Можливо, я ідіот, але хочу говорити як воно є. Володимир Парасюк про українську політику та нав’язливі думки

Наближення президентських виборів змушує нардепів та інших представників влади активніше звітувати про виконану за час своїх повноважень роботу. Що про свою політичну кар’єру і українську політику в цілому може сказати народний депутат Володимир Парасюк – дізнався Сергій Рахманін.

Сергій Рахманін: Сьогодні було оголошено про те, що шестеро українців та один громадянин Грузії, які були затримані в Тбілісі за звинуваченням у незаконній купівлі і зберіганні зброї та боєприпасів, оголосили голодування.

Повідомляє miysvit.pp.ua, із посиланням на nv.ua

Ви сьогодні закликали до підтримки та поваги людей, які захищали територіальну цілісність і суверенітет України, я так розумію, натякаючи на те, що принаймні частина з українців, які затримані в грузинській столиці, були учасниками добровольчих батальйонів, брали участь у бойових діях. У вас є більш-менш достеменна інформація про те, що насправді сталося з цими людьми, щодо яких ухвалено запобіжний захід в якості арешту?

Володимир Парасюк: Я можу точно сказати, що ніякої зброї не було.

– А звідки у вас така впевненість?

– Тому що я знаю з перших джерел, контактую з людьми, які зараз їх підтримують у Грузії, з ними розмовляють і мають доступ до адвокатів, які їх захищали сьогодні, коли обрали міру запобіжного заходу. Тобто вони з впевненістю це говорять, вони готові пройти будь-які слідчі експерименти і т.д. Але суд не взяв до уваги ці аргументи, і хлопців, на жаль, затримали.

Все, що можу сказати по цій ситуації, чого вони туди поїхали: я ще раз кажу, що в них є велика кількість знайомих в Грузії, наших українців, і вони поїхали до них. Яка в кожного ціль була? Це вже треба кожного питати, як вони повернуться, але точно не було ніяких суспільних змов, державних переворотів, і найголовніше – не було ніякої зброї.

– Тобто ви вважаєте, що це провокація?

– Я думаю, що цим скористалася в першу чергу РФ, яка протидіє добровольчому руху не тільки через своїх агентів впливу на території України, а так само десь вони спрацювали і на території Грузії.

– Я не дуже добре розумію, в який спосіб це можливо, з огляду на те, що стосунки Грузії і Росії достатньо напружені (навіть після того, як фактично республіка стала більш-менш керованою Іванішвілі, який, м’яко кажучи, більш прихильний до Росії, ніж Саакашвілі). І грузинські спецслужби навряд чи ризикнули би так підставлятися і псувати стосунки з Україною, яка останні роки є надійним і достатньо серйозним партнером.

– Знаєте, чому я не поїхав спостерігачем у Грузію? Тому що мене відрадили люди, які сказали, що зараз не та Грузія, яка була декілька років тому. В мене є відкрита кримінальна справа в РФ, вони позивались в Інтерпол для того, щоб мене оголосити в розшук, але Ліон відповів, що це політично мотивована справа. Але є ряд країн, в які мені не рекомендують їхати. І я спілкувався зі своїми друзями, які аргументовано пояснили, чому мені не варто зараз, в теперішній період, їхати в Грузію.

– Тобто ви справді вірите в реальні прямі контакти між грузинськими спецслужбами і ФСБ? Я не прошу вас стверджувати, але припущення таке є?

– Ну, припущення є, тому що діючий президент, який переміг (вона ще не склала присягу), – нікому не секрет, звичайно, що вона декларує якісь проєвропейські цінності, але я переконаний, що перемога її десь координувалася з Росії. Ще є другий варіант, але він набагато складніший, і чи він реалістичніший, мені теж дуже важко зараз це стверджувати.

Тут же питання [в тому], що могли спрацювати і з нашими спецслужбами, тому що є така персона, як Михайло Саакашвілі, і вона не вигідна ні тут, ні там. І десь подейкували, що ці хлопці, які там перебували, мали його охороняти, коли він мав би повернутися в Грузію, якщо би переміг кандидат, якого він підтримував. Тобто десь така складна формула.

Чи це правда? Тут треба вже дзвонити до Саакашвілі і питатися в нього. Я можу стверджувати, давати аналіз якимось власним відчуттям і цій мінімальній інформації, яку я отримую з Грузії.

Я отримав [інформацію], що не було ніякої зброї, ніхто нічого поганого нікому не робив; і те, що хлопці тримаються стійко і готові оголошувати голодування, і протистояти тому, що їм інкримінують. Це все, що я можу сказати.

– Які в України як у держави (а ви є представником держави, попри ваші складні стосунки з діючою владою – в найвищому розумінні цього слова) є важелі впливу на цю ситуацію? Я маю на увазі, чи вона може вимагати або просити грузинську владу про видачу цих людей? Тобто, чи є можливості все ж таки в досудовому порядку в якийсь спосіб повернути цих людей в Україну?

– Можливо. Але діюча влада цього не зробить. Вони тільки будуть аплодувати, що ці хлопці зараз знаходяться за межами України і тут не беруть участь в різних масових заходах, які покликані критикувати діючого президента і владу.

