П’ЯТНИЦЯ, ДЕСЬ О 15:30 ЗАХОДИМО З ДРУЖИНОЮ В MILK BAR. – ДОБРОГО ДНЯ, У ВАС Є ВІЛЬНИЙ СТІЛ? – ВЫ ХОТИТЕ НА УЛИЦЕ ИЛИ В ПОМЕЩЕНИИ?

П’ятниця, десь о 15:30 заходимо з дружиною в Milk Bar.

– Доброго дня, у вас є вільний стіл?

– Вы хотите на улице или в помещении?

– В приміщенні.

– Да, есть. Проходите.

– Дякуємо.

– Сколько людей?

– Двоє.

– Присаживайтесь.

– Добре.

Оглядаємо напівпорожнє кафе, в закутку бачимо вільний стіл з двома диванчиками. Сідаємо.

– Меню, будь ласка.

– Это стол для четверых.

– Простите, но вам придется пересесть.

– Чому?

– Для чотирьох кого?

– Людей.

– Яких людей?

– Которые придут.

– Тобто цей стіл заброньовано?

– Нет. Но могут прийти четыре человека.

– Коли?

– В любой момент.

– Тут не посперечаєшся.

– Поэтому вам лучше присесть вот за тот стол.

– Але він нас не влаштовує. Він на проході і там незручні стільці.

– Вы можете присесть и здесь, но если придут четыре человека, мы вас пересадим.

– Куди?

– За тот стол, что я вам показала.

– Перепрошую, але якщо він буде зайнятий, нам доведеться доїдати стоячи?

– Ну, мы что-нибудь придумаем.

– Дивно. А якщо прийдуть вісімнадцять людей, ви всіх виженете на вулицю?

– Простите, но это правило “большого стола”.

– Правило “большого ума” у вашому закладі, бачу, не прижилося?

– Так вы присаживаетесь?

– Так, але очевидно, що не у вас. Забагато правил.

Виходимо. Дзвонить телефон.

– Алло.

– Сергій Володимирович?

– Так.
– СБУ турбує, (представляється). Запрошуємо вас на зустріч з Головою Служби.

– О котрій?

– О 17:00, на Володимирській, 33.

– Добре. Буду.

Кладу телефон в кишеню, повертаюся до дружини.

– Таню, вибач, але мене викликають до СБУ.

– Коли?

– Просто зараз.

– Що сталося?

– Не знаю. Але після “правила большого стола” мене вже, вибач, *** чим здивуєш. Ходімо.

Сергій Іванов