Ігор провів своє дитинство в стінах дитячого будинку, але ніколи не переставав сподіватися знайти рідну матір

Ігор провів своє дитинство в стінах дитячого будинку, але ніколи не переставав сподіватися знайти рідну матір. Коли йому виповнилося 18 років, він нарешті отримав можливість здійснити свою давню мрію.

Про батька він нічого не знав, а от матері хотів поставити лише одне запитання: чому вона його залишила? Він не прагнув звинувачувати її, але потребував почути правду.

Від вихователів Ігор дізнався, що потрапив до дитячого будинку у віці одного року. Його здоров’я було цілком нормальним, але жодна родина так і не наважилася його всиновити. З роками він припинив чекати прийомних батьків. Після довгих пошуків йому вдалося знайти адресу матері. Стоячи перед дверима її будинку, Ігор відчував сильне хвилювання.

Коли за дверима почулися кроки, він затамував подих. Двері відчинилися, і перед ним постала жінка. У голові метушилися сотні думок, але він не міг вимовити жодного слова.

— Ви з комунальних служб? — запитала вона.

Ігор нерішуче кивнув.

— Нарешті, я вже зачекалася. Проходьте, — сказала жінка.

Хлопець зайшов у дім. Усередині все виглядало занедбаним: старі меблі, облуплені стіни, пошкоджені шпалери. Він запитав:

— Що саме потрібно полагодити?

— У ванній кімнаті протікає труба, — пояснила жінка.

Ігор взявся до роботи. Поки він займався ремонтом, його впевненість зростала: перед ним була саме його рідна мати. Її вигляд, стан будинку та рахунки на столі говорили про те, що вона має серйозні проблеми зі здоров’ям. Це пояснювало її рішення відмовитися від сина.

Коли ремонт був завершений, жінка щиро подякувала Ігорю та запропонувала випити чаю.

На кухні, оглядаючи скромні умови життя, хлопець поставив запитання:

— Невже у вас немає нікого, хто міг би вам допомогти? Де ваші діти?

— Колись у мене був син, але соціальні служби його забрали. Вони вирішили, що я не зможу його виховати. У дитинстві ми з моєю мамою потрапили в аварію. Я вижила дивом, але здоров’я втратила назавжди. З того часу я живу сама, — сумно відповіла жінка.

Ігор зрозумів усе та пробачив свою матір. Він не відчував ні злості, ні образи. Однак він не наважився одразу розкрити правду про те, хто він є насправді. Він вирішив дочекатися кращого моменту для зізнання. Натомість Ігор задумав допомогти матері відремонтувати будинок і покращити її умови життя.