Україна озброює світ: Що за бронетехніку ми постачаємо Іраку

Сьогодні Ірак є одним з важливих партнерів України у сфері імпорту зброї та техніки

Повідомляє www.depo.ua

Україна посідає 12 місце у списку 25 найбільших експортерів зброї у світі, оприлюдненому 11 березня 2019 року Стокгольмським міжнародним інститутом досліджень проблем миру (SIPRI).

Depo.ua пропонує серію матеріалів про найбільших імпортерів української зброї та техніки. На черзі Ірак, з яким пов’язаний не один скандал за участі України, та все ж ця країна – дуже перспективний покупець вітчизняних озброєнь.

Співробітництво України з Іраком завжди супроводжувалось скандалами, у тому числі й міжнародними. Це майже завжди призводило до іміджевих втрат, а також до втраченої вигоди.

Дипломатичні відносини між Україною та Іраком були встановлені 16 грудня 1992 року. У травні 2001 року почало свою діяльність Посольство України в Іраку, а починаючи з 2007 року функціонує Посольство Республіки Ірак в Україні.

Разом з тим, офіційна співпраця у оборонній сфері почалась у жовтні 2000 року, коли Україна підписала з Іраком угоду “Про співробітництво у галузі торгівлі та науково-технічної кооперації”. Щоправда, іноземні розвідки стверджують, що насправді почалося все дещо раніше…

Радіолокаційна система “Кольчуга”

Вперше про постачання українських озброєнь в Ірак світ почув у 2002 році, коли екс-охоронець другого президента України Леоніда Кучми Микола Мельниченко надав американському ФБР записи розмов у кабінеті президента Украйни, на підставі яких стверджувалось, що Кучма і вже загиблий глава компанії “Укрспецекспорт” Валерій Малєв у 2000 році обговорювали можливість постачання радіолокаційних систем “Кольчуга” в Ірак через Йорданію.

“Кольчуга” – це українська автоматизована станція радіотехнічної розвідки, яка працює за принципом дії – пасивний радар. Завдяки відсутності активних випромінювань, “Кольчуга” не може бути виявлена засобами радіоелектронної розвідки.

Тоді ж американські ЗМІ писали, що ще у квітні 1999 року американська розвідка довідалася про підписання секретної угоди між Україною та Іраком, укладеної у листопаді 1998 року, а щоб її формалізувати, у 2000 році й була укладена вже згадана угода “Про співробітництво у галузі торгівлі та науково-технічної кооперації”.

Скандал швидко набув світового розголосу, адже Ірак тоді перебував під санкціями ООН, які включали, серед іншого, й мораторій на продаж йому будь-яких озброєнь. Тому порушення Україною мораторію могло мати для нас дуже неприємні наслідки.

Серйозність того скандалу була в тому, що він швидко вийшов за межі журналістських розслідувань в офіційну площину. Спочатку тодішній заступник посла США у Києві Мері Йованович заявила, що у США є також інші свідчення, окрім записів Мельниченка, про те, що “Кольчуги” в Іраку є. Проте речник Держдепартаменту США Річард Баучер та посол у Києві Карлос Паскуаль пізніше заявили, що у США немає доказів продажу.

У свою чергу Україна надала документальні підтвердження того, що нею всього було виготовлено чотири станції “Кольчуга”, три з яких були продані Ефіопії через ізраїльського посередника (і посередник, і Ефіопія підтвердили цю інформацію), а четверта була передана Міноборони України для потреб ЗСУ.

У підсумку всі зійшлись на тому, що розмова у кабінеті президента Кучми на тему продажу радарів могла мати місце, але продаж не відбувся. Самих “Кольчуг” на території Іраку так ніхто й не знайшов, але цей скандал завдав найбільшої шкоду іміджу України, до того ж сприяв ізоляції нашої держави на міжнародній арені на наступні декілька років.

Бронетранспортер БТР-4

У 2003 році частину санкцій ООН з Іраку було знято і у серпні 2009 року “Укроборонпром” уклав контракт з Міністерством оборони Іраку на поставку 420 бронетранспортерів БТР-4 на суму 550 млн доларів (контракт фінансувався США в рамках витрат на надання військової допомоги іноземним державам).

БТР-4 “Буцефал” – повнопривідний восьмиколісний бронетранспортер з колісною формулою 8х8, призначений для транспортування бійців механізованих підрозділів та вогневої підтримки в бою, зокрема в умовах застосування противником зброї масового ураження. Може виконувати поставлені завдання цілодобово, в різних кліматичних умовах, на дорогах з різним покриттям і в умовах повного бездоріжжя. Діапазон робочих температур повітря від −40 до +55 °C.

У рамках цього замовлення Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. Морозова (ХКБМ) повинно було виготовити 270 лінійних бронетранспортерів, 80 командирських, 30 штабних, 30 медичних, 10 ремонтно-евакуаційних тощо.

Цю операцію називали найбільшою в історії незалежної України. Контракт мав опцію збільшення суми до одного мільярда доларів у разі успішного і вчасного його виконання, та українська сторона спромоглась зірвати всі терміни.

Проблеми з контрактом почалися зі зриву першої поставки 26 бойових машин, відправлених для Міноборони Іраку з майже піврічним запізненням. Другу партію БТРів з 62 одиниць поставили замовникові через півтора року – у листопаді 2012-го. Таким чином, до початку 2013 року Ірак за цим контрактом отримав лише 88 бронетранспортерів.

Наступна партія з 42 машин, яку навесні 2013 доставили морем в іракський порт, виявилася бракованою. Сторона-одержувач виявила тріщини в корпусі БТР (дефекти були виявлені ще на машинах другої партії, поставлених у жовтні 2012), тому відмовилася вивантажувати ці БТРи на берег і 1 січня 2014 року вони повернулись в Україну.

У підсумку ця партія БТР-4 навесні 2014 року пішла на озброєння ЗСУ і відіграла свою роль при звільненні Слов’янська, Краматорська і інших міст українського Донбасу від російських сепаратистів (їх можна впізнати на фото і відео за характерним “пустельним” камуфльованим забарвленням корпусів), хоч і не без нарікань на постійні поломки.

Крім того, у лютому 2013 прес-служба “Укрспецекспорту” повідомляла, що Міністерство оборони Іраку успішно провело випробування чергової партії з 40 БТР та підписало акт прийому-передачі військової техніки. Власне, на тому виконання контракту й завершилось і про перспективи його відновлення наразі нічого не відомо.

До речі, та частина партії БТР-4, яка все ж була поставлена і прийнята Іраком на озброєння, вже встигла відзначитись у боях з Ісламською Державою. Зокрема, 24 жовтня 2014 року її помітили у боях за місто Джурф Аль-Наср.

Вигідні перспективи

Як бачимо, Україні досить важко йде співпраця з Іраком у сфері експорту зброї та техніки. Разом з тим, Ірак все ще залишається одним з найбільш перспективних українських клієнтів, адже країна перебуває у стані війни, плюс міцно сидить на донорських коштах (переважно США), тому гроші на нові контракти матиме.

Що стосується недовиконаного контракту на поставку бронетранспортерів БТР-4, то тут варто згадати, як Україна зовсім нещодавно повністю виконала і закрила контракт на постачання танків БМ “Оплот” до Таїланду, який мав бути виконаний багато років тому. Тому, можна сподіватись, що й з Іраком ще не все втрачено.

До речі, розмови про зацікавленість Іраку українськими танками БМ “Оплот” також присутні у оборонних колах. Щоправда, поки що лише на неофіційному рівні.