Тому я переконаний, що в Адміністрації президента зараз думають, як би це ще використати проти цих людей, чиї прізвища засвітилися, і проти тих сил, про які там хтось розказував в своїх фейсбучних постах (причому настільки фейкових, що я навіть дивуюсь, що деякі авторитетні ЗМІ посилались на них, тобто розповідали про те, що зброя достовірно була, хтось там кудись втікав тощо). Ніхто нікуди не тікав, було все набагато простіше, тому в Україні чекати на якусь справедливість та об’єктивну оцінку я не буду – її не буде.

– Я не прошу давати вас об’єктивну оцінку, тому що інформації про цю ситуацію, на жаль, обмаль, і стверджувати чи заперечувати якусь інформацію дуже важко, бо її насправді бракує.

– А ви можете передзвонити Семенченку, який мені сьогодні написав смску, що поки хлопці сидять у тюрмі, він не збирається їхати з Грузії, – ви будете мати перше джерело інформації. Я думаю, він вам все розповість.

– Я маю на увазі інше: ви пробували пройти цей шлях до кінця, звертатися з якимись офіційними зверненнями до будь-яких державних органів, скажімо, в Міністерство закордонних справ?

– Зверталися. Одразу в цю ніч, коли це все сталося, в цей вечір консул, який знаходиться на території Грузії, дуже мляво відповів на ці звернення. Він, звичайно, з’явився, але було видно, що вони не горять бажанням когось там звільняти і максимально включатись в цей процес. Не знаю, чи це якась команда зверху, чи це просто в людини немає бажання, – тут я вже не збираюсь судити, бо всього цього процесу я не бачив. Але те, що з перших днів звернулися по допомогу в наші міжнародні інституції, це є фактом.

– Пропоную повернутися до України. Ви згадали, що щодо вас існує карна справа в РФ, – досі не розслідувана до кінця справа щодо вбивств на Майдані. І Сергій Горбатюк, який веде цю справу, неодноразово скаржився на те, що ви відмовлялися давати свідчення. Нещодавно ви заявили, що готові ці свідчення надати. Все ж таки ви пройшли офіційний допит по цих питаннях, які були пов’язані з вбивствами людей на вулиці Інститутській 20 лютого, чи ні?

– Я був у пана Горбатюка в кабінеті, з нами був ще один авторитетний журналіст, який почув все, що я розповідаю, і після того я сказав: “Сергію, я готовий це офіційно дати як свідчення, але я прошу, щоб з цього не робили політику – раз. А по-друге, щоб ніхто не виривав з контексту. Ти – як досвідчений прокурор – допоможи мені в цьому”. А потім був ряд подій, які завадили дати мені ці свідчення.

Фото: Володимир Парасюк – офіційна спільнота via Facebook

– Даруйте, давайте з початку: коли була ця розмова, на яку ви посилаєтеся, як давно?

– Більше року тому я йому розказав. Я всюди заявляю і тут хочу заявити – мені Горбатюк запропонував пройти поліграф. Я одразу сказав: “Давайте, я навіть зараз підпишу цей дозвіл”. Я йому говорив, що це непрості свідчення і непроста справа, і ви маєте розуміти, що ці свідчення можуть використати не тільки проти мене. Можуть повиривати з контексту і зашкодити загальному процесу.

Тому я кажу [Горбатюку], що давайте це викладемо грамотно юридично, щоб не було ніяких спотикань, щоб потім, не дай боже, хтось використовував мої слова не в правильному напрямку. І був ряд подій, які завадили дати ці свідчення.

Але я з ним зв’язався два тижні тому, в мене є смски у WhatsApp, де ми погодилися, що як тільки знайдеться два-три дні вільного часу, я обов’язково до нього прийду, ми виробимо “дорожню карту”, і я це все офіційно засвідчу. Але знову-таки я йому все розказав (не знаю, можливо, він таємно записував), він як людина, яка почула цю розмову, може змоделювати всі ці події тепер вже до кінця. Тобто я нічого не приховую, готовий…

– Даруйте за зухвалість, але я все одно не розумію, які події могли вам завадити?

– Є ряд ситуацій, які були для мене незрозумілими. По-перше, ви знали про те, що були затримані люди за звинуваченням у вбивстві беркутівців на Майдані?

– Так, була така інформація.

– І ця людина сиділа в СІЗО, тобто її затримали за цією підозрою. І я витягував цю людину і пояснював, що вона нікуди втікати не хоче. Вона, по-перше, нічого не знає (і вона це заявляла). Над цією людиною здійснювалися тортури, тобто її стан здоров’я набагато погіршився.

І я Горбатюку казав: “Ви таким методом не доб’єтесь ніколи правди”. Коли ми подивилися один одному в очі, я сказав: “Не чіпайте людей, які були на Майдані, ви робите це в наглий метод”. Ви розумієте, що деякі слідчі приходили додому до майданівців і просто робили такі речі, які неприпустимі?

І тому цей ряд подій і не давав можливість вести нормальний діалог, тому що кожен закрився зі своєї сторони. Але коли ми випрацювали певний механізм і розставили всі крапки над “і”, ми зрозуміли, що всі хочуть добитись справедливості, але не тільки методом шантажу, насильства і погіршення стану здоров’я людей.

