Холодна яма, схожа на криницю. Зрaджeний мoкшaнaми отаман пробув там 25 років. Ми пам’ятаємо!

Петро Калнишевський народився у 1691 році в с. Пустовійтівка, що на Сумщині, помер 12 листопада 1803 року на Соловках – останній кошовий отаман Запорізької Січі, піднесений російською імператрицею Катериною II спочатку в російські генерали за перемогу в російсько-турецькій війні, а потім на багато років ув’язнений у найпохмурішу в’язницю в Російській імперії.

Коли Калнишевський виступив проти розгрому Запорізької Січі, він був заарештований і 26 років провів у російській в’язниці (з них 17 років в Соловецькому монастирі) і відпущений на свободу у віці 110 років за амністією Олександра I.

Про це розповідає культурно-історичний портал СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Сьогодні шановному читачеві пропоную розглянути життя людини легенди — останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського.

Ще за життя стала справжньою легендою, за свій довгий вік (112 років) він прожив, здавалося, кілька життів. На Запорізьку Січ майбутній отаман потрапив у восьмирічному віці і пройшов абсолютно всі щаблі козацької кар’єри, досягнувши самої вершини – булави голови всього коша.

Його десять років поспіль запорожці обирали своїм ватажком (більша довіра надавалася тільки Івану Сірку). Він намагався відстоювати українські вольності в переговорах з імператрицею Єлизаветою, потім з Катериною II, сприяв розвитку землеробства і торгівлі на території навколо Запорізької Січі. Калнишевський перетворив Запорізьку Січ на потужний економічний організм. За часів його правління козаки вперше почали професійно вирощувати зернові культури. Розвивалися скотарство та конярство. Козацькі коні були одними з найкращих в Європі, коштували дорого.

У 1768 році почалася російсько-турецька війна. Росія використала козаків на чолі з Калнишевським для перемоги. Під час війни з Туреччиною українські козаки настільки прославилися своєю мужністю і військовою доблестю, що багато хто з російських офіцерів і сановників вважали за честь записатися в один із 38 козацьких куренів. Першим записалися граф Панін та князь Прозоровський, згодом – астроном Ейлер, у 1772 р. – фаворит імператриці генерал-поручик Потьомкін. Після цього Катерина ІІ розпочала інтенсивний наступ на козацькі землі, вимагала, щоб вони цілковито корилися її волі, заборонила ходити козакам в походи. А вже в квітні 1775 року цариця видала наказ роззброїти козаків і зруйнувати Січ.

Він був одним з найбільш багатих і могутніх людей в Україні, керівником великого і вірного йому війська відчайдушних бійців. І відразу все втратив, довірившись вчорашнім друзям, які, оточивши Запорізьку Січ, оголосили маніфест Катерини II від 3 серпня 1775 р., в якому вона проголошувала, що “нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ея уродстве”. 

Калнишевського одразу ж заарештували. Закували в кайдани і повезли у Москву, де він рік перебував у в’язниці. Тим часом 4 – 5 червня 1775 року Запорізьку Січ ліквідували. 29 липня 1776 року Калнишевського довічно заслали до Соловецького монастиря.

Посадили у підземелля під вежею монастиря. Це була холодна яма, схожа на криницю. Там він пробув 25 років. Із камери взагалі не вибирали нечистоти. У Калнишевського був жахливий вигляд: довге волосся, закручені нігті, подертий одяг… Чимало хто вважає, що краще б кошовий отаман загинув у бою.

15 березня 1801 року Олександр І звільнив його з в’язниці. Однак Калнишевський був дуже хворий і не міг повернутися в Україну. Залишився служити у цьому монастирі, став монахом. Помер через два роки після звільнення.

Трагічно склалася доля сина України, славетного козака та захисника наших земель. На собі відчув хліб та сіль російської гостинності.