Як українці поставили Москву на коліна

Поставити Москву на коліна пробував багато хто, а вдалося українцеві. Петро Конашевич-Сагайдачний – козацький гетьман, ефективний політик, крутий полководець і автор одного з найуспішніших в історії військових походів на Московію.

Заварили кашу самі московські бояри, які не справляючись з управлінням своєю державою покликали, керувати усім королевича Владислава – сина польського короля Сигізмунда.

Повідомляє miysvit.pp.ua, із посиланням на 24tv.ua

Доки Владислав пакував валізи у московському царстві усе перегралося і на трон посадили першого із династії Романових – Михайла. Поляки, щоправда, від ідеї порулити на Сході не відмовилися і ось тут на арену і вийшли козаки.

Що відомо про московського царя Михайла Романова

На початок 17 століття, коли відбувалася вся ця історія, Запорізьке військо вже називали чи не найкращою піхотою Європи. І це не вигадка – так стверджували європейські сучасники козаків. 

Хоча формально території Січі і входили до Речі Посполитої, реально керували ці хлопці лише самі собою. Тож полякам довелося буквально просити козацької допомоги в поході на Москву.

Українських козаків вважали чи не найкращою європейською піхотою

Ті погодилися, виторгувавши натомість у короля розширення своїх територій, свободу православної віри та визнання Річчю Посполитою адміністративної і судової автономії України. Сагайдачний розробив план усього походу, в який взяв зі собою 20 000 козаків.

На Москву запорожці та поляки пішли двома різними шляхами. 7 липня 1618 року військо Петра Конашевича почало штурм першого серйозно укріпленого міста на своєму шляху Лівни. Його захоплення не зайняло і дня.

Петро Конашевич-Сагайдачний

Наступні два з половиною місяці козаки, розділившись на кілька загонів, захоплювали одне московське місто за іншим та громили місцеве військо практично у кожній сутичці. Врешті у вересні вони вирушили на з’єднання із польською армією вже безпосередньо під Москвою.

Для цього козакам треба було перетнути річку Оку. Завадити переправі збиралося вислане царем військо на чолі з князем Григорієм Волконським. Утім, значна частина його солдатів здезертирували, заледве дізнавшись про те, що передові загони Сагайдачного висадилися на їхньому березі.

Як воєвода Волконський діяв пасивно і нерішуче

Наступною перешкодою повинні були стати шість тисяч кіннотників під керівництвом боярина Василя Бутурліна. Та Сагайдачний в особистій сутичці звалив останнього з коня, після чого козаки знову розбили ворога. Після цього розпочалася тривала облога Москви україно-польським військом.

Козаки поза тим відповідали ще й за постійні рейди навколо столиці для підриву економічної ситуації у ворога. Власне, один з таких рейдів і став ключем до завершення цієї війни.

Козацькі рейди зіграли важливу роль у війні 

Запорожці штурмували стратегічно важливе та добре укріплене місто Калуга. Вони швидко захопили місцевий посад – таке собі передмістя – і змусили тамтешній гарнізон на глухо закритися у цитаделі.

Як згодом напише король Речі посполитої Ян Собеський, цей маневр козаків буквально нажахав московську владу і спонукав її не лише пришвидшити мирні перемовини, але й суттєво поступитися у них. 

 Ян Собеський, король Речі Посполитої

У підсумку польська корона добилася чи не найвідчутнішого успіху за час свого тривалого протистояння із Москвою: останній довелося повернути захоплені раніше українські та білоруські землі.

Зокрема Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, а король Речі Посполитої залишив за собою право претендувати на царський трон.

Деякі сучасні історики висувають теорії, що сам Сагайдачний наполягав на тому, аби дотиснути ворога і таки захопити Москву, та все ж мусив відступити разом із польською армією.

Так чи інакше похід став безумовним тріумфом козацтва, яке окрім виконання своїх вимог та здобутих трофеїв, отримало платню у 20 000 золотих та 7000 штук сукна.