“Тест на Коболєва” наше суспільство не пройшло. Я працював у Нафтогазі з червня 2017 по грудень 2021 року і знаєте маю, що вам розказати

Я працював у Нафтогазі з червня 2017 по грудень 2021 року. Працював у відділі міжнародних арбітражів. В тому числі фактично керував виконанням Стокгольмського рішення.

Це означає шукати, арештовувати та стягувати активи Газпрому за кордоном. Псувати їх комерційне життя законними інструментами аж доти, до поки вони не сплатять борг. Це відбувається через суди країн, в яких локалізувались газпромівські “цінні речі”, типу Нідерландів, Британії, Швейцарії. Як це водиться в судах, потрібна була позиція і пояснення, що до чого в цьому арбітражі, щоб отримати ухвали на арешт, тому трохи розуміюсь на історії та в деталях цього, без перебільшення, фантастичного кейсу.

Про це пише Vladyslav Bielik на своїй фейсбук сторінці.

Андрій Коболєв ніколи не був мені другом чи близькою людиною. Я просто був одним з працівників компанії, яку він очолював. “Стокгольмських” премій я також не отримував. Більше того, прийшов в Нафтогаз на зарплатню в 17900 грн на місяць, що на той час було просто шикарно для мене. Головне було займатись “Стокгольмським” та “Кримським” арбітражами, і останнє, що мене цікавило – це розмір зп, тому навіть не обговорювали, яка там ставка на посаді. Мене сто разів запитували, чи не ображаюсь я на керівництво, яке “не поділилось преміями”. Між тими моментами, коли я просто слав в дупу за такі питання, іноді відповідав. Ні, не ображаюсь. Вони її заслужили, я ще ні. Мені в компанії потім запропонували, як покажу результати, буду мати більшу оплату. У Коболєва було приблизно те саме. Різниця лише в тому, що прийшов він на зарплату в нуль гривень, і в тому, що висот, які він зміг взяти в Нафтогазі, я поки що не досяг.

Чесно кажучи, довго вагався щось писати на тему підозри від НАБУ Коболєву, так як не бачив у тому сенсу. Суть та мотиви справи притомній людині зрозумілі, і мав надію, що суспільство дасть належну відсіч на такі “цікаві” кроки антикорупційного органу, але натомість читаю або ж взагалі здичалі коментарі від начебто розумово-впорядкованих людей, або балансуючі позиції на кшталт “треба дочекатись судового засідання, щоб робити висновки”. Судового засідання, де Андрія можуть просто показово закрити. Наприклад, основні антикорупційні діячі, що бігають по кометам людей, які стали на захист Коболєва, з закидами про конфлікт інтересів, хоча самі давно вже мають такий самий з їх слів “конфлікт інтересів” з НАБУ. Але це не діло. Таке величезне досягнення та внесок у захист країни було знецінене просто за якусь мить.

Маю додати, що за дні, поки писав цей текст, приємно вражений таким зростанням підтримки Андрія.
Політичні амбіції певних недоброчесних еліт, які вдало апелюють до заздрощів та жадібності свого виборця, не дають багато шансів та простору для мотивації майбутнім професіоналам лишатись та щось робити для країни.
Так не має бути, тому ось вам розповідь.

Початок.

В 2009 році Тимошенко погодила підписання двох контрактів на 10 років до кінця 2019 року з Газпромом. Перший, це договір купівлі-продажу природного газу (контракт КП) Нафтогазу за нечуваною на той час “базовою” ціною в 450 доларів США з обов’язковими мінімальними об’ємами, які Нафтогаз має закуповувати кожного року. Ринкова європейська ціна, за якою Газпром продавав газу у Європу тоді складала близько 240 доларів. Для розуміння обов’язкових об’ємів по контракту, то розрахункова вартість газу лише за 2009 рік, яку Нафтогаз мав би закупити, складала 14 мільярдів басків. Знаєте, це трохи грошей, яких у Нафтогазу ніколи не було, і об’ємів, які Нафтогазу ніколи не були потрібні. Більше того, за контрактом Нафтогаз не мав права перепродувати цей газ, якщо навіть сам не міг використати. Відібрати більше, ніж ти можеш спалити ти також не можеш просто фізично. Тому, по суті, просто платиш гроші ні за що, Це і є та славнозвісна умова take or pay. Проте, звісно, Нафтогаз ніколи не викуповував повний об’єм і був “на гачку” у Газпрому, який розумів, що завжди зможе пред’явити цю вимогу у разі поганої поведінки.
Другий контракт на продаж Газпрому транзитних послуг газу до Європи (контракт ТКГУ). Для порівняння з контрактом на КП, повна річна ціна ТКГУ контракту для Газпрому мала обходитись всього в 2.3 мільярди доларів. В цьому контракті також була умова обов’язкового мінімального транзиту – ship or pay, яку Газпром зазвичай не використовував в повному мінімальному обсязі.

