Все я більше не можу на це дивитися! Щоб ти знала я викинула весь твій одяг і косметику на мусорник! Я приведу тебе у порядок якщо ти сама не можеш, будеш у мене пристойна жінка мого синочка! – заявила свекруха Поліні
Поліна, і що це за вигляд? – Марина Семенівна оглянула невістку. – Хіба так має виглядати жінка з дітьми?
Поліна глянула на себе в дзеркало і, не знайшовши причин невдоволення свекрухи її зовнішністю, запитала:
— А що не так? Цілком собі пристойно.
— Та ти подивися, – продовжила Марина, сьорбнувши чаю з кухля. – одягнена зухвало, обличчя розмальоване, а волосся, ой! – Зітхнула вона. – Де це бачено, щоб доросла жінка фарбувалася у зелений! Жах який!
Поліна покрутилася біля дзеркала і повернулася до столу, де на неї чекав зігріваючий чай і цукерками.
— Не бачу в майці і шортах нічого зухвалого, – спокійно пояснила вона, розпаковуючи Корівку. – І у макіяжі теж. Хочеться все-таки виглядати красиво та доглянуто. А із зеленим волоссям я вже давно ходжу, мені подобається…
У відповідь свекруха стукнула дном уже порожньої кружки об стільницю.
— Заміжня вже дівка, ніби з мізками, а дурню робиш, як дівчинка-підліток! Зганьбиш мене ще перед людьми!
— Ну, ви вже палицю перегинаєте, Марино Семенівно, – насупилась Поліна, схрестивши руки на грудях.
— Я говорю, як є, – парирувала незадоволена жінка. – Ніхто ж тобі, крім мене, усієї правди не скаже!
Невістка встала з-за столу, покликала дітей і запитала свекруху:
— На вулицю, значить, Ви не підете?
— Поки ти в такому вигляді – не піду! – Вигукнула та.
— Ну, як хочете, – Поліна байдуже знизала плечима і пішла з дітьми на дитячий майданчик.
Спостерігаючи за тим, як Мишко та Юля грають, стрибають і гасають один за одним та за іншими дітьми, Поліна прокручувала в голові сьогоднішню розмову з Мариною Семенівною. І їхні попередні розмови теж… Якщо так посудити, думала вона, то свекруха, в принципі, жінка непогана: досить доброзичлива, товариська, бувало, навіть з грошима допомагала, якщо не вистачало… Але чудасії у неї все ж таки були.
«З одного боку, – розмірковувала Поліна, бовтаючи ногою. – Порівняно зі свекрухами моїх подруг, Марина Семенівна – ангел у плоті. Але з іншого боку є за нею пара грішків. Головне, щоб зараз вона не здивувала…»
Поліні згадалося, як вона тільки вийшла заміж за Яна, сина Марини, і та майже щодня дзвонила йому, питаючи: «Синку, ти поїв?», «Синку, у тебе з грошима як, треба надіслати?», «Синку, Поліна добре за тобою доглядає? Сорочка випрасована? Трусики за розміром тобі купила, не тиснуть? і все в такому дусі. Продовжувалося це доти, поки нова невістка не закотила скандал і не переконала Яна серйозно поговорити з матір’ю.
Потім згадалося, як Мишкові тільки виповнилося три роки і Поліна віддала його в дитячий садок, щоб повернутися на роботу. Дізнавшись про це від сина, Марина одразу ж зателефонувала невістці.
— Поліна, ти ж таки мати, ось як можна дитину віддавати в чужі руки? – охала в трубку свекруха. – Ти сама не справляєшся, чи що?
— Не справляюся, звичайно, – відповіла та, одночасно друкуючи звіт. – Але й Ви зрозумійте, Марино Семенівно, мені працювати треба, гроші до хати приносити. Та й замикати себе у чотирьох стінах я не хочу…
Марина вирішила вдаритися в моралі:
— Звичайно, накупиш цяцьок всяких, ось синочку грошей і не вистачає. Краще б економити на собі вчилася, а все найкраще дитині віддавала! Ми, між іншим, так Яна й вирощували, добрим хлопчиком виріс!
— Рада за Вас, – байдуже відповіла Поліна, не відриваючись від комп’ютера. – У мене дитина і так не бідує, а себе порадувати я теж хочу. І взагалі, мені треба працювати. Ви тільки через це мені дзвоните?
— Та я ж тебе на правдивий шлях наставити хочу, надумати, зрештою, – сплеснула руками свекруха. — А ти ще й сперечаєшся! Жінка сімейне вогнище зберігати повинна, дбати про чоловіка і дітей, а не на роботі відсиджуватися! Тільки тоді в хаті порядок буде!
Невістка лише зітхнула, погодилася зі свекрухою, обіцяла подумати про звільнення, аби жінка дала їй спокій, і попрощалася.
І таких невеликих сутичок було достатньо. Благо спілкувалися жінки телефоном. А тепер свекруха приїхала погостювати, і Поліні доводиться слухати її моралі вживу.