– Я правильно розумію, що персона самого Горбатюка у вас викликає достатню довіру, щоб не чекати від нього якихось підступних, з вашої точки зору, [дій]?

– До Горбатюка в мене достатньо довіри. В мене недостатньо довіри до генерального прокурора України, розумієте? І в мене недостатньо довіри до нашого президента і тих ЗМІ, якими він маніпулює і контролює. Тому я десь до кінця не впевнений, чи можу я це все розказувати, і потім воно все викладеться в якійсь певній інформаційній площині, і це будуть розбирати на цитати і т.д.

– Ну, це ж таємниця слідства, воно не можу бути оприлюднене будь-де.

– Де в Україні таємниця слідства? Ви вірите своїм словам? Ви ж досвідчений журналіст.

Фото: Володимир Парасюк – офіційна спільнота via Facebook

– Ну, офіційно вона існує. Офіційно будь-який витік інформації можна оскаржити в суді.

– В українському суді? Ні, вибачте за такий сарказм, але давайте ми будемо тут зараз посилатись на власні відчуття, а не на державні інституції, які в Україні не працюють.

– Тоді давайте про відчуття. У вас є відчуття, що справа щодо вбивств на Майдані буде остаточно розслідувана, і всі винні будуть покарані?

– Цією владою – ні. Я переконаний [в цьому], тому що вже мова йде про те, що вони правоохоронців, які вбивали людей на Революції Гідності, теперішня влада використовує у своїх темних цілях.

І здавати вони їх не хочуть, тому що, по-перше, це величезна кількість людей; по-друге, їм комфортно з ними співпрацювати. Давайте будемо чесні: “тітушок” возили не тільки в Києві, їх возили зі всіх областей України (ну, про західні можемо не говорити, але зі східних територій їх возили).

Бачите, коли ми заспокоїмося всередині і скажемо, що всі покарані; тоді, коли ми в клітці побачимо (інакшого вислову немає) таких, як Труханов, Кернес, Добкін, Вілкул, – от тоді ми заспокоїмося і скажемо, що ми дійсно розслідували злочини на Майдані. А до того часу, повірте, ми не заспокоїмося, як би воно не було.

– В нас останнім часом було оголошено декілька підозр, зокрема, колишньому снайперу внутрішніх військ, який теж підозрюється. Тобто є речі, які, в принципі…

– Дивіться, той, хто курок натискав, і навіть той, хто боєприпаси підкидав, – це не той рівень, який нас заспокоїть.

– Я розумію, але чим більше буде цих людей, тим більше ймовірність того, що все ж таки справа буде доведена до кінця.

– Я з вами згоден, я за те, щоб вони були покарані. Але якщо говорити в загальній площині, де ми отримуємо відповіді на питання, – це коли ми побачимо тих людей, яких я перерахував, в клітці. Інакше я їх ніде не бачу.

– Свого очільника отримало Міністерство у справах ветеранів – відомство, про доцільність чи недоцільність якого дуже довго сперечалися, по-різному до цього ставилися, в тому числі і представники ветеранського руху. А ветеранських організацій у нас – тільки зареєстрованих в Мінюсті – більше тисячі (останню цифру, яку я бачив, це було півроку тому, 1021 організація). І це йдеться тільки про ті організації, які складаються з учасників бойових дій на сході України (я здригнувся від цієї цифри, і ця цифра постійно збільшується).

Так от, по-різному ставилися до того, потрібне чи не потрібне міністерство, яким воно має бути, хто його має очолити. З чим точно не сперечалися – це все ж таки [з тим], що ветеранами (в тому числі пораненими, людьми, які потребують уваги, піклування, турботи) не має опікуватись 22 міністерства і відомства, коли банальне збирання довідок перетворюється на суцільні тортури.

Тому з цієї точки зору це логічно, але все одно у багатьох є питання. Як людина, яка теж є ветераном, як ви ставитеся до створення цього міністерства? У вас більше позитивних очікувань чи більше застережень?

Фото: Володимир Парасюк – офіційна спільнота via Facebook

– В теперішній ситуації більше застережень, тому що я розумію, що це не покликано для вирішення проблем, які зараз є в сучасній Україні по відношенню до ветеранів, а це просто певна політична “розмінна монета”, яка знов розігралась у діючій коаліції, і все.

– Ну, якщо говорити про посаду міністра, наприклад, то можна зробити таке припущення. Але, наприклад, обрали голову ради – людину, яка буде безпосередньо впливати, скажімо, на конкурсні програми, на виділення певних коштів на певні програми; людина, яка це отримала, – це колишній вояк 95-ї десантно-штурмової бригади, людина, яка користується авторитетом і до якої немає запитань. Напевно, хоча би з цієї точки зору можна давати якісь аванси цій діяльності?