В 2010 році до влади приходить людина, яка відсиділа двічі, та на яку було скоєно замах. Ні, відсидів не як політв’язень, і замах було скоєно не зброєю, а куриним яйцем. Ще й не звареним. Янукович, aka увінкни. Як це годиться в колах, з яких він був і є – “в хату треба зайти правильно”. З низького старту при владі в квітні 2010 року він підписує Харківські угоди з відомим російським п’яничкою – дмітрієм мєдвєдєвим. Мало хто знає, але дмітрій мєдвєдєв колись навіть був президентом у росіян. Харківськими угодами янукович погодив продовження оренди територій АР Крим для розташування військового флоту рф до 2042 року в обмін на знижку на газ по контракту КП. Потім, для закріплення матеріалу, в 2011 яник ще й саджає Тимошенко за ці контракти. Важливий момент, який ми згадаємо далі, що харківська знижка була не фіксована в контракті додатковою угодою, а працювала, як митний дискаунт в рф. В решті Нафтогаз став купувати газ за ціною приблизно 270 доларів.

Як ми пам’ятаємо, з початку 2014 року дії в Україні розвивались дуже швидко. Після Революції Гідності та розстрілу Небесної Сотні на Майдані, яник тікає в ростов. Війська рф, тим часом, захоплюють Кримський півострів. Московія одразу відмовляється від виконання Харківських домовленостей, і виставляє ціну на газ в 485 доларів за формулою, передбаченою КП контрактом. Якого рівня це був пиздець? Відтепер майже $1,7 міл’ярдів Нафтогаз мав сплачувати Газпрому кожного місяця. До кінця дії контракту, тобто до кінця 2019. Це мало би бути щось в районі 80 млрд зелених. Повторюсь, після анексії Криму та початку війни на Сході, on top of that ми ще й висіли газпрому 80 мільярдів баксів по контракту. Це трохи грошей.

Після втечі яника та регіоналів в бюджеті країни було щось близько двохсот тисяч доларів в еквіваленті. Цифру підтвердити не можу, знаю її від людини з Кабміну, який прийшов одразу після Революції Гідності. Так чи інакше, думаю ніхто з людей при тямі не зміг би припустити, що угрупування регіоналів перед втечею могли залишити нам мільярди на щасливе та безтурботне майбутнє. В свою чергу фінансова спроможність Нафтогазу виглядали таким чином – купа боргів та нуль грошей на рахунках. І є вибір, або платиш Газпрому, або країна йде в дефолт і відчуває себе Венесуелою. Окей, може трохи перегинаю з дефолтом, але може й ні. Завдяки успіху Стокгольмського арбітражу ми цього не дізнаємось. Тому так, це був pretty much пиздець. Очолити Нафтогаз тоді вважалось самогубством.
Стокгольмський арбітраж.

Яценюк висуває ідею звернутись в Стокгольмський арбітраж з вимогами, серед іншого, про перегляд ціни газу та скасування умови take or pay, що мало би поліпшити трохи настрій на районі. Очолити цю задумку та, відповідно, Нафтогаз пропонують тоді ще молодому та нікому невідомому Коболєву. Без гарантій оплати праці, тільки з купою зобов’язань, відповідальності та ризиків. Мовчу вже про головний біль, який постійно створювали Коломойський, Фірташ і ще сто людей. Включаючи погрози фізичною розпоавою every day. Також маю нагадати, що чотири роки до Коболєва НАКом керував регіонал Бакулін. Можете уявити, в якому фінансовому стані та скільки сюрпризів в компанії тіп передав наступнику. Я хз, якщо чесно, на скільки металеві треба мати єйці, чи просто дурості, погодитись на роль керівника Нафтогазу після нього. То Коболєв погодився.

