Гроші на весілля донька попросила, а на забаву не покликала: “Мам, що ти як маленька? Ну який тобі ресторан? Там пристойні, потрібні люди зібралися, а ти не знаєш, в якій руці виделку тримати!” – Вчора весілля було, чого ви прийшли, – сказав зять шoкoваній тещі
Таїсія Михайлівна несамовито терла велику тарілку. На губці вже давно перестала з’являтися пухнаста апельсинова піна. Наче прокинувшись після важкого та дуже неприємного сну, немолода жінка кинула врешті ту тарілку в рaковину і вимкнула холодну воду.
Сівши за стіл і посунувши до себе попільничку, жінка зробила першу зaтяжку і закашлялась.
Повідомляє miysvit.pp.ua, із посиланням на www.slovech.co
– Мамо, ми з Антоном запрошуємо тебе на весілля! Заяву вчора подали.
Таїсія Михайлівна заплющила очі і уявила собі щасливе обличчя дочки:
– Лєночко, вітаю! Я дуже за вас рада.
– Я тобі запрошення поштою пришлю, особисто вручити не вийде – роботи багато. І витрати великі чекають. Ти пробач, що я так довго не дзвонила – сама розумієш. Ми тебе у нас вдома спати покладемо після торжества, не переживай. І, Мамусю, ти якщо грошиками багата, підсоби. Батьки Антона все оплатять, але я не хочу як бідна родичка, щоб зовсім ні копійки не вкласти.
– Допоможу. – кивнула Таїсія Михайлівна, забувши що дочка її не бачить.
– Я тобі зараз номер карти скину, в банку переведеш, ладненько? Бувайте, мам!
Таїсія Михайлівна довго дивилася на екран телефону. Доньку вона не бачила з її вісімнадцятиріччя. Тоді, 6 років тому, вона довго махала слідом від’їжджаючому поїзду, витираючи непрохані сльози.
До весілля дочки жінка готувалася грунтовно. Огірочки, помідорчики, аджика – сама робила, саме те до м’яса. Дістала найкращу сукню із засіків. Бувала, але чиста і ошатна.
У банку усміхнена співробітниця допомогла оформити переказ з карти на карту через мобільний банк. 60 тисяч – всі кошти пенсіонерки.
– Дочку заміж видаю, хоч чимось допоможу! – з гордістю повідомила вона.
Надісланому запрошенню Таїсія Михайлівна раділа, як дитина. Гарний конверт, лаконічний прямокутник паперу, підписаний рукою доньки. 8 грудня 2018 року в 16-00 – гарна дата.
Квиток на поїзд був куплений заздалегідь.
– Лєночка, я зійшла з поїзда, ви де?
– Мамусю, візьми таксі! У нас гості! – відповіла весела Лєна трохи захмелілим язиком. Адресу зараз напишу.
– Уже? – здивувалася Таїсія Михайлівна і дорікнула: – Ох вже ці новомодні весілля.
З двома баулами гостинців, домовившись з місцевим привокзальним на астрономічну по її провінційним мірками суму – 150 гривень, Таїсія Михайлівна поїхала до доньки додому.
У під’їзд жінка потрапила завдяки жінці з собачкою, що виходила на прогулянку – Олена не брала трубку. Піднявшись на потрібний поверх, Таїсія Михайлівна зателефонувала в квартиру.
Музика, гуркотіли на весь під’їзд через закриті двері. Жінка переминалася з ноги на ногу, давлячи на кнопку дзвінка і набираючи дочку по телефону.
Двері відчинилися хвилин за 20. Хитаючись одягнені молоді люди голосно міркували – яку випивку купити в магазині.
Пробурмотівши вітання, Таїсія Михайлівна прослизнула в квартиру. Шум, гам, пляшки. То тут, то там хтось спав. Сигаретний дим, запах перегару, який ударив в ніс і мало не звалив непитущу жінку з ніг.
– Лєна?
З кухні виплив чоловік. Побачивши гостю, він розплився в усмішці:
– Звук зменшіть! – крикнув він на кухню і звернувся до жінки: – Лєнина мама? Теща приїхала! Пацани, давайте за тещу! – гучний крик, улюлюкання, дзвін склянок. – Проходьте, складіть компанію.
– А Лєна де? – злякано запитала Таїсія Михайлівна.
– Спить уже – невизначено махнув рукою Антон.
– Як спить? А весілля?
– Вчора весілля було. Сьогодні другий день гуляємо – пояснив Антон, забрав у жінки сумки і підштовхнув її в бік кухні.
– Орендуєте?
– Ні, родаки подарували. Квартиру, машину. Ще техніки купити. Три кавомолки та чотири чайника. Вам чайник не треба?
– Не треба, дякую. Поїду я. – Таїсія Михайлівна мало не плакала. – Лєна де спить? Хоч подивитися на неї.
Антон проводив тещу в кімнату і пішов до друзів.
Дівчина спала прямо в сукні. На дверцятах шафи висіла весільна. Таїсія Михайлівна провела рукою по гладкій тканині і уявила, якою красунею була напередодні її дочка.
Підійшовши до дівчини, Таїсія Михайлівна погладила її по волоссю і поцілувала в скроню:
– Щастя тобі в сімейному житті, Лєночка.
Таксі, чотири години на поїзді. Дім.
– Тайка, ти що так рано? Ми тебе раніше завтра не чекали! Як дочка? Видала заміж? – цікава сусідка з нетерпінням дивилася на жінку.
– Видала. Потім розповім. Втомилася дуже, спати піду.
Вранці зателефонувала Олена. Вона вибачалася за те, що не зустріла матір як годиться:
– Ти чому поїхала? Залишилася б, побалакали б з тобою.
– Спасибі, Олено. Хороше весілля було.
– Ти образилася чи що? Мам, що ти як маленька? Ну який тобі ресторан? Там пристойні, потрібні люди зібралися, а ти не знаєш, в якій руці вилку тримати! З рештою ми в суботу відзначали. Сама винна – не було чого їхати!
– Пробач, Лєно. Мені ніколи, посуд треба помити – ковтаючи сльози, відповіла Таїсія Михайлівна і скинула виклик дочки.
Схопила тарілку, яка сиротливо стояла на столі після мізерного сніданку і почала несамовито її терти.