Весела мелодія лунала в квартирі, де Ірина з радістю зайнялася прибиранням. Несподівано, з глибин старої шафи випав стос паперів. Серед них Ірина знайшла лист, написаний маминим почерком. Коли вона його прочитала, то просто остовпіла

-Та не думай ти нічого такого Таня! Іринці твоїй зі мною добре буде. У місті знаєш яке життя? А наречених скільки? Буде розумна, то й заміж швидко вискочить, – говорила Оксана і сьорбала з чашки чай.

-Ну, заміж їй ще ранувато. Тільки вісімнадцять он було недавно. Та й як я без неї? Вона в мене головна помічниця. І по дому, і з дітьми молодшими… Не знаю, Оксано, боюсь я дочку у місто відпускати. Мала вона ще, – сумнівалася Тетяна, двоюрідна сестра Оксани.

-Ой, та я в шістнадцять з дому поїхала і не жалкую! Правда попрацювати довелось трохи. І посуд мила в ресторані, а це я тобі скажу, ще та праця! Спину не розігнеш. І двірником…

Добре ще влітку, а взимку? Замість трактора сніг відгортати. Дякувати моїй подружці Любці – прилаштувала в хороше місце.

Я зараз у ЖЕКу підлогу мою. Там люди пристойні. То тортиком почастують, то премію за хорошу роботу випишуть.

Ось до себе Іринку і візьму. Поки що на півставки, а потім, як працюватиме. Гроші тобі висилати буде, що тобі ще треба? У тебе он, після неї ще троє. Їх на ноги треба ставити.

Мда, наробив тобі Іван діток, а сам на той світ пішов. А тому, що завжди вперед ліз! Без нього б сарай той водою залили. Ні, за поросям поліз. Порося є, а Івана нема, – розійшлася Оксана.

Тетяна, погоджуючись закивала головою.

-Твоя правда, сестро. А мені тепер дітей тягнути. Того порося вже давно нема. Ковбаси вже поїли, а Івана мого не повернути… Добре, Оксано, хай Іринка з тобою їде.

Хоч світу побачить. А то просидить у нашій глушині, як я. Тільки, Оксанко, заклинаю тебе, доглядай за нею, у строгості тримай.

А то її образити легко, вона он у мене яка. Скромна і тиха…

Оксана поплескала її по руці.

-Не турбуйся, дорогенька, як за своєю донькою стежити буду, – пообіцяла вона.

Іринка стояла і слухала кожне слово. Вона ніби й рада була, що тітка забере її із собою, але трохи і страшнувато було.

Вона ж із села лише раз у місто їздила та й то на екскурсію в школі. Що вона там бачила – з автобуса у вікно багато не надивишся. Тато казав, що після школи відправить Іринку туди вчиться.

Але його не стало і довелося їй залишитися вдома. Бо ж без її допомоги, мамі взагалі важко було б. А тітка Оксана наче нічого така, добра… Щоправда Іринка її бачила востаннє в дитинстві. І то один раз. Але ж вона не чужа, значить не образить…

З такими думками вона заснула. І вже не чула, як мама вночі збирала її речі…

Квартира тітки Оксани, Іринці одразу не сподобалась. Крихітна кухня і невелика кімната.

Не те що у них, будинок просторий, колись тато збудував.

І тітка в місті раптом змінилася. Стала неусміхненою та суворою.

-Ось що, дорогенька. Спатимеш на кухні, на розкладачці. Сама бачиш, у кімнаті зайве ліжко не поставиш. Зарплату твою, отримуватиму я.

Не задарма я ж тебе годувати буду. І мамі твоїй перекази надсилатиму. Бо знаю я вас молодих! Гроші отримаєте і на дурниці витратите.

Одяг, твоя правда, не дуже для міста. Але нічого, у мене кравчиня знайома є, мої старі сукні під тебе піджене!

Іринка тільки мовчки кивала головою. А що було відповідати. Тут тітка господарка, як скаже, так і буде.

Роботи було багато. Ірина працювала не покладаючи рук. Тітка Оксана поступово переклала на її плечі і свої обов’язки. Сама тільки чай розносила по кабінетах і по телефону ще балакала.

І вдома Іринці доводилося прибирати квартиру, мити посуд та стежити за туалетом і ванною.

А коли до тітки приходили гості, подружки чи «особливий гість» на ім’я Андрій – Іринка йшла гуляти.

Іноді, коли Оксана мала настрій, вона їй давала гроші на кіно. А ні, то Іринка просто гуляла вулицями.

Іноді на Оксану щось находило і вона кричала:

-Ти вже кілька місяців в місті живеш, а далі село селом! Перед людьми соромно. Ти хоч очі підфарбувала б, і губи. Бо ходиш бліда. Ось тримай, завтра щоб виглядала, як міська дівчина, – і вручила їй менш, як півтюбика червоної помади та засохлу туш.

Очі з горем пополам Іринка підфарбувала. Вії стали довшими та чорнішими.

А ось помада на її обличчі виглядала безглуздо. Іринка подивилася на себе в дзеркало і з огидою стерла її з губ.

Але її “красу” оцінити ніхто не встиг. Коли вона пішла на роботу, тітка в цей час ще спала, Іринка потрапила під зливу.