– Якщо воно все буде працювати автоматично, це [буде] певний алгоритм, і всі учасники бойових дій, всі ветерани будуть в рівних умовах, цю системність буде обслуговувати міністерство, – тоді окей, я тільки “за”, щоб їм вдалося все це реалізувати. А якщо це буде ще одна бюрократична машина, яка буде просто проїдати гроші платників податків, і це буде у вигляді АПК (на АПК ми більше витрачаємо гроші, ніж АПК може витратити на якісь певні програми, щоб ви розуміли)…

Тобто виділяються, образно кажучи, 10 гривень, а щоб обслуговувати ті 10 гривень, потрібно витратити 100. Тоді логіки немає ніякої. І тому я проти таких бюрократичних систем, вони повинні зникати в Україні, а вони в нас чомусь з’являються.

Я не знаю, як будуть розвиватися події. Я тільки “за”, щоб такі люди брали участь у державотворчих процесах, в управлінні державою, але головне, щоб це було щире бажання і всі були в рівних умовах, а не ручний механізм управління грошима платників податків. І це реальність. В нас же є Міністерство інформаційної політики, що не секрет…

– Тут якраз (це моя особиста точка зору) я так і не зрозумів логіки його появи, і, чесно кажучи, не дуже розумію його коефіцієнт корисної дії, не можу заміряти, тому це інша історія. Але тут, справді, коли я із знайомими ветеранами спілкувався, як вони розказували, наскільки складний цей шлях отримання довідок, пільг, які є абсолютно законними?

Ходіння по інстанціях – людина, яка має дві контузії, напевно, все ж таки заслуговує на трохи більшу повагу, ніж вона має, сидячи в черзі і ходячи по людях. Ви сприймаєте чи не сприймаєте аргумент на користь того, що людина, яка мала би очолити це міністерство, обов’язково мусить мати бойовий досвід? Чи це не важливо; важливо, щоб це був ефективний менеджер?

– Я навіть так швидко не можу дати відповідь на це питання. Напевно, має бути людина, яка відчуває момент і розуміє всю складність ситуації. Але чому ми йдемо в сторону персоналій? Я хочу говорити про питання системи. Ви уявіть собі, що законодавча база по відношенню до добровольців, ветеранів, учасників бойових дій не змінилася.

– Чому? Вона коригується, і коригується постійно.

– Так, ми її зі всіх цих міністерств стягнули в одне, але ми маємо і в одне не стягувати. Тобто це повинна бути певна система, яка має автоматично виконуватися. Не потрібно нікуди ветерану ходити, він вже находився, навоювався. По відношенню до нього мають виконуватися всі функції автоматично.

– Власне, для цього це і покликано. Єдине, що це не робиться, на жаль, так швидко, але є принаймні примарна, але надія на те, що воно буде зроблено.

– Ця законодавча ініціатива, яка була покликана, – це просто створення міністерства як ще одного елементу Кабміну України. Самої законодавчої бази, яка могла би все це реалізувати, ще немає. Тобто це будуть їхня ідеї, щоб спростити це, щоб поставити на якісь певні рейки, щоб по ньому можна було їхати. Поки що заскоро [про це] говорити.

Фото: Володимир Парасюк – офіційна спільнота via Facebook

І тут питання, чи впорається учасник бойових дій, який має щире бажання щось змінити, чи це буде супер-менеджер, який не брав участь у бойових діях. Я відповідь дати не можу. Думаю, що тут комплекс питань. І треба казати, щоб люди відчували момент і для чого вони покликані; щоб у них, головне, було бажання. В нашій державі без бажання нічого не вийде.

І ви розумієте, що Міністерство ветеранів – це не буде пусте міністерство, це буде дуже суттєвий інструмент в нашій державі, через який буде йти велика кількість грошей. І я переконаний, що там буде велика кількість ще й “присосок”, які захочуть “покачати” грошей. Тому там треба бути жорстким, як в будь-якому міністерстві, і розуміти все.

Юрій, Хмельницький: Я є, важко сказати, що ветераном цієї війни, я є інвалідом війни (ветераном я себе ще не вважаю, бо війна ще не закінчилася, вона тільки починається). Пан Володимир Парасюк – це той, хто на Майдані був, так? Ну, звідки Янукович кричав, що беремо зброю до рук, так? Питання перше: Грузія на даний момент – за свідченнями моїх побратимів – змінилася. Люди, які приймали на Сході участь [у бойових діях], буває таке, що їдуть на батьківщину і пропадають безслідно.

По-друге, до відомства ветеранів: хай буде краще одне відомство, ніж 27, чи скільки там є.

По-третє: те, що є багато всяких спілок АТОвців, – так, в нас тільки у Хмельницькому є більше 24 спілок (це офіційних), є багато “карманних” (ну, максимум, що я знаю, – три-чотири). Чому пан Володимир себе відсторонює від теперішньої влади? Він же теж у владі є, чому він ніяких дій не робить? А говорити просто, що президент один винен в цій ситуації, я гадаю, некоректно і недоцільно.

– Я нікуди не відсторонююсь, в мене є певна відповідальність. Я усвідомлюю і намагаюсь якось жити за тими правилами, які написані у нас в країні. І тому, знаєте, найбільша біда нашої держави, що всіх ставили під одну лінійку. Я не хочу, щоб так робили.

Тому що якщо дивитися на Верховну Раду, треба розуміти процеси, які [там] відбуваються, тому що не всі депутати погані; є депутати, які борються за суспільство, за народ, за громадян. І громадяни повинні за них теж боротися, за цих депутатів, бо якщо ми поставимо всіх в одну лінійку, – так давайте собі кожен викопаємо яму, закопаємося і поставимо той пам’ятник, в який ми віримо.