Так от, сорі, Стокгольмський арбітраж. У сприйнятті пересічного громадянина виглядає він приблизно наступним чином. В тебе є контракт, ти не погоджуєшся з ним, заходиш в двері Арбітражного Інституту Торгової Палати Стокгольму і кажеш: “привіт, є контракт, там отак і так написано, а я тепер хочу отак і так”. Хлопці – арбітри з ТПС у відповідь:”слухай, про що мова, звісно. Присядьте поки, зараз трибунал все там понаписує, що треба, заберете рішення і ви вільні”. Після цього дякуєш, приєжджаєш додому в Україну і на серйозному розказуєш про якусь нікому незрозумілу перемогу, наче щось реально там зробив такого.

Насправді ж, ця історія з самого початку виглядала дуже примарно з точки зору можливого юридичного успіху. Навіть для тих, хто її почав. Просто варіантів з Газпромом більше не було. Спробую коротко пояснити, чому примарно. В тебе є твердий комерційний контракт зі зрозумілими умовами. Про шахрайство і іншого роду обмани говорити не доводиться. Так, якась сторона не вивезла навантаження і тепер їй умови вже не подобаються. Але тому контракти і існують, щоб жодна зі сторін не змогла так просто зіскочити, бо їй щось перестало подобатись. Стокгольмський арбітраж, насправді, був юридично-технологічним дивом, яке стало можливим завдяки цілеспрямованості невеликої групи людей, очолював яку саме Андрій. Так, саме Андрій Коболєв, а не його колишній товариш, який потім невтомлюючись збирав вершки слави. І якщо вже зайшла мова, то той самий Андрій не мав проти цього нічого проти, бо сам завжди працював на результат, а не на власне ім’я. Особиста думка, то він іноді бува занадто порядним і цим, знову ж таки, на мою особисту думку, не раз користувались певні особи.

Про деталі справи можете дізнатись з рішень, які є в публічному доступі, і переконатись в тому, що це було геніально.
Твердження про те, що арбітраж виграли юридичні радники – чергова спроба знецінити масштаби ризиків, відповідальності та внеску працівників самого Нафтогазу. Більше того, Андрій та ще пара людей по довіреності Андрія підписували всі документи. Перед підписанням завжди були довгі і жваві дискусії. Багато пропозицій від внутрішньої команди Нафтогазу було в решті схвалено юридичними радниками і застосовано в матеріалах проваджень. І так, цих юридичних радників вдалось переконати працювати безкоштовно на початку. Знову ж таки, різні адміністративні витрати брав на себе в тому числі Андрій за свій власний кошт.

Момент з прес-релізу НАБУ: “слідство встановило, що в травні 2018 бла-бла-бла, йому виплатили майже 261 млн грн за бла-бла позитивне рішення у справі щодо контракту купівлі-продажу природного газу. Знову бла-бла-бла. До того ж за ті самі досягнення екскерівникові компанії виплатили премію й у 2017 році у 12,49 млн грн”.

Так от, це не за ті ж самі досягнення. Назвемо це не брехнею в прес-релізі, бо ми ж polite, а просто провтиком. Можна ж так?

Арбітражних справ було дві, по двом різним контрактам: купівлі-продажу та транзиту. У провадженні по КП Газпром вимагав виплати 57 ярдів НЕ гривень. Насправді ж це було би не 57, а вже вище згадані $80 міліардів до кінця дії контракту. 57 то лише станом на якийсь місяць 2017 року. Всього було три рішення. Проміжне рішення по купівлі-продажу (травень 2017), Фінальне рішення по купівлі-продажу (грудень 2017), Фінальне рішення по транзиту (лютий 2018). Так от, перша премія була за перемогу, по суті, в арбітражі купівлі-продажу після отримання Проміжного рішення по КП, де Газпром відкис зі своїми вимогами по take or pay, тобто з вимогами на 57-80 ярдів доларів Ес Еш А. Це було, насправді, найголовніше рішення цієї арбітражної саги з точки зору економічного ефекту для країни.
Якщо думаєте, що я перебільшую і можна було би всеодно просто не заплатити без наслідків у разі нашого програшу, то так воно не працює, і подумайте, чому нам тоді Газпром врешті закинув майже три ярда, хоча по цій же логіці міг забити на те рішення і не платити.

