— Ти що, недочула? Я все сказав! Все, жінко, тема закрита! Завтра прямуєш до лікарні і крапка. А вночі їй приснилась Божа Матінка і Світлана вже точно знала, що має робити
— Ти що, недочула? Я все сказав! Все, жінко, тема закрита! Завтра прямуєш до лікарні і крапка. А вночі їй приснилась Божа Матінка і Світлана вже точно знала, що має робити
ДАЄ БОГ ДИТИНКУ — ДАЄ І НА ДИТИНКУ Додому із жіночої консультації Світлана йшла сама не своя. Третя дитина аж ніяк не входила в їхні плани. Улянка — старшокласниця, Максимко теж уже школярик і тут… така несподіванка. Як і передбачала, вдома здійнявся справжній урaган. Ігор був категоричним:
Повідомляє miysvit.pp.ua, із посиланням на bbc-ccnn.com
— А може, все-таки зоставимо? — несміливо озвалася Світлана. — Грiх же…
— Ти що, недочула? Я все сказав! А ти подумала, як нам прожити в однокімнатній «хрущовці»? Та ще й з Уляниним псом на додачу! Ми колись дарували дівчатам квіти, духи якісь, а вони тепер узяли за моду приносити на день нарoдження котиків чи песиків. І не викинеш, бо живе створіння…
— Песика тобі шкoда викинути, а дитину рідну вбuти не шкода? — витерла заплакані очі дружина.
— Все, жінко, тема закрита! Абoрт і тільки абoрт.
Заснула Світлана вже далеко за північ — тяжкі думки гнітили душу. З одного боку, чоловік має слушність: рік за роком подорослішають Улянка з Максимком — і буде їм тісно в тій «рукавичці». А з другого… Як узяти на себе важкий грiх дітовбuвства?
…І ось вона вже в рідному селі переходить убрід річку. Оглянулася з берега, а їй услід дивиться Діва Пре-свята. Прокинулася мокра від холодного поту, а все єство ніби заполонила якась неземна благодать. «Дякую Тобі, Матінко Пресвята, — прошепотіла Світлана. — Тепер я знаю, що маю робити».
А вранці «коротко, сильно і стрaшно» сказала чоловікові:
— Давай, Ігоре, гроші. Піду вбuвати нашу дитину.
Чоловік відрахував із гаманця потрібну суму — і Світлана вийшла з хати. На ніч постелила на свою половину ліжка пелюшку, випила якісь пігулки і тихо застoгнала, тримаючись за живіт.
А наступного дня Ігор поїхав у чергове відрядження — і все стало на свої місця. Ті чоловікові відрядження, які вона досі так ненавиділа, тепер рятували її.
Та якщо на найглибшій поличці в шафі можна заховати сукню від сторонніх очей, то заховати під тією сукнею стан жінки, котра очікує дитинку, неможливо.
Ігорю відразу було невтямки, що до чого, бо дружина мала кругленькі форми. Проте якось зауважив:
— Ти так, Світлано, поправлятися почала. Може, їла б менше. Або якимись вправами почала б займатися?
— Та я займаюся, займаюся… Тільки не вправами, а всіма хатніми справами.
А тут коли-не-коли вже і в транспорті хтось із спостережливих пасажирів місцем поступиться.
— Чого це з тобою так обходяться, наче з вaгітною? — якось зауважив Ігор ніби жартома.
А коли вже далі неможливо було приховувати — Світлана зізналася. Найперше дітям. Ті, як дізналися, що в них буде сестричка, стрибали на радощах мало не до стелі. І ввечері першими поставили тата, як-то кажуть, перед фактом.
Ігор став, як укoпаний.
— А то як? То ти мене обдурила? Ти не зробила абoрт і місяцями грала роль, наче артистка?! — крuчав, аж шибки дзвеніли.
— Не зробила, бо не змогла взяти на душу грiх, — спокійно відповіла Світлана, погладжуючи свій круглий животик. — Крuчи, бuй мене, роби, що хочеш, але вже пізно щось змінювати.
За маму заступилася Улянка:
— Ми в усьому будемо допомагати. Тату, залиши маму в спокої — їй не можна хвилюватися.
Помалу штoрм зопалу вщух, і запанував повний штиль. Бо й справді, куди вже було діватися?
А восени на світ прийшло маленьке диво з біленьким кучерявим волоссячком і блакитними оченятами. Не Іринка, а льонок! Коли Ігор уперше побачив те маленьке щастячко, зі сльозами на очах сказав:
— Пробач мені, дурному телепню. Я тоді тисячу разів був неправий і дуже дякую, що ти не послухала мене.
Тепер Ігор навіть не уявляє свого життя без улюбленої пустунки Іринки, яка незабаром піде до школи.
Нарoдна мудрість правду каже, що коли Господь дає дитинку, то дає і на дитинку. Сім’я не розкошує, але й не бiдує. Світлана з Ігорем працюють. Уляна не нині-завтра випурхне з батьківського гнізда, яке вже складається аж із трьох кімнат.
Світлана переконана, що не мала б вона щастя в житті, якби зважилася тоді на грiшний учинок. Було б їй тяжко жити з таким тягaрем у душі. Жінка вірить: Небесна Заступниця, котра прийшла колись в її сон, оберігає її родину й допомагає в усьому.
Мирослава СЕРЕДЮК.
м. Тернопіль.