“На фронті в один момент я почав прощатись із життям. І знаєте я жив так, наче буду жити вічно. Знати, що колись тебе не стане і емоційно усвідомити, що життя коротке – це зовсім різне”

Я сьогодні сів працювати о 7 ранку і тільки в 23:30 – закінчив. Але перед тим як піти спати хочу дещо написати.

На останньому вебінарі мене спитали “в чому ви знаходите мотивацію кожного дня жити і працювати?”

Перше. На фронті мав досвід очікування смерті і в якийсь момент почав прощатись із життям. Виявляється, життя набагато коротше, ніж я думав. Виявляється, я жив так, наче буду жити вічно. Знати, що колись помреш – це одне. А емоційно усвідомити, що життя коротке – це зовсім інше. Це дуже різко і кардинально змінює пріоритети.

Друге. В мене це ще виходить не дуже, але з кожним разом – все краще. Коли я бачу якісь срачі в фейсбуці – відчуваю зуд щось написати, відреагувати, включитись в загальне обговорення. Останні дні цього так багато, що доводилось робити надзусилля і зупиняти себе. В мене вийшло направити цю агресію і лють в діяльність. В те, щоб всадити свою сраку в крісло і не піднімати її поки не перероблю те, що маю зробити. Дуже радію коли це вдається. І зуд проходить і роблю багато корисного. Хай це хоч і трохи, але наближає нас до перемоги.

Перший досвід я б не радив вам повторювати, а от другий – раджу спробувати.

Про це пише Пилип Духлій на своїй сторінці у фейсбук.