На свій день народження сеньйор подарував Катерині банківську картку з чималою сумою

Катерина вирушила до Італії у доволі зрілому віці — їй було 54 роки. Разом із нею поїхали ще кілька жінок із її села, і вона подумала: «А чому б і ні?» Діти виросли, створили власні сім’ї й жили своїм життям. Її метою була не стільки заробітна плата, скільки бажання отримати нові емоції й враження. Як і більшість жінок у подібній ситуації, вона знайшла роботу доглядальниці для літніх людей, улаштувавшись у сім’ю, де опікувалась літньою сеньйорою.

Сеньйорі було 66 років, на 12 років більше, ніж Катерині. У сеньйори був чоловік, який ще міг піклуватися про себе, але активно допомагав Катерині у догляді за дружиною. Попри різницю у віці, дві жінки здружилися: ділилися своїми спогадами, розповідали про життя і родини. Одного разу сеньйора несподівано покликала Катерину до себе, попросила сісти поруч і зізналася: якщо її не стане, вона б хотіла, щоб Катерина залишилася поруч із її чоловіком, а навіть якщо вони одружаться — це було б для неї радістю.

Катерина не знала, як реагувати на такі слова, і ця розмова більше не повторювалась. У сеньйори було двоє доньок, які відвідували батьків лише раз на місяць. Але їхні приїзди зазвичай зводилися до прохань про гроші, нібито для їхніх дітей, онуків сеньйорів. Хоча чоловіки доньок добре заробляли, це не заважало їм зазирати до батьківської кишені.

Катерина мала талант до випічки, і коли доньки дізналися про це, вони почали замовляти пиріжки й тістечка. Однак додаткових грошей за це Катерині не платили. Сеньйора раділа, бо частіше бачила дітей, а Катерина була задоволена, спостерігаючи її щасливу посмішку.

Минув час, і сеньйори не стало. Після цього Катерина залишилася доглядати за сеньйором. Доньки швидко приїхали, щоб поділити мамині коштовності, а Катерині повідомили, що тепер її оплата буде меншою, адже вона живе і харчується у їхньому домі.

Минуло два роки. Завдяки турботі Катерини сеньйор став відчувати себе краще й повернувся до активного життя. Одного разу він зробив їй пропозицію: офіційно узаконити їхні стосунки, щоб Катерина могла отримувати його пенсію і частку будинку. Однак вона відмовила, розуміючи, що доньки чоловіка не дозволять їй жити спокійно.

На свій день народження сеньйор подарував Катерині банківську картку з чималою сумою. Проте незабаром він занедужав і потрапив до лікарні. Катерина залишалася з ним постійно, майже не йдучи додому. Доньки навідалися лише раз, попросивши ключі від будинку, аби привезти необхідні речі.

Сеньйор пішов із життя через кілька днів. Доньки приїхали, підписали документи і швидко зникли, не запропонувавши Катерині навіть підвезти її. Коли жінка повернулася до будинку, то побачила свою валізу біля дверей, а самі двері були зачинені.

Розуміючи, що її залишили без даху над головою, Катерина викликала таксі й вирушила до аеропорту. Розплачуючись карткою, подарованою сеньйором, вона згадала доброту цієї родини й подумки подякувала їм, відчуваючи, що навіть у складних ситуаціях вона знайшла в житті щось цінне.

Ось така історія жінки, яка шукала нових вражень, але знайшла справжніх друзів і дізналася, як важливо цінувати людську доброту.