А я хочу жити, я не хочу прирівнюватися до тих людей, які тиждень тому розпиляли державний бюджет, і кожен пропхав свої бажання. І такі бажання були, що, напевно, той пан, який дзвонив, навіть собі не усвідомлює, що там робилося, тому що це остання каденція Верховної Ради, і це останній бюджет, тому вони торгувалися до останнього. Я за всі роки, коли приймали бюджет, ні разу за нього не голосував, так що не звинувачуйте мене в цьому.

І я буду відстоювати, тому що я не продався, нікому поганого нічого не зробив і не натискав на ті кнопки, які зараз шкодять нашому суспільству. А я їм казав та кажу: “Ви сьогодні натиснули на зелену кнопочку – ви думаєте, що ви комусь зробили добре? Так ви життя забрали в когось в Україні, бо хтось не потягнув ваших придуманих реформ”. І це реальність.

Тому я знов кажу: треба розділяти і бути розумним, і це в першу чергу зараз потрібно, коли ми йдемо на вибори. Найбільша проблема в нашому суспільстві, що ми не хочемо про це думати. І щоб ви розуміли, на цьому завжди грають ті темні сили, які завжди приходять до влади, і ми завжди на них жаліємося, і знову ж ми їх вибираємо.

Фото: Володимир Парасюк – офіційна спільнота via Facebook

Вони хочуть нав’язати думку, що влада – це каста, і вона ніколи в житті не змінюється, і ніхто новий туди не прийде, а якщо з’явиться “біла ворона”, то “ми з неї зробимо “чорну”. Так не є. Революція Гідності запустила соціальні ліфти (і я сто раз буду на цьому наголошувати), і ці соціальні ліфти підняли на певний рівень нормальних, адекватних людей. Не всі втрималися, не всі пройшли випробування, але [деякі все ж] залишилися.

Я сьогодні перервою ходив по Верховній Раді і робив фотографії з тими людьми, яких я вважаю [такими], що не продались, і я їх поважаю. І я переконаний, що вони повинні далі бути в таких процесах, як парламент. Знаєте, їх набагато більше, ніж я навіть собі уявляв, – тих справжніх державників, які можуть і знають, як далі рухатись. Можливо, вони не все роблять правильно, не завжди вони праві у своїх переконаннях, але те, що вони щиро бажають змін, в цьому я переконався на собі.

– Ви казали “хочу жити” – логічно. Єдине, що ваше життя, хочете ви чи не хочете, є життям політичного діяча.

– А я ж не віднекуюсь від того.

– Правильно, і коли ви говорили про те, що залежить від того, яке буде міністерство, це залежить в тому числі і від вас, і від ваших пропозицій, від людини, яка має право законодавчої ініціативи і трохи розуміється на питаннях, якими це міністерство буде опікуватися. І у зв’язку з цим тут питання, яке надійшло по Вайберу: “Який останній законопроект вніс пан Парасюк до Верховної Ради?”. Яка ваша остання законотворча ініціатива?

– Була спільною з Денисенком, якщо я не помиляюся, – перейменування Дніпропетровської області на Січеславську. Ми зараз на днях хочемо подати законопроект, і він буде останній, це зміни до Митного кодексу і зниження акцизів на ввезення автомобілів з-за кордону.

– Тобто “євробляхарі” маються на увазі, так?

– Так. А якщо брати законодавчі ініціативи, ви можете зайти на мою сторінку, там їх немало. Останній був про зелений тариф, затвердження. Тобто є певна схема в Україні, через яку ахметовські групи відмивають велику кількість грошового ресурсу з нашої держави.

І я зустрівся з певним рядом експертів, порядних людей, які запропонували, щоб я був ініціатором, але я від свого законопроекту відмовився на користь іншого, тому що він просто дубльований. І щоб не затягувати процедуру розгляду, я просто сказав: “Можете мене взяти співавтором, а можете брати за основу мій”.

Николай, Харьков: У меня вопрос к господину Парасюку. Почему он обвиняет всех и вся: и власть, и президента, и даже Верховную Раду? Гордится тем, что он ни разу не голосовал за бюджет. Пусть какой, плохой-неплохой, но мы живем по этому бюджету, а он обвиняет всех и вся и выставляет себя таким хорошим и порядочным, что он не участвует в распиле бюджета. Это пенсионер Николай из Харькова, мне уже 80 лет.

– Дякую, зрозуміло. Чим ви пишаєтеся, якщо не голосуєте за бюджет?

– Тим, що не беру участь в розкраданні державних коштів.

– Тобто інакше вплинути не можна – тільки не голосувати, з вашої точки зору?

– Це мій прямий конституційний обов’язок – брати участь у голосуванні, висловлювати свою думку. А під час останнього голосування я взагалі підійшов до Андрія Парубія і сказав: “Я вам тут не статист, я в 18:00 збираюся і йду додому, більше участі у вашому цирку я брати не буду, бо якщо ви хочете розглянути бюджет, так давайте його розглядати, а не займатися дурницями”. Вони в порушення всіх можливих норм регламенту приймають зміни до Податкового кодексу, приймають самий бюджет.

