Сьогодні вихідний, і щоб хоч трішки, вас відволікти від тривожних буднів, то я вам, розповім про мавп, але не простих мавп

Колись, я з цікавістю читав книгу про життя мавп, англійки Джейн Гудолл, яка більше сорока років, займалася вивченням цього питання. В результаті своїх багаторічних спостережень Джейн прийшла до висновку, що мавпи, зокрема павіани, живуть не безладної ордою, а організованим стадом, всі члени якого чітко дотримуються ієрархії. На чолі стоїть найсильніший самець, за ним йдуть його наближені друзі і улюблені самки, потім – інші самці і останніми – інші самки.

Ватажкові належить все. Без його дозволу ніхто не може нічого з’їсти. Коли ватажок насититься, то він віддає залишки їжі друзям. Іншим дістаються лише недоїдки, але навіть вони діляться по рангах. Кожній мавпі добре відомо, хто нею може зневажати і ким вона має право командувати. А в самому пригнобленому становищі перебувають похилого віку самки, підлітки і непрацездатні (пенсіонери).

Вожака там не вибирають, новим ватажком, в більшості випадків, стає син однієї з наближених до вожака самок. Такі діти, з ранніх пір, ростуть в обстановці «комфорту», безпеки і прихильності від оточуючих.

Але, так буває не завжди. Джейн описує такий випадок. Там одного разу, молодий самець Майкл, син не наближеної до вожака самки, який всім кланявся і поступався, хоча сам був великим і сильним, почав збирати і ховати порожні каністри, з під гасу, які скупчилися навколо намету Джейн. Майкл ховав їх в кущах навколо галявини (майдану), на якій відпочивало стадо. А ось коли мавпи, разморенние спекою, відпочивали він хапав дві – три каністри, починав грюкати ними і кидати в родичів. Стадо розбігалось. Ватажок і його наближені, спочатку, намагалися не звертати уваги на мавпу низького стану, але поступово теж стали залишати галявину. Ось всі сиділи у кущах і спостерігали за Майком, а коли він заспокоювався, то до нього по черзі підходили мавпочки кланялися і поверталися на місце відпочинку. Так повторювалося багато разів. І нарешті всі визнали Майкла ватажком. Старий ватажок намагався було боротися за владу, але було вже пізно, і Майкл переміг. І після цього, він ще шість років правил стадом і розпоряджався життям своїх одноплемінників.

А ще був один випадок, коли один, не дуже великий але тямущий самець, став ватажком за допомогою сильного але інертного брата. Коли брат зник, інші самці уже не заперечували владі цього ватажка, тому, що вони вже звикли його слухатися.

– Природно, і дивно, що порядок в стаді, забезпечувала не скільки лютість ватажка, скільки покірність підлеглих.

Але варто зауважити, що влада ватажка не признається тільки в двох випадках, і стадо розсипається на маленькі групи, але на відміну від людей не робить повстань. І це відбувається або із – за надмірного достатку їжі, або із – за її нестачі.

Якщо їжі занадто багато, то вожак і його наближені вже не можуть заборонити одноплемінникам харчуватися самостійно – за всіма не встежиш. Тоді стадо розсипається на дрібні сімейні групи, а ватажка і еліту, чия влада колись була безмежною, ніхто не визнає. Те ж саме відбувається, коли її так мало, що не вистачає навіть для обраних. Ось тоді, навіть наближені, відбирають їжу у вожака, а якщо він противитися, можуть і побити.

Тобто, якщо зробити висновок, то влада утримується на тому, коли є ще що продавати, акціонувати і ділити.

А чим багатше суспільство, то тим менший вплив влади.

То хто ж тоді дозволить, щоб суспільство ставало багатшим і менше залежним від влади?

Сьогодні вихідний, і щоб хоч трішки, вас відволікти від тривожних буднів, то я вам, розповім про мавп.

Колись, я з цікавістю читав книгу про життя мавп, англійки Джейн Гудолл, яка більше сорока років, займалася вивченням цього питання. В результаті своїх багаторічних спостережень Джейн прийшла до висновку, що мавпи, зокрема павіани, живуть не безладної ордою, а організованим стадом, всі члени якого чітко дотримуються ієрархії. На чолі стоїть найсильніший самець, за ним йдуть його наближені друзі і улюблені самки, потім – інші самці і останніми – інші самки.

Ватажкові належить все. Без його дозволу ніхто не може нічого з’їсти. Коли ватажок насититься, то він віддає залишки їжі друзям. Іншим дістаються лише недоїдки, але навіть вони діляться по рангах. Кожній мавпі добре відомо, хто нею може зневажати і ким вона має право командувати. А в самому пригнобленому становищі перебувають похилого віку самки, підлітки і непрацездатні (пенсіонери).

Вожака там не вибирають, новим ватажком, в більшості випадків, стає син однієї з наближених до вожака самок. Такі діти, з ранніх пір, ростуть в обстановці «комфорту», безпеки і прихильності від оточуючих.

Але, так буває не завжди. Джейн описує такий випадок. Там одного разу, молодий самець Майкл, син не наближеної до вожака самки, який всім кланявся і поступався, хоча сам був великим і сильним, почав збирати і ховати порожні каністри, з під гасу, які скупчилися навколо намету Джейн. Майкл ховав їх в кущах навколо галявини (майдану), на якій відпочивало стадо. А ось коли мавпи, разморенние спекою, відпочивали він хапав дві – три каністри, починав грюкати ними і кидати в родичів. Стадо розбігалось. Ватажок і його наближені, спочатку, намагалися не звертати уваги на мавпу низького стану, але поступово теж стали залишати галявину. Ось всі сиділи у кущах і спостерігали за Майком, а коли він заспокоювався, то до нього по черзі підходили мавпочки кланялися і поверталися на місце відпочинку. Так повторювалося багато разів. І нарешті всі визнали Майкла ватажком. Старий ватажок намагався було боротися за владу, але було вже пізно, і Майкл переміг. І після цього, він ще шість років правил стадом і розпоряджався життям своїх одноплемінників.

А ще був один випадок, коли один, не дуже великий але тямущий самець, став ватажком за допомогою сильного але інертного брата. Коли брат зник, інші самці уже не заперечували владі цього ватажка, тому, що вони вже звикли його слухатися.

Природно, і дивно, що порядок в стаді, забезпечувала не скільки лютість ватажка, скільки покірність підлеглих.

Але варто зауважити, що влада ватажка не признається тільки в двох випадках, і стадо розсипається на маленькі групи, але на відміну від людей не робить повстань. І це відбувається або із – за надмірного достатку їжі, або із – за її нестачі.

Якщо їжі занадто багато, то вожак і його наближені вже не можуть заборонити одноплемінникам харчуватися самостійно – за всіма не встежиш. Тоді стадо розсипається на дрібні сімейні групи, а ватажка і еліту, чия влада колись була безмежною, ніхто не визнає. Те ж саме відбувається, коли її так мало, що не вистачає навіть для обраних. Ось тоді, навіть наближені, відбирають їжу у вожака, а якщо він противитися, можуть і побити.

Тобто, якщо зробити висновок, то влада утримується на тому, коли є ще що продавати, акціонувати і ділити.

А чим багатше суспільство, то тим менший вплив влади.

Про це пише Сергій Медвідь на воїй сторінці у фейсбук.

То хто ж тоді дозволить, щоб суспільство ставало багатшим і менше залежним від влади?