Як українці поставили Москву на коліна
Поставити Москву на коліна пробував багато хто, а вдалося українцеві. Петро Конашевич-Сагайдачний – козацький гетьман, ефективний політик, крутий полководець і автор одного з найуспішніших в історії військових походів на Московію.
Заварили кашу самі московські бояри, які не справляючись з управлінням своєю державою покликали, керувати усім королевича Владислава – сина польського короля Сигізмунда.
Повідомляє miysvit.pp.ua, із посиланням на 24tv.ua
Доки Владислав пакував валізи у московському царстві усе перегралося і на трон посадили першого із династії Романових – Михайла. Поляки, щоправда, від ідеї порулити на Сході не відмовилися і ось тут на арену і вийшли козаки.
Що відомо про московського царя Михайла Романова
На початок 17 століття, коли відбувалася вся ця історія, Запорізьке військо вже називали чи не найкращою піхотою Європи. І це не вигадка – так стверджували європейські сучасники козаків.
Хоча формально території Січі і входили до Речі Посполитої, реально керували ці хлопці лише самі собою. Тож полякам довелося буквально просити козацької допомоги в поході на Москву.
Українських козаків вважали чи не найкращою європейською піхотою
Ті погодилися, виторгувавши натомість у короля розширення своїх територій, свободу православної віри та визнання Річчю Посполитою адміністративної і судової автономії України. Сагайдачний розробив план усього походу, в який взяв зі собою 20 000 козаків.
На Москву запорожці та поляки пішли двома різними шляхами. 7 липня 1618 року військо Петра Конашевича почало штурм першого серйозно укріпленого міста на своєму шляху Лівни. Його захоплення не зайняло і дня.
Петро Конашевич-Сагайдачний
Наступні два з половиною місяці козаки, розділившись на кілька загонів, захоплювали одне московське місто за іншим та громили місцеве військо практично у кожній сутичці. Врешті у вересні вони вирушили на з’єднання із польською армією вже безпосередньо під Москвою.
Для цього козакам треба було перетнути річку Оку. Завадити переправі збиралося вислане царем військо на чолі з князем Григорієм Волконським. Утім, значна частина його солдатів здезертирували, заледве дізнавшись про те, що передові загони Сагайдачного висадилися на їхньому березі.
Як воєвода Волконський діяв пасивно і нерішуче
Наступною перешкодою повинні були стати шість тисяч кіннотників під керівництвом боярина Василя Бутурліна. Та Сагайдачний в особистій сутичці звалив останнього з коня, після чого козаки знову розбили ворога. Після цього розпочалася тривала облога Москви україно-польським військом.
Козаки поза тим відповідали ще й за постійні рейди навколо столиці для підриву економічної ситуації у ворога. Власне, один з таких рейдів і став ключем до завершення цієї війни.
Козацькі рейди зіграли важливу роль у війні
Запорожці штурмували стратегічно важливе та добре укріплене місто Калуга. Вони швидко захопили місцевий посад – таке собі передмістя – і змусили тамтешній гарнізон на глухо закритися у цитаделі.
Як згодом напише король Речі посполитої Ян Собеський, цей маневр козаків буквально нажахав московську владу і спонукав її не лише пришвидшити мирні перемовини, але й суттєво поступитися у них.
Ян Собеський, король Речі Посполитої
У підсумку польська корона добилася чи не найвідчутнішого успіху за час свого тривалого протистояння із Москвою: останній довелося повернути захоплені раніше українські та білоруські землі.
Зокрема Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, а король Речі Посполитої залишив за собою право претендувати на царський трон.
Деякі сучасні історики висувають теорії, що сам Сагайдачний наполягав на тому, аби дотиснути ворога і таки захопити Москву, та все ж мусив відступити разом із польською армією.
Так чи інакше похід став безумовним тріумфом козацтва, яке окрім виконання своїх вимог та здобутих трофеїв, отримало платню у 20 000 золотих та 7000 штук сукна.