Фото: Володимир Парасюк – офіційна спільнота via Facebook

Я не хочу бути учасником цього всього, бо я щиро вірю, що колись буде справедливий суд, буде справедливе слідство, і вони всі будуть відповідати перед законом. Я не хочу відповідати перед тим, що я не робив. Тому це, по-перше, мій протест. По-друге, я розумію, що людина в 80 років має до мене якісь претензії. Так, я також до багатьох маю претензії.

Якщо політики звикли їздити по вухах виборцям, розказувати, що вони всі такі прекрасні, то я можу говорити і критично. Давайте дивитися об’єктивно: ми владу обираємо 25 років підряд чим? Власними голосами, власними переконаннями. Так ви мені скажіть, хоч одна влада в цій країні була, яка зробила щось добре? Хоч одна влада знизила ціни на пальне чи стабілізувала національну валюту? Ні.

Всі прийшли, все знецінили, економіка завжди руйнується і завжди є на що спихнути. В мене запитання до всіх громадян України: може, ми почнемо робити висновки, чи ми хочемо чути, які ми прекрасні і розумні? Так, напевно, ми не до кінця розумні, що ми робимо такі неправильні кроки в своєму житті. Я хочу жити в нормальній державі.

Я не хочу, щоб вона була поглинута цим політичним фаталізмом, що нічого не зміниться і т.д. Я хочу міняти. Навіть якщо мене викине теперішня система і скаже, що я не потрібний, я все одно буду далі боротися, тому що мені набридло жити в країні, яка нічого не робить, тільки обговорює одне єдине питання – свій неправильний вибір, який вона робить кожних п’ять років. Це реальність.

Знаєте, що би мені сказали політологи чи політтехнологи? Що я просто ідіот (вони мені те дуже часто кажуть). Можливо, я ідіот, але я хочу бути правдивим ідіотом і говорити так, як воно є. Набридло жити в ілюзіях, просто набридло жити в ілюзіях. Я нещодавно хотів просто поїхати відпочити, я зрозумів, що я не можу відпочити, – ніде немає місця на цій планеті (напевно, і за межами її), де можна відпочити. Знаєте, чому?

Тому що ті самі думки тебе переслідуют: війна, поранені грошей не мають, жебраків багато, виїжджає велика кількість з України, олігархи панують (якщо говорити лозунгами). Неможливо втекти від цього – немає ні моря, ні гір ніде, щоб ти десь втік. Я зрозумів, що я буду боротися для того, щоб ці думки позбулися. А є певні причини, які породжують ці думки, – це неусвідомлення того, що ми робимо на виборах.

– Ви згадали про законодавчу ініціативу, яка стосується більш ліберального розмитнення автівок, придбаних за кордоном. Я звертав увагу, що достатньо часто у ваших публічних виступах присутнє слово “справедливість”. Ця розв’язка, яку запропонувала влада, її важко назвати справедливою, з одного боку.

Але з іншого боку, чи є взагалі справедлива розв’язка у цій ситуації? Можна навіть зрозуміти людей, які не мають можливості купити авто в Україні за завищеними цінами (вони об’єктивно є завищеними, і це робилося нібито для підтримки вітчизняного автовиробника, якого насправді не існує).

З іншого боку, є люди, які часто-густо, навіть беручи кредити, переплатили державі, придбавши автівки. І вони в ситуації, коли, наприклад, розмитнення буде дешевим для тих, хто їздить на “євробляхах”, вже будуть ошуканими.

Чи є справедлива розв’язка для того, щоб ніхто з громадян не відчував несправедливість щодо себе? Бо і в тій ситуації, і в іншій, хтось буде відчувати себе, як кажуть в народі, лохом. А лохом ніхто бути не хоче. Більше того, держава, напевно, не має так поводити себе з громадянами, незалежно від того, як вони придбали цю машину. У вас є [шляхи] розв’язання?

Фото: Володимир Парасюк – офіційна спільнота via Facebook

– Ні, тоді в мене вихід з ситуації – виключити радіо і піти спати, простий вихід з ситуації. І забути, що ми взагалі живемо в країні, яка може розвиватися. Ну ми не можемо стояти на одному місці, думаючи, що комусь щось невигідно. Я сказав, що найбільша проблема, яка сталася, – ми посварили між собою людей. І ніхто не доніс до цих людей, що правила не впроваджуються для “євробляхарів”, вони запроваджуються для всіх людей. І тому це є запровадження певного світогляду в плані відносин одних з одними.

Тобто, якщо людина навіть придбала в Україні автомобіль, і тепер є нові правила, вона має можливість так само купити автомобіль і за заниженими цінами. Тобто ми не говоримо, який буде еквівалент ресурсу цієї людини по відношенню до цього транспортного засобу. Буде питання, що вона може собі дозволити в той чи інший момент.

Ясно, що кожен би хотів… Так, я сьогодні маю Ауді, я її продам за десять [тисяч доларів], завтра приймуть закон – я куплю собі за п’ять [тисяч]. Ідеальна схема, правда? І ще п’ять собі покладу в кишеню. Так не буває, ми маємо рухатись.

