Ох, як же я тоді почервоніла. Але ця відповідь стала для мене не лише уроком скромності, а й справжнім відкриттям, яке змінило моє життя

Коли ми з чоловіком тільки-но одружилися, якось опинилися на семінарі, присвяченому психологічній підтримці людей, які зазнали невдач у стосунках.

Ведучий під час виступу поставив запитання аудиторії: “Що є основною причиною розлучень?” Я, впевнена у своїх знаннях після курсу передшлюбних консультацій, вирішила блиснути ерудицією.

Впевнено піднявши руку, я вигукнула: “Брак близькості, фінансові проблеми та відсутність спілкування!”

Я гордо кинула погляд на чоловіка, мовляв, подивися, яка я молодець. Це ж очевидно, правда?

— Ні, це неправильно! — різко відповів ведучий. — Це лише наслідки, а не справжня причина.

Ох, як же я тоді почервоніла. Але ця відповідь стала для мене не лише уроком скромності, а й справжнім відкриттям, яке змінило моє життя.

Ведучий пояснив:

— Головною причиною розлучень є завищені очікування.

Ці слова стали для мене справжнім одкровенням. Я сиділа в задумі, переварюючи почуте, і вже не звертала уваги на подальші пояснення. Мій мозок кипів від роздумів про всі ті високі очікування, які вже встигли виникнути у мене за перший місяць нашого шлюбу.

Минуло шість років із того дня. Я побачила чимало сумних історій, які починалися з того самого — завищених очікувань. Це стосується не лише шлюбу, а й будь-яких стосунків. Для мене це стало немов вірусом, який руйнує зв’язок між людьми.

Але завищені очікування — це не лише про стосунки. Вони можуть зруйнувати будь-яку сферу життя. Неважливо, чи ви одружені, чи ні, працюєте чи шукаєте роботу, молоді чи поважного віку — від цього ніхто не застрахований.

Як же бути?

Будучи природженим математиком, я люблю рівняння. Моя любов до точності ще зі школи змусила мене сформулювати просту формулу:

Очікування – Реальність = Розчарування.

Що це означає? Давайте розглянемо на прикладі.

Очікування.
Я повертаюся з роботи й сподіваюся побачити ідеальну картину: чоловік забрав доньку із садочка, приготував вечерю, вдома панує затишок, а донечка акуратно їсть за столом. Після цього ми всі разом вирушаємо на прогулянку, поки хтось (може, дворецький?) прибирає за нами.

Реальність.
Я запізнююсь із роботи, чоловіка теж затримали. Донька голодна й нервує. Чоловік, у телефонній розмові, приглушеним голосом каже: “Буду пізно, не чекай.” У паніці я намагаюся заспокоїти доньку, швидко готую бутерброди. Усе навколо — хаос: кухня у безладі, іграшки розкидані по вітальні. Я бігаю між справами, ледве встигаючи, і з останніх сил чекаю моменту, щоб вкласти дитину спати.

Різниця між цими двома картинами — це й є те саме розчарування.

Це приклад того, як наші завищені очікування стикаються із реальністю. Виявляється, більшість непорозумінь і конфліктів у житті виникають саме через розрив між тим, що ми собі уявляємо, і тим, що маємо насправді.

Мій висновок за тридцять років життя — приймай реальність такою, якою вона є. Не намагайтеся створити в голові ілюзію і не чіпляйтеся за надмірні очікування.

Це не означає, що треба повністю відмовитися від очікувань. Навпаки, здорові й реалістичні очікування, озвучені вголос, навіть корисні. Вони мотивують і допомагають рухатися вперед.

Однак, якщо життя вас підводить і очікування розходяться з дійсністю, краще прийняти те, що є, і знайти в цьому свої плюси.

Втомилися розчаровуватися? Дивіться на реальність без ілюзій і пояснюйте людям, що саме ви від них очікуєте. Це може стати першим кроком до гармонії.