“Написав тут на багато більше, ніж слід було би, але в рази менше, ніж хотів би”: Помітив, що люди, думка тільки яких і є, насправді, важлива, часто лишають її при собі

Це незв’язні між собою абзаци моїх думок до дня свого народження.

Додав до тексту свіжу світлину себе, чого не робив після початку повномасштабної війни. Не викладав фото ні себе, ні вулиць, ні пейзажів, якими ходив чи бачив. Так і не знайшов нагоди, коли це могло би бути доречним, правильним чи цікавим комусь. Зараз її маю. Хочу зафіксувати свій погляд в день, коли мені виповнилось тридцять три роки. Сьогодні.

Про це пише Vladyslav Bielik, на своїй сторінці у фейсбук.

Після початку повномасштабної війни в мені осіла злість та непримиренність. До росіян та лицемірства.
В цьому році одружився. Вона крута. В день весілля, буквально поруч з нами, запустили пво. Ми вперше побачили, як виглядає “вихід”. Дві ракети з певною почерговістю здійнялись в небо на перехоплення, лишаючи хмарні зворотні сліди. Hurray! Hurrah!

Не прикривайтесь чужими історіями. Особливо, будучи за кордоном. В момент, коли вам скрутно, не розказуйте, що ваш знайомий на війні, чи що з ним сталось, лише тому, що особисто вам треба увага чи допомогти з вирішенням проблеми. Це жалюгідно.

Без вагань пробачаєте покидьків. Спіральність історії. Знову вболіваєте за боксерів, дивитесь тревел-блогерів, які своїми діями накачували сенсами вас та росіян про віру у братські народи та ілюзорні обійми до їх прибуття. Занадто коротка пам’ять та недалекоглядність. Разом з цим, такі квапливі до “народного аудиту” закупівлі спартанів. Без жодних компромісів до людей, які є справді важливими. Комплекс меншовартості.

Частина моєї свідомості дуже сподівалась, щоб повномасштабного вторгнення не станеться. Знаходив примарні аргументи. Різниця тільки, що несподіванкою це всеодно не стало. Всі рішення, на випадок, були прийняті. Тому зранку нас в заторах не було.

Не вводьте в оману, що руський язик вєлікій. Бо якщо і надалі, знаючи українську, продовжете спілкуватись ним, почну вам вірити. Спілкуватись російською – бути переносником російської культури. російська культура – пнх.
Коли дорікаєте людині, яка перейшла на українську. Що це не допоможе і кращим за інших тебе не робить. Це супер допомагає і одразу робить тебе кращим, можливо не за всіх, але кращим.

У спорі відстоювати не власні шкурні інтереси, а істину. Міркувати критеріями правда/неправда, доречно/недоречно, а не комфортно/некомфортно. Намагаюсь бути чесним в цьому питанні.

Пам’ятаєте гонщиків під червоним корпусом з матеріалу Михайла Ткача? Приклад абсолютної зневаги до суспільства. Це не про порушення ПДР, це про хуліганство та пдр за кермом.

Кажуть, треба подумати, перш ніж мовити. Щоб не зустріти небажаних чи неочікуваних наслідків. Намагаюсь застосовувати це правило реверсивно. Десять разів подумаю, про що змовчати, бо наслідки через несказане можуть так і не наступити. Не треба толерувати.

В сьомому класі був махач під школою на майданчику дитячого садка. Опинився в ситуації, коли оточило чимало цинічних підлітків з єдиною метою – зробити мені боляче. Від переляку заревів. Дівчина, яка подобалась, дивилась мені в очі. Зрештою, мене відбили старшокласники, обійшлось без каліцтва. Все, про що міг думати в той день, то не як мені пощастило, а як далі жити з таким сильним почуттям сорому.

Навчаючись у Харкові, під гуртожитком потрапив у конфронтацію з нетверезими місцевими жителями. Зірвалось людей двадцять. Стояв непорушним поки не збили з ніг. Тиждень ходив без переднього зуба в універ. Не ревів цей раз. Соромно не було.

Помітив, що люди, думка тільки яких і є, насправді, важлива, часто лишають її при собі.

Зі мною в групі навчались він і вона. Вона поводила себе, як сука. Про що була проінформована мною, як старостою групи без спеціальної добірки слів. Він захотів розібратись у питанні та вивів мене в туалет на розмову. Будучи високим парубком, він мав віру у власні фізичні можливості. Поставив ультиматум – або ж я вибачаюсь перед нею, або він мене відлупцює на місці. Його поклали у лікарню, мене відрахували. Дуеліст шантажував мене заявою в поліцію, але після певних подій, вони відмовились від цієї ідеї, а мене поновили через півтора місяці на моєму бюджетному місці. Закінчив з відзнакою. Вчинив би так ще раз. Кожен отримав своє.

Не жалійте часу на рідних, які віддавали вам все. Не жалійте коштів на українських солдат, які віддають ще більше.
Дізнався, що в інших країнах за вбивство рсн можна потрапити за ґрати.

Намагаюсь не опинитись єдиним дурнем в кімнаті та непомітити цього. Не толерувати дурнів. Нема на це часу. Сьогодні зробив донат. Подарував собі радість.

Став доросліше за Курта Кобейна майже на шість років. Досі є прикладом в певних принципових аспектах світосприйняття, але не в питанні поводження з рушницею.

Мене виховали в любові. Це краще, що можна мати, як базис для становлення себе. Якість персоналії.
Написав тут на багато більше, ніж слід було би, але в рази менше, ніж хотів би.

Пам’ятаю звідки, з якого міста та вулиці. Ким був, яким був, і як став тим, ким є сьогодні. Ця пам’ять робить мене автентичним, справжнім, чесним, непідробним, передбачуваним. Завжди був учора гірше ніж сьогодні. Так відчуваю. Багато бився. Бувало отримував, але не підкорювався. Мої мрії завжди світлі. Мотиви прозорі. Знаю і розумію свій шлях. Бачу свої цілі попереду і виконую їх.

Зі школи мріяв зайняти своє місце в історії. Сьогодні мої мрії цілі та незруйновані. Ця історія вмоїх мріях про велич нашої України. З днем народження, друже.