Неприємна туш одразу потекла і защипала очі. Іринка ледве розплющуючи одне око, забігла під дашок зупинки.

Нічого не бачачи перед собою, вона рилась у сумці, сподіваючись знайти хоч щось, чим можна було витерти очі.

-Тримай, – раптом сказав, хтось поруч і засунув їй у руку хустку.

-Спасибі, – сказала вона і нарешті витерла обличчя. Перед нею стояв молодий хлопець з ямочками на щоках.

-Навіщо фарбувати такі очі? Вони і без косметики гарні, – усміхнувся він.

Іринка почервоніла і прошепотіла:

-Вибачте, але я вашу хустку зіпсувала. Давайте вашу адресу, поперу її і вам принесу.

Він зареготав, чим збентежив її ще більше.

-А ти кумедна, – сказав він. – Але не треба. Я ще маю. А ось і мій автобус. До побачення, дівчино. Жаль у мене часу немає, а то б познайомилися.

Іринка прийшла додому у гарному настрої.

-Який же хлопець, – згадувала вона його ямочки. – І сказав, що гарна.

Вона, наспівуючи, почала прибирати квартиру.

Тітка Оксана сказала, що затримається, піде у кіно з Андрієм.

Іринка вирішила протерти зверху шафу від пилу, зачепила щось рукою і на підлозі опинилися якісь тітчині папери.

Вона охнула і почала їх збирати, аж раптом натрапила на нерозпечатаний лист.

Мабуть, Оксана не встигла його прочитати і поклала поспіхом на шафу.

Іринка одразу впізнала почерк мами. І адресований він був їй.

-Дивно, подумала вона. – Чому це тітка його сховала і не розкрила конверт?

Мама писала їй з образою, яка читалася у кожному рядку. Особливо її зачепили слова:

-Звичайно, я розумію, ти молода і тобі хочеться виглядати добре. Оксана пише мені, що ти кожну копійку витрачаєш на себе. Купуєш новий одяг, косметику. А їй навіть на продукти не даєш! Тобі не соромно?

Хіба я тебе такою виховувала? Добре, мені ти не хочеш допомагати, але брату могла б на чоботи вислати хоч трохи? Оксана мені відписала, що ти сказала, що ми для тебе тягар і ти хочеш жити для себе! Доню, рідна, що з тобою трапилося?..

Далі Іринка читати не могла, вона заплакала.

Виявляється тітка її перед рідними очорнила, як тільки могла, а все зароблене нею собі залишала…

Проплакавши, Іринка зібрала свої речі і стала чекати на тітку. Та прийшла задоволена та весела.

-А ти чого на валізі сидиш? – запитала вона і пожартувала:

-До кавалера з’їжджаєш?

Ірина мовчки простягнула їй листа.

Тітка прочитала і глузливо сказала:

-І що, тепер?

Іринка ображено сказала:

-Віддавайте мені мої гроші і я додому поїду. Ви обманщиця. Так не робиться!

Тітка склала руки в боки:

-А ти як думала? Поживеш на всьому готовому і підеш собі? Ні, моя дорогенька, за все треба платити. Це не ваше село, де всі простаки, як твоя мати. Тут як не схитруєш – не проживеш. Це тобі та твоїй матері урок на все життя. Хочеш жити – вмій крутиться. А раз ти все дізналася, геть, – і кинула племінниці кілька папірців під ноги.

Іринка зібрала їх і вийшла з квартири. За нею відразу почулося клацання замка.

-Ой, доню, та як же так? І я їй повірила? Адже з дитинства Оксана жадібною була. А я, наївна, думала, що вона змінилася. Ну тепер то, що ж робити. Бог їй суддя. А ти молодець, що приїхала. Не треба нам її подачок. Обійдемось якось, – говорила мама і гладила по голові дочку, а та плакала.

Іринка разом з подружками сиділи під великою купою сіна і весело перемовлялася.

Сьогодні їх поставили разом загрібати сіно, щоб не пересохло.

-Дивіться, голова йде! О, а з ним хлопець якийсь. Дівчата, готуймося. Який гарненький, – почулося з усіх боків.

Іринка повернула голову і застигла на місці.

-Це ж той хлопець, що на зупинці…

Вона почервоніла і опустила очі.

-Знайомтеся, дівчата. Це Ігор Миколайович, наш новий агроном. Прямо з інституту. Прошу не ображати і звертатися лише по ділу, – говорив Тарас Петрович.

Але куди там!

-Ви одружені?

-А надовго до нас?

-На танці ввечері прийдете? – посипалися питання дівчат.

Іринка нарешті подивилася на нього і помітила, що він дивиться прямо їй у вічі. Вона сором’язливо усміхнулася.

Він теж…

Тож за нареченим не обов’язково до міста їздити.

Єдиного та коханого можна зустріти і в рідному краю.

Як Іринка.

Вони з Ігорем одружилися і виховують трьох дітей. А тітка Оксана більше в селі й не показується.

Ходили чутки селом, що вона собі квартирантку знайшла, яка з її грошима і речами втекла.

Ну так значить і треба. Як ти з людьми, так і вони з тобою…