КИЇВ. ШКОЛА. КОМБАТА ЧЕРВЕНЬ, ЗАПРОСИЛИ НА ЗУСТРІЧ ДО УЧНІВ НА ДЕНЬ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ. ПІДХОДЖУ ДО ШКОЛИ

Київ. Школа. Комбат Червень, якого запросили на зустріч до учнів на День захисника України. Підходжу до школи, Червень уже тут. Повз нього пробігають діти.

– Вони всі російськомовні! – нахиляється до мене.

“Заспокоюю” його.

– Не всі, мій – україномовний. У попередній школі україномовних було двоє. У Києві всі школи такі…

…Український та козацький прапори. На стіні портрет Василя Стуса. Поет-мученик дивиться на дітей і на комбата. Червень розповідає про воєнні будні, показує відеокадри з фронту. У частини дітей виступають сльози.

– Ви повинні зрозуміти, – каже комбат, – проти нас НЕ воюють україномовні. По той бік окопів – російськомовні. Це вони нас убивають. Не україномовні. Ми чуємо всі їхні розмови в ефірі, їхнє спілкування між собою. Вони всі – російськомовні. І вони ненавидять нас тваринною ненавистю. Вони катують наших полонених і отримують від цього задоволення. Ми теж беремо полоненних, щоб обмінювати на наших. Нещодавно виміняли нашу дівчину. Вона зараз проходить лікування. Не витримала в полоні катувань і збожеволіла…

Діти сидять, завмерши.

– Але ж ви бачите, війна прийшла не всюди. Війна прийшла на підготовлені землі. Ті землі, де розмовляли російською. Там чекали ворога. У них спільна мова.

Діти переглядаються.

– От скажіть мені, – продовжує комбат.- Чому ви всі між собою спілкуєтеся російською? Уроки у вас українською. Парад козацької пісні українською. Чудовий парад, я на ньому був. Але ж я бачу, ви виходите з уроку і розмовляєте російською. Поясніть, чому? Мені важливо знати ЗА ЩО Я ТАМ ВОЮЮ?

Розмова довірлива, діти відповідають:

– Нам так удобнєй.

– Ми так прівиклі.

– Нас так научілі радітєлі.

– Патаму что дома ми разгаваріваєм так.

І одразу на задній план відступають вишиванки, які їх попросили одягнути класні керівники. І одразу втрачає зміст той парад козацької пісні, який ці ж самі діти проводили в молодших класах…

“Ім так удобнєє” – і вчителі зі своїм патріотичним вихованням відступають на задній план. “Так разгаварівают дома” – і цим все сказано.

Чи розумієте ви, українці, що діти цих дітей теж будуть російськомовні? Бо оці діти (майбутні батьки) дома так “разгаварівают”, і їхні батьки (майбутні бабусі й дідусі), так “разгаварівают”. І так навчать “разгаварівать” новонароджених.

Чи є якийсь порятунок від цього? Є. Увесь публічний простір повинен бути ТОТАЛЬНО україномовним. Російська мова повинна стати не зручною і не вигідною. І, навпаки, вигідною – українська.

Чи дбає про це наша держава? (держава – це весь владний апарат з усіма міністерствами та іншими важелями впливу). Ні, не дбає. Вони мислять якимись іншими категоріями. Вони не міряють українською Україною.

Дякую, друже Андрію, що воюєш там. Вибач, що змушений виконувати нашу роботу ще й тут, на мовному фронті, в тилу.

Лариса Ніцой