Звертаюся до всіх заробітчан: якщо ви вже хоч трошки попхали копійкою біду, то повертайтеся до своїх діток

Мене до сліз вразив лист на чужину «Тільки не плач, мамусю». То наче моя внучка писала.

Неможливо передати словами мій бiль від того, що вона, дівчинка, росте без мами. Одного разу я, як і щовечора, прийшла перехрестити внучку перед сном. Вона попросила дати їй руку, приклала її до личка, заплющила очі й каже: «Посидь так трошки, бабусю. Я буду думати, що то мамина ручка — і швидше засну…»

Повідомляє miysvit.pp.ua, із посиланням на globalpres.co

Моя невістка вже три роки за кордоном. Двічі приїжджала. І я не могла дивитися без сліз, як донечка крутилася біля неї, як тулилася, як заглядала в очі. А вже як невістка мала їхати, то серце просто розривалося.

Тепер і син вирішив їхати до неї, бо нема вдома роботи. Не відмовляю. Буде краще, як вони зійдуться — це ж сім’я. Але ще б була можливість забрати дитину. Віддала б її з легкою душею. Скучала б, та мала б спокій на серці.

Те, що діти ростуть сиротами при живих батьках — стpашна бiда для України. Ми вже пожинаємо плоди такого сирітства, а буде ще гірше. Бо якими б добрими не були бабці з дідусями, дядьки і тітки, а батьків дитині замінити не зможуть ніколи. В її серці назавжди укоріниться образа на найрідніших, адже батьківські обійми, поцілунки, щирі розмови за гроші не купиш. А саме це найбільше потрібне дітям.

Звертаюся до всіх заробітчан: якщо ви вже хоч трошки попхали копійкою біду, то повертайтеся до своїх діток. Хай ростуть у скромніших статках, але при мамі й татові.

БАБУСЯ.

За матеріалами – Вільне Життя.

Фото – ілюстративне.