Зоя Казанжи: Ми програли. Можна сказати пафосно – програла Україна. Що ми маємо робити зараз?

ПРОГРАНА БИТВА

Ми програли. Можна сказати пафосно – програла Україна. Але давайте Україні шанс залишимо.

Повідомляє startko.co.ua

Програли ми. Конкретні люди. Зі своїми тривогами, болями, злістю, любов’ю, сподіваннями, очікуваннями.

Колись, як все стишиться, ми зможемо спокійно проаналізувати все, що з нами відбувалось протягом цього передвиборчого процесу.

Ми, можливо, зможемо зрозуміти одне одного – тих, хто не мовчав протягом цього серіально-згвалтованого періоду і тих, хто мовчав, тому що ненависть до чинного переважила все інше. І навіть інстинкт самозбереження.

Що ми маємо робити зараз?

Не опускати руки. Вибори – це не футбол. Це не покричали, пошуміли, у дудки посвистіли – і розійшлися.

А от період після виборів – це як період після футболу. Коли розходяться всі, але хтось закочує рукава і починає чистити і мити, прибирати і лагодити потрощене. І хтось підсипає насіння, щоб виросла гарна трава на витоптаному полі.

Потім знову, на цій молодій траві, бігатимуть футболісти, а з трибун кричатимуть вболівальники. І знову хтось прийде прибирати…

Розумієте, прибирають, як правило, ті, хто не смітив. І траву сіють ті, хто її не витоптував.

Отак і з країною. Її рятують не ті, хто заганяє у морок. Не ті, хто прагне знищити. Не ті, хто хоче розтрощити.

У кожного із нас є своє маленьке футбольне поле, де варто прибирати зразу, як закінчиться матч. Прибирати попри все – непогоду, відсутність допомоги, вітру в обличчя, поганого насіння, яке не завжди проростає. Прибирати попри зневіру і безнадію.

Кожний із нас багато знає і вміє, не чекає манни небесної чи дива, проживав різні періоди в житті і, я впевнена, має свій план на найближчі два-три роки.

Хтось поїде. Бо життя має властивість катастрофічно швидко проходити і у багатьох вже немає а ні сил, а ні часу, ані ресурсів борсатися по новій і боротися за базові речі.

Хтось піде у свою «внутрішню Монголію», буде малювати фіалки і фікуси, пекти пиріжки і дивитися серіали про кохання.

Хтось буде жити звичним життям, бо щоденні клопоти не завжди залишають вибору і альтернативи.

Хтось точно буде боротися за країну. Щоденно і віддано. Не зважаючи ні на що. Не жаліючи себе. Розуміючи, що інакше не можна.

І той, хто боротиметься, обов’язково переможе.

Нас менше. Але нас завжди було менше. І в 2014-му, і зараз. Було б дивним, щоб після всіх репресій, знищень, розстрілів і голодоморів нас було більше. Якість ніколи не буває масовою.

Тримаймося разом – і все буде Україна!

Zoya Kazanzhy