YES. Я навіть не відповідала, просто дивилась у відповідь проникливим запитальним поглядом, а вони після паузи ховали очі і вибачались. Ховали, вибачались і йшли. Кожен робить свій вибір в житті. Я не засуджую, лише констатую.
Повідомляє miysvit.pp.ua, із посиланням на bbc-ccnn.com
Нагадаєм
Гонгадзе Миросла́ва Володи́мирівна (у дівоцтві Петришин; нар. 19 червня 1972 року, м. Бережани, Тернопільська область) — українська телеведуча, журналістка, юрист; вдова українського журналіста Георгія Гонгадзе. Після загибелі чоловіка Мирослава отримала політичний притулок у США і від 2001 року разом із дітьми оселилася в передмісті Вашингтона.
1994 рік — очільниця прес-службу тоді ще львівської політичної сили «Нова хвиля», з якої згодом виросла партія «Реформи і порядок».
Із 1995 р. — працювала на телебаченні в Києві: ММЦ «Інтерньюз» (із 1997 р. — СТБ) — телепрограми «Параграф», «Вікна-Плюс».
1998 — керівниця відділу зв’язків з громадськістю у щоденному журналі «День».
1998—2000 — керівниця штабу партії «Реформи і порядок»
2000 — проводила інформаційну компанію «За Ющенка, за реформи».
2001 – після вбивства Георгія Гонгадзе вона з дітьми отримала політичний притулок у США і оселилася у передмісті Вашингтона. Причини такого рішення вона пояснила через 17 років в одному із своїх інтерв’ю.
ЦЕ БУВ ОДИН МОМЕНТ. Я СИДІЛА В СЕБЕ В ОФІСІ. ПРИЙШЛИ ВСІ МОЇ ПОЛІТИЧНІ ДРУЗІ, З ЯКИМИ Я ПРАЦЮВАЛА, І ХТОСЬ ІЗ НИХ ПРИНІС КАСЕТУ З ЗАПИСАМИ. ВСТАВИЛИ В МАГНІТОФОН, ПОЧАЛИ СЛУХАТИ. КУЧМА МАТЮКАЄТЬСЯ, ПОТІМ РОЗМОВЛЯЄ З ЛИТВИНОМ, ПОТІМ ВОНИ СМІЮТЬСЯ, ПОТІМ ВОНИ ГОВОРЯТЬ ПРО ПРИТУЛУ, ПОТІМ ВОНИ ГОВОРЯТЬ ПРО МЕНЕ — ЯК ЗАКРИТИ НАМ РОТА. ДУЖЕ ЦІКАВА ІСТОРІЯ, БО ЛИТВИН РЕКОМЕНДУЄ: ЩОБИ КАМПАНІЯ ВЩУХЛА, ТРЕБА РОЗПОВІДАТИ НА ПЕРШОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ КАНАЛІ, ЩО ТАКИХ ІСТОРІЙ І ТАКИХ ЗНИКНЕНЬ — ТИСЯЧІ В УКРАЇНІ, Й НІХТО ПРО ЦЕ НЕ РОЗПОВІДАЄ: «ВЕЛИКЕ ДІЛО — ЗНИК ЖУРНАЛІСТ». І ТУТ Я ПРИГАДУЮ СЮЖЕТ, ЯКИЙ Я БАЧИЛА ЗА КІЛЬКА ДНІВ ДО ПРОСЛУХОВУВАННЯ ЦІЄЇ ПЛІВКИ, В ЯКОМУ ЙШЛОСЯ ПРО ТЕ, ЩО «В УКРАЇНІ ЗНИКАЮТЬ ТИСЯЧІ ЛЮДЕЙ», — ПРОСТО ТИМИ Ж СЛОВАМИ!
МОЇ ТОВАРИШІ СМІЯЛИСЯ, ВИРІШУВАЛИ, ЩО РОБИТИ. А Я СИДЖУ, СЛУХАЮ Й КАЖУ: «ЛЮДИ, ВОНИ ПРО МЕНЕ ГОВОРЯТЬ…». Й ОДИН ІЗ ПРИСУТНІХ КОЛЕГ КАЖЕ: «ТА ТИ ВЖЕ СТІЛЬКИ ПЕРЕЖИЛА — ВИТРИМАЄШ І ЦЕ». І Я ТОДІ ЗРОЗУМІЛА, ЩО ВСЕ — THE END, МЕНЕ НІХТО НЕ ЗАХИСТИТЬ: ЧОЛОВІКА НЕМАЄ, МИ ВЖЕ ЗНАЄМО, ЩО ЙОГО ВБИЛИ, БО ВЖЕ ЗНАЙШЛИ ТІЛО, В МЕНЕ ДВОЄ МАЛЕНЬКИХ ДІТЕЙ. ЯКЩО ВОНИ ЗАХОЧУТЬ ЩОСЬ ЗІ МНОЮ ЗРОБИТИ, ВОНИ ЦЕ ЗРОБЛЯТЬ. Я ЗРОЗУМІЛА, ЩО МЕНІ ТРЕБА САМІЙ СЕБЕ ЗАХИСТИТИ.
2001—2004 — працювала редактором у видавництві у Вашингтоні, США.
Із 2004 р. — продюсер Української редакції Всесвітньої служби «Голосу Америки» (Вашингтон, США) і ведуча телевізійної інформаційної програми «Час-Time», яка транслюється в Україні на частотах «5 каналу».
2014—2015 — ведуча телеканалу “UA:Перший” («Національні дебати», «Prime Time»).