Георгій Тука: “Мова піде про спілкування новообраного Президента Володимира Зеленського з Верховною Радою.”

Уроки спілкування

Мова піде про спілкування новообраного Президента Володимира Зеленського з Верховною Радою.

Повідомляє marik.co.ua

Не буду нагадувати, що ми живемо не в президентській, а в парламентсько-президентській республіці. Отже, будь-якому Президенту (якщо він не налаштований на введення воєнного стану по всій території країни) доведеться будувати стосунки з будь-якою Верховною Радою.

Подобається тобі склад цієї Ради чи ні – твоя особиста точка зору. Але, якщо ти – Президент, ти маєш навчитись притримувати свої особисті емоції і вподобання.

В сучасній історії ми вже мали невдалий приклад «війни» Президента з ВРУ – Віктор Ющенко спробував…

Чи варто було Володимиру Зеленському, під час надто емоційного виборчого процесу, вперто вказувати про своє бажання розпустити існуючий склад ВРУ? Переконаний – ні. Це – емоції.

Попри низький рівень підтримки діючого складу ВРУ (з різних причин, іноді – протилежних за змістом), в час передачі влади від одного Президента іншому, Верховна Рада є діючим фактором стабільності в воюючій країні. 

Я веду мову про дві події, які, з моєї точки зору, можна вважати показовими в питанні стосунків Президент – ВРУ. 

Перша: зустріч Володимира Зеленського з «головами фракцій» ВРУ. Чому в лапках? Тому, що саме голів фракцій на цій зустрічі і не було! За різних обставин.

Таким чином, діюча Верховна Рада продемонструвала новообраному Президенту: з нами треба рахуватись!

Восьмого травня я мав зустрічі з багатьма народними депутатами з різних фракцій. Обговорювали одне-єдине питання: як будуть будуватись стосунки Ради з Президентом. Я був приємно вражений тим, що всі мої співрозмовники погоджувались з моєю точкою зору:
– Під час війни не варто створювати напругу у стосунках, треба шукати шляхи порозуміння і співпраці.

Всі співрозмовники не були налаштовані на загострення стосунків, на «війну» з Володимиром Зеленським. Всі, без винятку!

Я був дуже задоволений такою позицією депутатів. І раптом…
Подія друга: відео-звернення до Верховної Ради Володимира Зеленського.

Для мене така форма спілкування, такий тон був наче холодний душ…
«Ви повинні»…

Я бачив наочно реакцію на це звернення нардепів – обурення. Просте людське обурення.

Не буду описувати те, яким чином депутати характеризували таку манеру спілкування – емоції.

Я не можу зрозуміти іншого – навіщо?

Навіщо так зухвало загострювати стосунки з Парламентом власної країни???

Розумію: зараз новообраному Президенту нема на кого розраховувати в ВРУ, окрім Купрія (хоча, Коломойський казав, що вже йому телефонував Антоша Яценко («чего изволите? Готов во всем и всегда!..»). Він розраховує під час позачергових виборів ВРУ отримати потужну фракцію, з якою і буде надалі співпрацювати. Це – логічно.
Але, у мене є два запитання:

По-перше: що таке «партія «Слуга народу»? Який у неї склад? Які засади? Який принцип відбору кандидатів в депутати? Хто ці люди? 
Маючи певний досвід, стверджую: неструктуровану віртуальну партію на хвилі популярності новообраного Президента, з високою долею вірогідності, будуть представляти не «нові обличчя», а піна. Піна з пройдисвітів та авантюристів, яка завжди підіймається в такі часи, прилипаючи до влади. Всі ці про-владні фракції ми мали вже багаторазово – жодної ідеології, лише бажання «порулить». Які є підстави для оптимізму в цей раз???

По-друге: хто сказав, що фракція «Слуга народу» зможе створити більшість у новообраній ВРУ? Доведеться домовлятись з іншими фракціями і групами. Добре, якщо це будуть про-європейські партії. А, якщо це буде «ширка» з «За життя»? Ви переконані, що цього не може бути ніколи? Я – ні.

Отже, на мою думку, Президенту Зеленському варто зрозуміти: в Україні не існує ані «царя», ані «вождя». Той факт, що 75% виборців проголосували ЗА, зовсім не означає, що вони будуть і надалі надавати такий рівень підтримки: адже, голосували ЗА і представники «Батьківщини», і «Громадянської позиції» і… «За життя»!

Менш за все я хочу в ці буремні часи бачити стосунки між Президентом і Парламентом на кшталт «Хто комі Рабінович». Я бажаю бачити конструктивну співпрацю, а не перетягування владного канату з блокування роботи державного механізму управління.

Нажаль, останнє звернення схоже на відомий старий анекдот:
– Все вокруг в дерьме, и лишь я – в ослепительно белом!