Дзвінок з Бахмута. Я ніколи не бачила, не чула цього чоловіка. Після того, що ви мені розповідаєте , я дихати не можу, не те, що співати…

Герої теж плачуть… Дзвінок з Бахмута.

Я ніколи не бачила, не чула цього чоловіка. Спілкуємося лише повідомленнями.

Його голос глухий, прогірклий, ледь виривається зсередини і зривається на кашель, від якого розриваються груди.

Він – наш захисник, якому я намагаюся допомагати.

-Мені дуже важко. Треба з кимось поговорити.

-Тримайтеся. Я вас слухаю…

Комок болю хоче вибратися нагору з мужнього чоловіка, але він тримає його у собі міцно, як і пам‘ять про найстрашніші миті цієї вахти. Голос зривається на сльози.

Вибач, нерви ніякі… Це не можна витримати.

Я слухаю і серце стискається. На тому кінці чоловічі сльози, схожі на скрегіт… Раптом він просить. -Заспівай мені!

А я не можу… -Після того, що ви мені розповідаєте , я дихати не можу, не те, що співати. Але розумію, що треба щось заспівати. Зв‘язок обривається… Я не плачу. Всередині – темна порожнеча.

А мій голос заколисує біль: «Люляй-Люляй, мій синочку»… Я співаю і ніхто, крім мене і тиші, не чує цю пісню. Пекельний березень 2023

Про це пише Анжелика Рудницька на своїй сторінці у фейсбук.

P.S. Це чоловік живий. Загинув його 24-річний побратим…

P.P.S. Додам трішки оптимізму, яким і сама рятуюсь. Ми з вами відправили в Бахмут портативну зарядну станцію.
Зараз відкрили збір на приціл.