“Пашка, як же так?”: нажаль війна забрала людину, яка надихала побратимів. Херсонець, який свідомо перейшов на українську мову

Всі втрати болючі. Проте трапляються люди, які уособлювали всесвіт. Їх відсутність є найбільш болючою та суттєвою.

Захищаючи підступи до Бахмута загинув командир протитанкового відділення нашого батальйону Павло «Кузьмич». Ворожий танк обірвав життя чудової людини, відважного воїна і чуйного батька.

Про це пише 206 батальйон територіальної оборони ЗСУ

Павло, Паша … Хлопець – вогонь! Він був душею роти: доброзичливим, сміливим та чесним. Мав гарну вдачу, чудове почуття гумору, і коли жартував, його бадьорий настрій підхоплювали товариші. «Кузьмич» в радіоефірі було синонімом пильності та зваженості. Він надихав побратимів і коли був старшим групи, солдати вірили, що все буде добре, бо вони під надійною опікою. З ним можна було спокійно йти на будь-яке завдання і мати впевненість, що прикриє, допоможе, прийме правильне рішення.

Павло народився у Ризі, проте жив на Херсонщині. Торік навесні вийшов з окупованого міста, вивів товариша і відразу долучився до тероборони. Мав попередній бойовий досвід, палав люттю до ворогів. Під час перебування нашого батальйону на південному рубежі, він мав надію звільнити рідну Херсонщину. І не словом, а ділом наближав перемогу.

Україна для «Кузьмича» дійсно була понад усе. Ще на початку російського вторгнення у 2014 році він збагнув сутність конфлікту, бо це насамперед цивілізаційне протистояння. І коли долучився до АТО, він зросійщений херсонець, свідомо перейшов на українську мову: так народжується патріотизм та гартується національна свідомість. І це посилює біль від усвідомлення втрати.

Царство Небесне Воїну! Слава та вічна пам’ять українським захисникам, котрі поклали життя за звільнення рідної землі!