Другу премію отримали вже отримали після двох наступних Фінальних рішень. У Фінальному рішенні по КП було змінено формулу розрахунку ціни на газ і вона була зменшена з $485 до $352. Там було ще декілька інших моментів, які вирішились, в тому числі питання періоду, та штрафу за прострочення платежу, але в решті по цьому рішенні Нафтогаз лишився винен Газпрому всього $2,1 млрд замість $80. Але. Потім було рішення по транзиту, за яким Газпром був зобов’язаний виплатити $4,6 млрд Нафтогазу. І трибунал просто схлопнув ці два рішення і в решті зобов’язав Газпром сплатити Нафтогазу різницю в $2,56 млрд. Це, до речі, також було іншим юридичним дивом, яке дууууже розлютило Газпром. Ті були впевнені, що Нафтогазу нічого не вдасться витрясти з них за контракт ТКГУ, бо по суті це були гроші за умову ship or pay, аналогічну умові take or pay, яку Газпрому забракували в провадженні по КП. То вони очікували, що Нафтогазу її також забракують, але диявол в деталях. Знову ж таки welcome прочитати рішення.

Тому друга премія була вже за виграні “живі” гроші в провадженні по транзиту. За інше арбітражне провадження. І це не ті самі досягнення.

Також пам’ятаємо, що паралельно з розвитками подій в Стокгольмскому арбітражі, Україна вперше в історії змогла повністю відмовитись від російського газу завдяки грамотним діям Нафтогазу, які реалізували в життя так званий “Реверс газу”.

Якби Стокгольмські арбітражі зазнали невдачі, а саме так вони і виглядали на початку – заздалегідь безнадійними, то миттєво треба би було знайти цапа-відбувайла, який відповість за витрати, пов’язані з арбітражами і на якого можна було би політично закинути відповідальність за економічний колапс. Це міг бути лише Андрій і він це розумів, але не боявся. Як мені зараз видається, він не мислив логікою, якою зазвичай керується більшість посадових осіб підприємств під час підписання документів, питаючи себе “чи посадять мене за це?”. Думаю, він ставив питання “чи це законно?”, бо при бажанні, посадити можуть просто тому, що хочуть. Якесь відчуття дежавю. Знову зізнаюсь, захоплювався тоді його ще й металевими нервами.

Прийняття рішення по преміям.

Багато не розповім, але з того, що вже відомо по позиції НАБУ, а саме, що Андрій типу сам собі та працівникам виписав премію, або ж увів в оману Наглядову раду та отримав від них рішення по преміюванню, то ось де в мене пазл не складається.

Постанова, яку він начебто приховав, ясно що в публічному доступі. В Наглядовій раді завжди були і українці, які вміють користуватись гуглом і знають українську. Більше того, наглядова Рада завжди мала постійного юридичного радника. Знаю назву фірми, але це вже не важливо. Функція Наглядової ради закладена в назву цього органу, і якщо вони з цим не впорались, то нащо він потрібен? Чекайте, чи ви хочете мені сказати, що хтось хоче дискредитувати інститут Наглядових рад в держ.підприємствах в Україні? Та ви що, ніколи не повірю.

Наступне. Прем’єром тоді був Гройсман, який терпіти не міг Андрія, і про премії він знав. До чого тут це? КМУ здійснює повноваження акціонера Нафтогазу, а наглядова Рада є репрезентативним органом від акціонера в Компанії. Звісно, що такі питання, вони комунікувати між собою, Наглядова Рада неформально радиться з акціонером, або, щонайменше, ставить його до відома про рішення, які вона збирається прийняти. Можна знайти офіційне листування Наглядової ради та КМУ по цим преміям. В Нафтогазі та КМУ воно точно є, а може є і в інтернатах. Можна ще поговорити про фін.план компанії (бюджет, по суті), який кожного року затверджує КМУ. Це до того, що про яку “оману” може йти мова.

