Ось що пропонувала Японія в 1945 році, щоб СРСР не атакував її

Принципове рішення про оголошення Радянським Союзом війни Японії не пізніше трьох місяців після перемоги над Німеччиною було повідомлено Сталіним союзникам по антигітлерівській коаліції на Тегеранській конференції в листопаді 1943 року. У лютому 1945 року на наступній зустрічі «Великої Трійки» в Ялті ця обіцянка була оформлено в конкретну домовленість.

Спроби Японії задобрити СРСР і запобігти його вступ у війну

Зрозуміло, керівники Японії не знали нічого конкретного про ці домовленості. У відносинах між Японією і СРСР формально продовжував діяти пакт про нейтралітет, укладений в Москві 13 квітня 1941 року. Але по безлічі ознак і по загальній ситуації можна було здогадатися, що після розгрому Німеччини СРСР змінить свою нейтральну позицію по відношенню до Японії і виступить проти неї єдиним фронтом з США і Великобританією.

Щоб запобігти такому неприємному розвитку подій, Японія в 1944 – початку 1945 року кілька разів намагалася ініціювати переговори з СРСР, обіцяючи без війни значні поступки на Далекому Сході. У вересні 1944 року міністр закордонних справ Японії Сігеміцу сформулював в інструкції послу Сато перелік цих поступок. У них входили передача Радянському Союзу південній частині острова Сахалін і північних Курильських островів, Північної маньчжурської залізниці, дозвіл на прохід радянських судів через Цугару (між Хонсю і Хоккайдо) і на рибальство в японських водах, визнання сфери радянських інтересів в Маньчжурії і Внутрішній Монголії.

Однак нарком закордонних справ СРСР Молотов, розраховуючи, що в результаті війни СРСР доб’ється більшого, майстерно пішов від переговорів, зумівши до пори до часу запевнити японського посла, що СРСР нічого не добивається і ніяких ворожих дій не зробить.

Збереження формального нейтралітету

У квітні 1945 року закінчувався останній термін, коли СРСР або Японія могли заявити про розірвання пакту про нейтралітет, укладеного на п’ять років. 5 квітня 1945 Молотов вручив послу Сато заяву про денонсацію Радянським Союзом цього пакту. Мовою дипломатичних відносин це означало, що пакт не буде продовжуватися, однак збереже свою силу на весь строк, на який він був укладений, тобто до 25 квітня 1946 року.

Втратити чинність договір про нейтралітет міг, якби СРСР заявив про його анулювання. Але щоб не посіяти в японцях непотрібної тривоги, пишуть Олексій Кириченко і Кирило Черевко в книзі «Радянсько-японська війна: розсекречені архіви», Молотов обмежився тільки денонсацією пакту. Більш того, Молотов не заперечував в принципі на пропозицію Сато обговорити пізніше можливість поновлення договору про нейтралітет, хоча і не дав ніякої обіцянки.

Таким чином, з точки зору Японії, підкріпленої роз’ясненнями радянської сторони, між Японією і СРСР аж до офіційного оголошення війни Радянським Союзом 8 серпня 1945 року діяв пакт про нейтралітет.

«Неадекватна реакція»?

Незабаром після капітуляції Німеччини, 14 травня 1945 року Вищий імператорський рада Японії обговорив необхідних заходів для запобігання нападу СРСР. До переліку поступок було рекомендовано включити передачу СРСР середній частині Курильської гряди до острова Уруп включно, а також здати в оренду Ляодунський півострів з фортецею Порт-Артур і містом Далекий.

3 червня 1945 року почалися регулярні зустрічі особливо уповноваженого екс-прем’єра Хирота з радянським послом в Японії Яковом Маліком. На них японська сторона розширила список поступок, включивши в них нейтралізацію Маньчжурії (тобто виведення звідти японських військ). Радянська сторона зволікала з відповіддю до Потсдамської конференції «Великої Трійки».

26 липня 1945 року під час Потсдамської конференції США і Великобританія опублікували спільну декларацію з вимогою беззастережної капітуляції Японії. СРСР заявив про своє приєднання до неї. Японія відмовилася її прийняти і як-небудь відповідати на неї. Це мовчання послужило СРСР формальним приводом для оголошення війни Японії 8 серпня. З точки зору багатьох японських істориків, ця відмова нібито не давала СРСР такого права, так як СРСР не попереджав про таку відповідь в своїй заяві.

«Без оголошення війни»?

8 серпня 1945 року в 17 годин за московським часом (в Токіо було 23 години) посол Сато був викликаний до Молотову. Той вручив йому меморандум, що з 0 годин за токійським часом 9 серпня СРСР буде перебувати в стані війни з Японією. На повідомлення Сато в Токіо про початок військових дій залишалося менше години. Зрозуміло, до частин японської армії, дислокованих на кордоні з СРСР, попередження про початок війни дійти не встигло. Перший удар радянських військ обрушився на Квантунську армію.

О першій годині ночі, тобто також до отримання повідомлення про початок війни, радянська авіація бомбила міста Північно-Східного Китаю, що входили до складу створеного японцями в 1932 році маріонеткової держави – імперії Маньчжоу-го: Шеньян, Харбін, Чанчунь, Гирин.

У Харбіні розташовувалося Генеральне консульство СРСР в Маньчжоу-го. Його співробітники, звичайно, теж, з міркувань секретності, не отримали заздалегідь сповіщення про початок війни, так як інакше їх поведінка могла змусити японців щось запідозрити. І хоча радянські літаки не направлялися на посольський квартал, але, з огляду на нічне бомбардування, могло статися всяке.

Казус Маньчжоу-го

Радянський Союз проігнорував факт існування держави Маньчжоу-го, яке офіційно визнав ще в 1935 році і з яким у нього були дипломатичні відносини. Крім Харбіна, консульства СРСР містилися ще в трьох маньчжурських містах. У Москві перебувало генконсульство Маньчжоу-го.

СРСР не турбувався ні заявою про розрив дипвідносин з Маньчжоу-го, ні оголошенням війни. Цього суб’єкта міжнародного права як би не існувало. Така позиція відповідала рішенням Ялтинської і Потсдамської конференцій, згідно з якими територія Маньчжоу-го вважалася окупованою Японією територією Китаю і, після капітуляції Японії, повинна була бути повернута Китаю.

Особи, що служили в адміністрації Маньчжоу-го, вважалися військовополоненими (якщо були японцями) або колабораціоністами (якщо були китайцями). У другому випадку вони передавалися для суду китайській стороні. Так вчинили і з захопленим радянськими десантниками «імператором Маньчжоу-го» (він же до 1912 року був останнім імператором Китаю) Пу І. Втім, китайські комуністи поставилися до нього гуманно: після 10-річного «перевиховання» у в’язниці його випустили на свободу та дозволили мирно завершити свої дні скромним садівником.

В Японії донині існують цілих два конкуруючих між собою «уряду Маньчжоу-го у вигнанні», і вони роздають бажаючим «громадянство» цієї «держави».

Ярослав Бутаков