Матір не знаходила собі місця, намагалася вмовити доньку відпустити минуле й почати все з чистого аркуша. Але Настя вперто трималася за свої ілюзії, не слухаючи жодних порад

Віталіна майже рік не розмовляла зі своєю донькою. Причина цього розриву була очевидною — донька закрутила роман із чоловіком, який був одружений. Настя намагалася переконати матір, що Тарас не любить свою дружину й залишався з нею лише заради дітей. Але Віталіна не хотіла слухати таких виправдань.

— Не руйнуй чужу сім’ю, доню. Це обов’язково повернеться бумерангом, — твердо казала мати.

Та Настя не зважала на ці застереження. Вона одразу заявила про своє рішення: залишатися з Тарасом, навіть якщо це означатиме, що вона втратить матір.

Молода дівчина обрала одруженого чоловіка, і Віталіні довелося змиритися. Проте в глибині душі вона була впевнена, що колись донька зрозуміє свою помилку й побачить усе в іншому світлі.

Одного дня Віталіна вирішила поїхати до міста, щоб побачити Настю. Вона довго дзвонила у двері, але ніхто не відчинив. Уже спускаючись сходами, жінка побачила доньку, яка поверталася додому. Та була не сама, а з вагітним животом.

Вони обидві були вражені цією несподіваною зустріччю. Настя запросила матір до квартири й зізналася, що хотіла розірвати стосунки з Тарасом, але дізналася про вагітність. Коли вона повідомила про це чоловікові, той сказав, що зараз не може залишити сім’ю, але винайняв для неї квартиру. Настя якраз прийшла до старої квартири, щоб забрати забуті речі.

Згодом на світ з’явилася маленька Зорянка. Віталіна, попри образу й біль, допомагала доньці, як могла. Тарас жодного разу не приїхав, але час від часу телефонував. Настя боялася, щоб він і мати не зустрілися, бо знала, що Віталіна висловить усе, що про нього думає.

Мати просила доньку переїхати з Зорянкою до села, щоб почати нове життя. Але Настя відмовилася, адже в глибині душі все ще сподівалася, що Тарас колись буде з нею.

Віталіна перестала наполягати, бо розуміла: поки донька сама не усвідомить усієї марності своїх сподівань, вона нічого не змінить. Пройшов рік, потім другий, але Настя так і залишалася в квартирі, продовжуючи чекати Тараса.

Матір не знаходила собі місця, намагалася вмовити доньку відпустити минуле й почати все з чистого аркуша. Але Настя вперто трималася за свої ілюзії, не слухаючи жодних порад.

Шановні читачі, можливо, у вас є ідеї, як Віталіні допомогти доньці побачити реальність? Напишіть ваші думки та поради під цією історією.