– Ніколи б не подумала, що, маючи трьох дітей, на старості років залишуся сам на сам із батьком у порожній хаті. І ти нас покидаєш? Ми ж усю надію покладали на тебе, найменшого сина
Чому люди в житті часто обирають лише крайнощі? Якщо ти не дбаєш про батьків і не приділяєш їм достатньо часу – тебе називають черствою людиною. Якщо ж, навпаки, надто багато уваги приділяєш батькам і жертвуєш власним життям – це також вважається помилкою, за яку тебе осудять. Як знайти той баланс, де всім буде добре?
Я розумію, що у своєму житті теж припустився помилок у стосунках із батьками. Якби мав можливість повернути час назад, то багато чого змінив би. Тепер дуже шкодую про втрачені можливості, але й досі не знаю, чи зможу щось виправити.
Хочу розповісти свою історію, щоб почути поради від інших, як діяти далі.
Почну з того, що мої батьки виховали трьох дітей. Я був наймолодшим сином у нашій родині.
Коли настав час вступати до університету, батьки почали переконувати мене залишитися вдома.
– Сергію, залишайся з нами жити, – казали вони. – Ти вже дорослий і сильний, будеш гарним господарем. У нас велике господарство, а ми з батьком вже старі й не впораємося самі. Без тебе ми пропадемо.
– Тату, мамо, прошу, не змушуйте мене це робити, – відповідав я. – Моя молодість і майбутнє на кону. Ви ж не тримали старших дітей вдома, вони давно в Києві, навчилися, облаштувалися. А я маю залишитися тут зі свинями, коровою і городом? Ні, я не хочу такого життя!
Батьки засмутилися. Мама навіть розплакалася й почала говорити, як їй важко і сумно.
– Ніколи б не подумала, що, маючи трьох дітей, на старості років залишуся сам на сам із батьком у порожній хаті. І ти нас покидаєш? Ми ж усю надію покладали на тебе, найменшого сина.
Навіть батько став умовляти мене залишитися.
Мені стало дуже шкода батьків, і я вирішив залишитися в селі. Почав допомагати їм по господарству, підтримував у всьому, а вони, зі свого боку, не шкодували для мене грошей.
Роки минали швидко. Одного разу я познайомився з дівчиною на ім’я Леся, яка працювала дояркою на фермі. Ми почали зустрічатися, все складалося добре, і ми вже планували одружитися.
Але батьки постійно знаходили причини відкласти весілля.
– Жнива на носі, – казали вони. – Зараз не час для свят.
Леся погодилася почекати. Наступного року я знову заговорив про весілля, але й тоді мама з татом знайшли нові причини: підготовка до сівби, турботи про господарство.
Минув час. Мама захворіла, і я доглядав за нею. Весілля знову відклалося.
Коли вона одужала, почалися жнива. Я думав, що після них ми нарешті одружимося. Але нещодавно дізнався, що Леся прийняла сватів іншого чоловіка і тепер готується до весілля.
Ця новина була для мене справжнім ударом. Я залишився сам, жнивуючи в полі для своїх батьків.
Чи припустився я помилки, присвятивши все своє життя родині? Чи варто було йти своїм шляхом і жити окремо? Чи можуть дорослі діти бути щасливими, залишаючись із батьками?