– Так не буває, але є законослухняний громадянин, якому держава нічого не відшкодовує…

– Слухайте, я теж законослухняний…

– Я і питаю: була пропозиція?

– Була.

– Я хочу на вас перевірити, як на законодавці, чи була пропозиція, наприклад, щоб ті люди, які переплатили, за певний період отримали бодай якісь преференції? Ну, скажімо, за знижками пальне протягом певного часу. Це реальна історія чи ні? У цій студії це, наприклад, подавав Сергій Гайдай.

– В мене є простіший вихід з ситуації, я його пропонував. До речі, на самому початку цих всіх процесів, хто перший в це увійшов, це був я, тому що нікому це цікаво не було. І мені дуже шкода, що цей весь процес закінчився такою ганьбою, яка посилила ситуацію.

І це навіть не питання українців, які живуть тут; це питання українців, які живуть за межами наших кордонів (а їх немало). І якщо ми повертаємося до питання вирішення цієї ситуації, я був проти амністій. Ні, питання стояло в тому, що ті люди, які заїхали, порушили норму закону (хоча вони нічого не порушували, бо всі автомобілі, які заїхали на територію країни, заїхали офіційно).

Тобто, якщо є прогалини в законодавстві, то питання не до людей, які скористалися цією прогалиною, а питання до недолугої влади, яка створила цю прогалину. Але стояло питання, що можна трактувати це як певне порушення. Так давайте ті люди, які це вже зробили, сплатять ті штрафи, які повинні сплатити, і всі тоді [будуть] на нульовій відстані? А як ми будемо ставитися до тих людей, які 20-25 років тому автомобіль купили?

А може, ми ще будемо звертати увагу на те, що люди 10 років тому продали автомобіль, а тепер би його було, напевно, вигідніше чи не вигідніше [продати чи придбати]? Тобто ми мусимо рухатися до якогось майбутнього. Не можна трактувати автомобіль як якесь капіталовкладення і місце, де ми можемо зберегти свій ресурс, це неправильне твердження. Це якщо ми говоримо, якщо ми йдемо до Європи, – це не європейське твердження.

Фото: Володимир Парасюк – офіційна спільнота via Facebook

Тому я пропонував, що давайте всіх “поставимо на нуль” – і тих, хто має ці автомобілі на іноземній реєстрації; і тих, хто має на українській реєстрації; і будемо рухатись всі вперед. Давайте будемо чесні: ви ж, напевно, хотіли, щоб автомобільний ринок вживаних автомобілів у нас в державі знизився в питанні цінової політики? Ну, ви би хотіли, я би хотів, і всі, хто нас слухає, хотіли би. Так, треба це усвідомити. Якщо я навіть і продам автомобіль пізніше дешевше, то я його й куплю дешевше.

– Я вас почув. На Вайбер написав Олег: “Чому Володимир Парасюк не контактує з Ярошем? Що сталося з Ярошем? Коли та за яких обставин необхідно виходити, змінювати владу? Бо, на мою думку, ця влада спаплюжила всі ідеали Майдану і Революції Гідності”. Я не знаю, чи компетентні ви говорити про Яроша. Якщо є що сказати – прошу.

– Я його бачив, коли ми приймали закон про воєнний стан. Привітався, усміхнувся, та і розійшлись. Тут не питання, чи я контактую, чи він контактує. Тут питання в тому, що просто не пересікаються десь зараз дороги, от і все.

Стосовно виходу на вулицю, я думаю, що ми вже дійшли до логічного якогось завершення, і ми маємо єдиний унікальний шанс дати собі відповідь на питання: “Чи Революція Гідності щось змінила?” – це наступні вибори президента і наступні вибори парламенту. Тоді я можу сміло вийти і сказати: “Змінила”. А можу вийти і сказати: “На жаль, нам ще замало п’яти років, щоб усвідомити, наскільки високу і трагічну ціну заплатили за те, щоб змінюватися. На жаль, воно не запустило тих процесів”.

Тому головне, щоб вибори відбулися, бо, наскільки я відчуваю, хтось дуже не хоче цих виборів, тому що має низький рівень довіри від суспільства. Ну, і таким методом, як маніпуляція, намагаються зірвати ці вибори.

Николай, Киев: Полностью с господином Парасюком согласен, и по поводу “евроблях”. У меня машина “нормальная”, на украинской регистрации, у меня старая машина, ей 25 лет. По поводу отъезда из Украины людей говорил товарищ депутат…

Вы знаете, почему? Вот если бы я поляком был, то я бы мог этот несчастный Опель или Шкоду купить, например, за три тысячи евро, а благодаря тому, что я живу в Украине, и мы имеем таких, как Южанина и прочих, извините, которые, [когда] едешь по Грушевского вечером, и в Кабминке свет горит – уже сидят-думают, какой бы еще налог ввести. Понимаете?

Вот из-за таких людей, которые такие законы принимают – Про розмитнення, – люди и едут отсюда, потому что тут никаких подвижек, никакой перспективы нет. Потому что я украинец, я должен еще две стоимости машины переплачивать. “Самая богатая страна”.

