Наше знайомство поступово переросло у більш часті зустрічі. Якось я запросила Максима на каву, відчуваючи, що між нами з’являється щось більше

Декілька тижнів тому я з сином Артемом переїхала до нової квартири. Це місце відрізнялося від нашого попереднього дому: тут панувала атмосфера затишку, і я сподівалася, що ми зможемо почати новий розділ у нашому житті.

— Мамо, давай спочатку розпакуємо мій комп’ютер! — запропонував Артем, намагаючись підняти мені настрій.

— Добре, але спершу наведемо порядок на кухні, — відповіла я, продовжуючи розпаковувати речі.

Я розуміла, що наше розлучення з чоловіком сильно вплинуло на Артема. Я хотіла створити для нього комфортне середовище, тому робила все, щоб підтримувати його в гарному настрої.

— Подивись, яка гарна кухня! Тут можна буде готувати багато смаколиків, — промовила я, намагаючись розвеселити його.

— Сподіваюся, це будуть не твої експерименти з борщем! — засміявся син.

— Дуже смішно! Але я вже багато чому навчилася, — відповіла я, теж посміхаючись.

Через кілька днів ми вирушили на ярмарок у нашому районі. Я спостерігала, як Артем весело грався з іншими дітьми, і це наповнювало моє серце радістю.

— Мамо, дивись! Я знайшов нових друзів! — вигукнув він, підбігаючи до мене.

— Це чудово! — відповіла я з усмішкою.

На ярмарку я познайомилася з чоловіком на ім’я Максим. Його доброзичливість і щирість одразу привернули мою увагу.

Наше знайомство поступово переросло у більш часті зустрічі. Якось я запросила Максима на каву, відчуваючи, що між нами з’являється щось більше.

— Не думала, що зможу знайти тут нових знайомих так швидко, — зізналася я, сміючись. Переїзд у нове місто, де нікого не знаєш, завжди дається нелегко.

Того вечора ми просто розмовляли, не будуючи жодних планів чи очікувань. Нам було добре разом, але я не поспішала із серйозними кроками. Розлучення ще боліло, і я потребувала часу, щоб усе обдумати.

Однак одного вечора мене застали зненацька. Зателефонував колишній чоловік, і всі приємні думки раптом розвіялися.

— Катю, ти не можеш просто так переїхати, — сказав він у слухавку.

— Я маю на це право, — відповіла я, відчуваючи, як серце стискається.

— Це важко для Артема, ти про нього не думаєш? — продовжував він.

Я з усіх сил стримувала сльози.

— Ти залишив нас, і тепер ми маємо жити далі, — сказала я впевнено, хоча всередині була розгубленою.

Після розмови я не змогла приховати свого стану. Артем одразу помітив, що щось не так.

— Мамо, що сталося? — запитав він стурбовано.

— Це тато. Він не може прийняти наш переїзд, — відповіла я.

— Не хвилюйся. Я завжди поруч із тобою, — сказав Артем і міцно мене обійняв.

Колишній чоловік давно жив із іншою жінкою, але все ще намагався контролювати мене й нашого сина. Це стало однією з причин, чому я вирішила переїхати.

Минуло кілька тижнів. Якось я випадково зустріла Максима в парку. Ми поговорили, і я відчула, що наші стосунки стають ближчими.

— Це новий етап у твоєму житті, чи не так? — запитав він.

Я вагалася. Максим був добрим, турботливим і відкритим чоловіком. Але біль від попереднього шлюбу все ще тримала мене.

— Мені потрібно трохи часу, — чесно зізналася я. — Я ще не готова до чогось серйозного.

— Я розумію, — сказав Максим. — Але чекати вічно я не можу.

Він провів мене додому й пішов.

Після тієї зустрічі ми більше не бачилися. Я часто думала, чи правильно вчинила. Можливо, з Максимом я могла б бути щасливою? Але водночас розуміла, що не можна будувати нові стосунки, коли старі рани ще не загоїлися.

Минув час. У мене з’явилася гарна робота, і Артем почувався спокійно. Якось на батьківських зборах у школі я побачила Максима. Виявилося, що його син вчиться разом із моїм у одному класі.

— Ну що, передумала? — запитав він із легкою усмішкою.

— Ні, — відповіла я сухо.

— Мабуть, це й на краще, — сказав він. — Тоді ти мені дуже сподобалася, але я не хочу розривати свою сім’ю.

Його слова прозвучали як грім серед ясного неба. Я лише подумала: “Як добре, що я відмовилася”.