Аркадій Бабченко. Відверта розмова про майдан.

Сказати, що Майдан змінив моє життя – це нічого не сказати. Крутіше людське життя може змінити тільки вже безпосередньо смерть, але у мене поки що не судьба.

Ні дня, ні хвилини, ні секунди ніколи ні про що не шкодував.

Одні з кращих днів мого життя.

Україні вдалося те, що не вдалося ще в жодній країні. В жодній! Всі країни Східної Європи і ті з країн Західної Європи, що потрапили під імперську п’яту, змогли вирватися з-під неї тільки тоді, коли починала розвалюватися сама імперія. Польща, ГДР, Фінляндія, країни Балтії, Кавказ – виривалися тільки тоді, коли імперія ставала слабкою.

Україна – єдина, хто вирвалася з Мордора на піку його чергового зльоту до могутності.

Єдина в Європі.

Єдина в світі.

Ніхто. Не зміг. Зробити. Те. Що змогли. Ми.

У ті дні в тому місці зібралося неймовірне співтовариство абсолютно унікальних людей на планеті. Це були найкращі люди, яких я зустрічав у своєму житті. Не за ковбасу. За волю. За гідність.

Люди готові були вмирати за свою людську гідність. І вмирали. І перемогли.
І коли після цього я стикаюся з черговим приступом меншевартості, мене перекособочує, як нігтем по склу.

Ще раз: Ніхто. В світі. Не зміг. Зробити. Того. Що змогли. Ми.

А не шкодуєш? Адже міг би зараз відносно нормально і ситно існувати …
Ти так нічого і не зрозумів, друже. Я був народжений рабом. В Імперії. І все життя був рабом.

І тільки там, на четвертому десятку, знайшов свою гідність.

І рабом я більше ніколи вже не буду.

А тепер іди. Нам більше нема про що розмовляти.

Як чудово сказав хтось вчора в стрічці – я не зможу пояснити тобі сенс революції гідності, якщо ти не розумієш, що таке гідність.

За два місяці, проведені мною на Майдані, я готовий віддати ще п’ять років страху, цькування, пресингу, біженства, розстрілів, бункерів і спецоперацій.
Плювати. Я вже переміг.

Я ТОДІ вже переміг.

Все.

За матеріалами Аркадій Бабченко