– Я знав, що буде така “вдячна” аудиторія після порушення цього питання, але можу відповісти, вибачте, вам словами самого Володимира: “Ця влада не взялася з Марсу, ви за неї голосували”. Можливо, не ви особисто, але постійні скарги…

– Навіть якщо ми занизили митні тарифи по відношенню до ввезення цих автомобілів, те, що зробила теперішня коаліція, ті люди, які натиснули зелену кнопку, вони просто познущались над українцями, які живуть за кордоном.

Уявіть собі: ти живеш офіційно в Польщі, маєш сім’ю, працюєш, купив собі транспортний засіб, який захищений міжнародним правом, правом власності. Приїжджаючи на територію країни, – увага – в тебе немає ні однієї законної підстави користуватися цим транспортним засобом. Є одна можливість – це консульський облік.

Фото: Володимир Парасюк – офіційна спільнота via Facebook

Але я вам ще раз кажу: за весь період часу, що є наша держава, є ще поняття консульського обліку, [яким] майже ніхто не скористався. Знаєте, чому? Бо, по-перше, це величезна бюрократична тяганина; по-друге, у нас настільки пусті консульства по Європі, що мені деколи навіть страшно стає, що буде, якщо в когось дійсно виникнуть за кордоном якісь проблеми.

От взяти Норвегію, для прикладу: це велика країна, порівняно з величезним економічним потенціалом. І знаєте, яке представництво України там? Дві людини – консул і посол. Ні секретарки, ні спеціаліста, нікого. Навіть прибиральниці немає. Це така кімната (ну, може, дві), де консул і посол.

Скажіть мені, будь ласка, як вони можуть обслуговувати п’ять тисяч українців, які живуть на території, якщо я не помиляюся, тільки Осло? Це неможливо зробити. Тому давайте себе не обманювати і дивитись реально на речі. Я хочу, щоб люди мали можливість. Чому ми маємо трактувати автомобіль, як розкіш? Це засіб пересування.

Вибачте, що я некоректно порівняю з таким предметом, як туалетний папір, але автомобіль в Німеччині вважається туалетним папером, який має термін придатності, і його викидають там. Ми говоримо: “Давайте пройдемо цей процес. Він буде болючий, але він буде правдивий, він буде мати майбутнє”. Звичайно, що постраждаємо, поговоримо три роки. А дивіться, що сталося, найбільше – посварили між собою людей, просто посварили.

Одні в патовій ситуації, не мають грошей, щоб розмитнити; другі злі, бо він купив і хоче продати дорожче, його машина знецінюється. Всі сваряться, і тільки тихо потирає собі руки діюча влада. Хіба це нормально? Ми ж всі люди, давайте якось знаходити компроміс і дивитися один на одного з розумінням, а не заздрістю, що “от, ти купиш дешевше, а я не купив дешевше”. Так всі ваші діти куплять дешевше! Вибачте трошки за емоції.

Слухач: Володя, я вам дуже довіряю. Запам’ятайте, що кадри вирішують все. А де ж взяти кадри? Починати треба з виборів до Верховної Ради. Але у нас виборча система… У списках [кандидати] продаються і купуються, значить, вибрати державотворців неможливо. Як примусити нашу Верховну Раду поміняти перехвачену виборчу систему? Інакше нам буде дуже погано.

І ще одне питання: безіменні загиблі у Другій світовій війні солдати. Я дитина війни, ветеран праці, мені вже 80 років. У мене загинула вся чоловіча рідня і сестра. На пам’ятниках цих загиблих немає імені і по батькові. Це по всій Україні, це позор і ганьба нам, що ми не шануємо пам’ять наших загиблих батьків і рідних. Дуже дякую, бажаю вам здоров’я.

– Людині 80 років, вона об’єктивно аналізує ситуацію в країні. Вона знайшла причину, чому в нас потім, в наслідку, така погана Верховна Рада – це виборче законодавство. Я не вірю, що Петро Олексійович його захоче змінити. Я вірю, що наступний президент, який буде мати дуже короткий період часу і дуже короткий діалог зі старим складом Верховної Ради…

– А чому короткий період часу?

– Я хотів сказати щодо пам’яті людей. Я йду в п’ятницю до Нищука обговорювати питання того, щоб в місті Жовква на Львівщині поставили… Є міста, де немає пам’ятника Шевченку, і таке місто Жовква. І тут просто питання бажання, щоб ці пам’ятники були, були ці прізвища, були по батькові і т.д. Бажання.

Якщо немає загальної стратегії держави в питанні культури, тоді не потрібно якось шукати, [що], може, хтось там не так іде, може, там щось забув. Тут питання глобальне. Хоча ця Верховна Рада, якою би вона не була поганою, найбільше зробила в питанні ідентифікації.

– У нас чомусь постійно Верховна Рада виявляється найгіршою, найганебнішою…

– Ні, я цього не сказав.

– Ні, я маю на увазі громадське, суспільне сприйняття, що все зло від Верховної Ради. Чомусь її згадують найчастіше, хоча, повірте мені на слово, це не найгірше місце в світі і не найгірше місце в Україні. На Банковій чи в Кабміні набагато більше людей, до яких є питання.

– Я з вами згоден.