Куди ж воно ділвалося?. Чому СРСР випускав все, але при цьому був дефіцит?

Якщо ви виросли в СРСР, то точно пам’ятаєте черги в магазинах в передноворічні дні. Продукти харчування й подарунки доводилося добувати «з боєм».

Чому в Радянському Союзі був дефіцит, незважаючи на те що промисловість била рекорди? І чому сьогодні ми забули про цю біду, хоча випуск багатьох товарів нижче, ніж в СРСР? «АіФ» обговорив парадокси радянської економіки зі старшим науковим співробітником Інституту російської історії РАН Романом Кірсанова.

За статистикою і по життю

Олексій Макурин, «АіФ»: Пам’ятаю, в дитинстві, коли в гастрономі «викидали» вершкове масло, мама ставила мене в чергу біля себе – в одні руки давали тільки одну пачку. А статистика говорить, що тваринного масла СРСР виробляв більше, ніж в США. Куди ж воно поділося?

Роман Кірсанов: Рекорди по виробництву товарів народного споживання були тільки в офіційній статистиці. А в архівах, які я вивчаю, багато документів, присвячених припискам і збоїв в поставках. І особливо багато складнощів було з продуктами харчування. До 40% сільгосппродукції приходило в непридатність через погані умови зберігання, транспортування та переробки. А неритмічність в продажах, коли продукти то з’являлися, то зникали, була пов’язана з тим, що торгівля їх притримувала, щоб укластися в норматив забезпечення запасами. Його порушення загрожувало позбавленням премії та скороченням кредитів на нові закупівлі. Тому торги «викидали» товар тільки тоді, коли його запаси поповнювалися і з’являлася впевненість, що норматив буде виконано.

При цьому вже в 1970 р в країні утворився надлишок грошей в 4 млрд руб. І потім він тільки наростав, досягнувши піку в кінці перебудови, коли темпи зростання зарплат в 2 рази випереджали зростання витрат людей на покупки. Відбувалося це в силу того, що виробництво споживчої продукції в 70-80ті росло повільніше, ніж доходи. За Горбачова ситуацію посилило ще й те, що був скорочений імпорт товарів масового попиту. Тільки в 1987р торгівля недоотримала товарів на 17 млрд руб. в порівнянні з планом. З 115 найменувань, за якими в кінці 80-х вироблялося спостереження в 100 містах, лише по 10 видам не було помітних перебоїв у продажу. Зрозуміло, що вільні гроші люди або несли в Ощадбанк, або витрачали на те, щоб робити запаси. Виникало ажіотажний попит. І спіраль дефіциту розкручувалася.

Але дивна річ: в магазинах Середньої Азії були поклади книг, які в Москві відірвали б з руками. У Прибалтиці – достаток сортів сиру і ковбаси. Як таке могло бути в межах однієї держави?

Економіка була плановою, але регіональні особливості план ніколи не брав до уваги. Книг російською мовою в Узбекистані і Таджикистані просто було більше, ніж могли б купити місцеві жителі. А в прибалтійських республіках до 70% сільгосппродукції вироблялося особистими господарствами.

У кожному регіоні був свій набір дефіцитних товарів. У Ярославській області на рубежі 70-80-х рр. зникали цукор, перловка, риба, пряники, зубні щітки, відра. У Пензенській області не вистачало дитячого одягу, в Сахалінської – телевізорів і радіоприймачів. Жителі різних областей слали один одному посилки і їхали отоварюватися туди, де постачання краще. Питома вага покупок, які приїжджі здійснювали в знаменитому московському ГУМі, становив 60%.

Туфта від Держплану

Але, кажуть, за Сталіна дефіциту не було.

Це так, забезпеченість торгівлі товарами відповідала тоді кількості грошей у людей, та й заробляли вони небагато. Однак в 50-і рр. планова економіка стала давати збої. Йшов науково-технічний прогрес, швидко розширювалася номенклатура виробів: планувати зверху в штуках і кілограмах виробництво кожного товару, і тим більше кожної деталі стало неможливо. Почали наростати помилки в оцінці попиту і пропозиції. При Хрущові, який обклав податками особисті підсобні господарства, різко знизилося виробництво в приватному селянському секторі. Ці проблеми в плануванні і перекоси в сільському господарстві стали першим поштовхом, який викликав дефіцит. До того ж в 1961 р в ході грошової реформи ціни в держторгівлі були зменшені в 10 разів. Але на колгоспних ринках зменшення склало лише 5-6 разів. Директори підприємств зметикували, що через ринки продавати продукцію вигідніше, і туди потекли найдефіцитніші і якісні товари.

– А зубные щётки тогда почему из магазинов исчезали? Их ведь на рынках не продавали.

– Уряд виходив з комуністичної установки, вважалося, що споживчий кошик радянських громадян повинна на 80% складатися з товарів, що закривають первинні життєві потреби. Кросівки, джинси та інші «надмірності» в неї не входили. Їх випуск або не планувався взагалі, або підприємства не могли знайти матеріали, що забезпечують потрібну якість. Торгівля теж слабо вивчала попит, направляючи наверх спотворені заявки. В результаті Держплан був нездатний зрозуміти, які товари люди завтра захочуть купувати. Як мені говорили його колишні працівники, вони «гнали туфту». У нормальній економіці сигнали про те, що виробляти і продавати, подають ціни. Якщо ж постійно заважати ринку встановлювати рівноважну ціну, наприклад, «заморожувати» їх, як це було в радянській плановій економіці, то буде неминуче виникати дефіцит чи затоварювання.

Чи повернеться дефіцит?

– Коли соціалізм став історією, ситуація змінилася дзеркально. У 90-і рр. промисловість лежала в руїнах, але в магазинах все з’явилося. Що нас врятувало?

У листопаді 1991 року скасовано держмонополія на зовнішню торгівлю. У країну хлинув імпорт, і торгівля швидко задовольнила товарний голод. Потім були розморожені ціни, які виросли багаторазово, а доходи людей впали. Попит і пропозиція зрівноважилися. Ця модель економіки працює і сьогодні. Купити можна що завгодно – були б гроші.

– Чи повернеться дефіцит, якщо знову обмежити імпорт?

– По окремих товарах це може статися дуже швидко. Далеко не всі галузі нашої промисловості навчилися робити продукцію, яка конкурентоспроможна з зарубіжної за якістю і ціною. Є певні успіхи в сільському господарстві. А ось в машинобудуванні чимось похвалитися важко. І заводи перекуповують один в одного беушне імпортне обладнання, так як не можуть купити нове через санкції.