“На рахунок: “Какая разніца?!”… У мене був один знайомий друг, я приходжу до нього, а він якраз…”

БРЮС ЛІ КОЛИСЬ СКАЗАВ ЩО: «НЕ ТРЕБА НАМАГАТИСЯ БУТИ — ТРЕБА БУТИ». НЕ ВАРТО ВДАВАТИ ІЗ СЕБЕ ТЕ ЧОГО НЕМА.

Для мене не виникало питання: «Хто я?». Хоча родина була російськомовна, тато на половину поляк, на половину росіянин. Але він корінний киянин. Для матері українська рідна, російська теж. Вона двома мовами думає і легко перемикає одну на іншу, пишу на свої фейзбук сторінці Лесь Подерв’янський.

Я ріс у двомовному середовищі, вчився в українській школі. Потім ходив і в російську. І не думав про те, що я українець. Не треба думати — треба бути. Українцем. В Україні багато людей, які багато думають, що вони українці. Знову-таки треба бути, а не хотіти бути.

У дитинстві я щоліта їздив у полтавське село. І нині туди часто їжджу. Це моя мала батьківщина. Усі місцеві дядьки для мене рідні. І тоді я теж не думав, чи я українець, а просто ним був.

А коли ти є, тобі не треба думати, хто ти. Хіба китаєць думає про те, що він китаєць? Не певен, що він про таке думає, десь усередині це знає, а думати про те, що ти знаєш, не треба.

P.s. Щодо: “Какая разніца?!”… У мене був один знайомий друг, я приходжу до нього, а він якраз п’є якусь г*вняну водку, і кажу: “Що ти п’єш це лайно?!” – А він: “Да какая разніца?!” – І це погано закінчилося, доречі, для нього – він помер.