Істотна шкода. Обов’язковою умовою будь-якого злочину, навіть за наявності всіх формальних ознак складу злочину, є наявність істотної шкоди в об’єктивній стороні складу. Добитись скасування зобов’язань у виплаті 80 ярдів доларів Ес Еш А та отримати зверху ще 3 ярда кешем від Газпрому, за що отримати потім.. навіть не пам’ятаю. 10 мільйонів? Істотна шкода? Ріллі? Заморочився, порахував. 83 мільярди секунд це 2632 календарних роки, 10 мільйонів секунд це 4 місяці. Десь так воно виглядає. Бажав би, щоб кожен керівник держаних компаній наносив “істотну шкоду” в такому розмірі

Яка людина, Андрій Коболєв.

Його репутацію намагались змішати з лайном політики всіх рівнів. Від Тимошенко та Гройсмана до малих посіпак типу Капліна. Вважалось, що тільки лінивий не отримав шматок політичної впізнаності за рахунок критики успішного керівника Нафтогазу. Центральної та найуспішнішої державної компанії країни. Іронія,є в тому, що саме Андрій зробив Нафтогаз справжнім брендом в країні, і цим привернув до себе таку не бажану увагу.

Кожного місяця працівникам Нафтогазу пропонували закинути з зарплатні певну суму на ЗСУ. Ніхто нікого не змушував це робити. Не було публічного осуду чи ще чогось, якщо ти не закинув грошей. Але Андрій дуже сильно мотивував своїм прикладом інших. Мені складно перерахувати скільки всього він зробив для ЗСУ тільки з того, що пам’ятаю лише я, віддалена від його оточення людина. Це величезні суми. Квартири в Горишніх Плавнях для військових. Пів мільйони доларів на Повернись живим, Таблєточки та Народний тил. Це так, на вскидку. В нас завжди можна було побачити людей у військовій формі біля його приймальні, які прийшли з черговим проханням закинути грошей то на те то на інше, для якогось підрозділу ЗСУ. Якщо у когось з працівників чи їх родичів були серйозні проблеми зі здоров’ям, всі знали, що Андрій Коболєв завжди особисто допоможе. Кажу це, згадуючи реальні випадки.
Так, ще одне. Північний поток-2. Пам’ятаєте? Якби команда Нафтогазу не займалась питанням просування санкцій, то не знаю, на скільки років раніше його би запустили, і скільки мільярдів доларів грошей за Транзит Україна ще не дотримала би від транзиту. Це я просто не знаю, є конкретні цифри. Але це також, найменший бенефіт, насправді, який був отриманий від цього. Це було принципове питання державної безпеки взагалі. Просто знову ж таки, це про економічний ефект управління компанією Андрієм Коболєвим.

На завершення. Більшості з вас ці прізвища нічого не скажуть, але дуже раджу погуглити. Це колишні керівники Нафтогазу. Бакай, Бойко (ну цей хіба знайомий персонаж), Бакулін. Вони, певно, читають про цю історію і угорають з думкою про те, як самі примудрилися очолювати суто збиткову компанію, при тому піздити для себе і оточення десятки мільйонів та на ізі відскочити. Скажу, це не те щоб мотивувало заробляти чесно, та стало хорошим прикладом для інших робити хороші та правильні речі для країни.

Тест на Андрія Коболєва.

Якби повернутись в точку березня 2014 року і поставити питання українському суспільству, чи згодні вони, що людина ризикне багато чим особистим і в решті зробить для них величезн й внесок у економічний захист та розвиток країни у розмірі 83 млрд доларів США плюс, а за це отримає чесну зарплатню та премію в розмірі $10 млн разі досягнення цих показників? Щось мені підказує, що популізм, жадібність та дурість не дозволять пройти цей тест і я здогадуюсь, що люди обрали би навіть в критичному для країни березні 2014.

Особисто я хочу пройти цей тест, і не хочу бачити Андрія Коболєва під слідством принаймні за те, що він отримав чесно зароблену мікро частину від досягненого ним для країни.

p.s. пане Andriy Kobolyev, якщо ви читаєте це, то хочу скористатись можливістю і вибачитись. Коли Альона запросила мене на ту велику зустріч, де всім можна було задати вам якесь питання, то скористався тою можливістю, щоб показати, який я “дєрзкий” і можу ставити відверто грубі питання керівнику на очах у керівників департаментів і тд. Тоді не здогадувався, що опинимось в цій точці, коли правоохоронні органи почнуть вас переслідувати за те, що так багато корисного зробили для компанії і країни. Зараз я би скористався тою можливістю, щоб подякувати вам за вашу роботу. Дякую.