Юлія Бориско: Сідаю в порожню маршрутку на кінцевій у малознайомому районі. Бадьоро питаю у водія: – До метро довезете, правда ж?

Почну з кінця. Це – щаслива мить життя, сходи в метро “Позняки”. Далі – передісторія.

Повідомляє startko.co.ua

Сідаю в порожню маршрутку на кінцевій у малознайомому районі, на Олени Пчілки. Бадьоро питаю у водія:

– До метро довезете, правда ж?

– Откуда я знаю?

– Ця маршрутка не йде до метро?

– Идет!

– Так довезете?

– Как повезет. А вдруг авария.

***

Я сіла, з інтересом. За мною зайшли інші, не поінформовані про ймовірну руску рулєтку долі, пасажири. Весь наш 10-хвилинний вояж під назвою “как павєзьот” я з емпатією розглядала цих сімох дорослих та дитину і думала про те, чи достатньо їх багато і чи достатньо вони світлі, щоб всі ми доїхали до метро. На себе я особливо не сподівалась, бо несмачним чорним гумором, зазвичай, не переймаюсь і осуду до його носіїв не відчуваю. Якщо тільки вони не балотуються в президенти, звісно)

Юлія Бориско

Що ви про це думаєте?