Юлія Бориско: Сідаю в порожню маршрутку на кінцевій у малознайомому районі. Бадьоро питаю у водія: – До метро довезете, правда ж?
Почну з кінця. Це – щаслива мить життя, сходи в метро “Позняки”. Далі – передісторія.
Повідомляє startko.co.ua
Сідаю в порожню маршрутку на кінцевій у малознайомому районі, на Олени Пчілки. Бадьоро питаю у водія:
– До метро довезете, правда ж?
– Откуда я знаю?
– Ця маршрутка не йде до метро?
– Идет!
– Так довезете?
– Как повезет. А вдруг авария.
***
Я сіла, з інтересом. За мною зайшли інші, не поінформовані про ймовірну руску рулєтку долі, пасажири. Весь наш 10-хвилинний вояж під назвою “как павєзьот” я з емпатією розглядала цих сімох дорослих та дитину і думала про те, чи достатньо їх багато і чи достатньо вони світлі, щоб всі ми доїхали до метро. На себе я особливо не сподівалась, бо несмачним чорним гумором, зазвичай, не переймаюсь і осуду до його носіїв не відчуваю. Якщо тільки вони не балотуються в президенти, звісно)
Юлія Бориско
Що ви про це думаєте?