Повернувшись додому, Поліна застала таку картину: Марина Семенівна куховарила вечерю на кухні, а Ян тим часом лежав у спальні і читав книгу. Поліна підійшла до свекрухи і здивовано запитала:
— Марино Семенівно, Ви ж гостюєте у нас, навіщо так турбуєтеся? Тим більше, Ян сьогодні має готувати вечерю.
— Я знаю, він мені вже сказав, – свекруха перемішувала суп ополоником. – Але, сама розумієш, чоловіки ж не можуть нічого, доводиться справлятися самій. Ось мій Олежка навіть макарони зварити не здатний, вони у нього злипаються весь час.
Поліна спантеличено стиснула брови.
— Олеже Дмитровичу навіть макарони зварити не може? Це ж ненормально!
— Та кажу тобі, вони всі такі, – бурмотіла жінка. – Їх навіть на пару годин одних вдома не можна було залишити – каструлю з капустою в холодильнику знайти не могли, так і померли б з голоду, якби я трохи пізніше додому прийшла.
— Дивно, – замислилась Поліна. – Із самого початку, як ми одружилися, Ян і був самостійним, і готував завжди добре. Мабуть, аномалія, – усміхнулася вона, але Марина не оцінила жарт. – Дякую Вам, звичайно, але до плити більше не підходьте. Як-не ви у нас гостюєте.
Марина образилася на невістку і вирішила не розмовляти з нею до кінця дня.
Наступного дня сім’я вирішила поїхати до торгового центру, щоб відпочити, розважитись та прогулятися магазинами. Проте свекруха відмовилася через погане самопочуття. Домочадці поїхали, залишивши жінку одну у квартирі та побажавши якнайшвидшого одужання.
Через кілька годин батьки та діти повернулися, стомлені, але задоволені, в руках Яна та Поліни були пакети з покупками. Якісь із них призначалися гостям. Отримавши подарунки, свекруха обняла та поцілувала подружжя і, взявши за руку невістку, відповіла з усмішкою:
— У мене теж тобі подарунок є, Поліночко, підемо в спальню.
Передчуваючи щось цікаве, Поліна пішла за свекрухою. Увійшовши до кімнати і нічого в ній не знайшовши, вона запитливо подивилася на Марину Семенівну.
— Відкрий шафу, – ласкаво підказала їй жінка.
Поліна відчинила дверцята гардеробу і від несподіванки ледь не втратила мовлення. Її речі зникли, а замість них на вішалках висіло лише кілька суконь із квітковим принтом та незрозумілого фасону, довгі широкі штани та пара мішкуватих кофт.
— Ну як, подобається? – Запитала Марина. – Я вирішила, що настав час зайнятися твоїм зовнішнім виглядом, тому викинула весь твій одяг і косметику на сміття. Трохи нового одягу купила на ринку, доки вас не було. Тепер виховуватиму в тобі пристойну жінку!
Поліна мовчки підбігла до туалетного столика і відчинила ящики. Вони були порожні.
— Звичайно, викинула я не все, – зізналася жінка, спостерігаючи за діями приголомшеної невістки. – Пару помад я взяла собі, у них такі гарні відтінки. Тобі ж не шкода для рідної свекрухи?
За безглуздою сценою спостерігали Ян, Михайло та Юля, які вирішили поцікавитися, що за подарунок приготувала Марина. Діти особливо нічого не розуміли, а лише дивилися на маму та бабусю, очікуючи, що буде далі. Ян же, перебуваючи в тому ж шоці, що й його дружина, тихенько спитав у матері:
— Мам, тобі не здається, що це вже перебір?
— Зовсім ні – Марина склала руки на грудях. – Я вважаю, що так і потрібно! Вона ж інакше не розуміє! А я хочу, щоб у тебе була правильна жінка!
Останні слова добили Поліну. Намагаючись зберегти самовладання перед дітьми, вона голосно зітхнула, повернулася до свекрухи і викарбувала:
— Отже, Марино Семенівно. Ви погостили у нас достатньо, чи не пора б вам повернутися додому?
— У мене поїзд тільки за чотири дні, – гордо відповіла Марина.
— Ми купимо квиток, не переживайте. – Ствердно сказала Поліна. – Тому що з мене вже достатньо. Вас ще Олег Дмитрович, мабуть, чекає. Що правда, Ян?
Чоловік мовчки кивнув і відправив дітей до кімнати. Свекруха розлютилася.
Я, значить, хочу, як краще, а ти мені так вирішила віддячити? Я вважала, що ти нормальна дівчина, Поліна! Ну і raдuнa ж ти, не варто було синочку з тобою зв’язуватися!
Наступного дня Марина Семенівна поїхала, надіславши кілька прокльонів «невдячній» невістці. Поліна ж усміхалася і махала їй, що пішла в поїзд, рукою, радіючи її якнайшвидшому від’їзду. Тепер вона твердо для себе вирішила – не підпускати цю нахабницю ні до себе, ні до сім’ї. Хоч вона і мати її чоловіка, але ментальне здоров’я важливіше.