Олеся почала приїжджати без попередження, просто ставила мене перед фактом. І щоразу – із порожніми руками. Вона навіть не купувала нашому сину нічого приємного – ні шоколадки, ні якоїсь дрібної цукерки

Часом я помічаю, що з чужими людьми мені набагато легше знайти спільну мову, домовитися про щось чи навіть спільно працювати, ніж із найближчими рідними.

Лише зараз, з роками, я усвідомила одну просту істину: друзів ми обираємо самі, шукаємо тих, із ким нам комфортно й добре проводити час. А от сім’я – це те, що дається нам від Бога, і родичів, хоч би якими вони були, ми обрати не можемо.

Так, вони можуть мати непростий характер, але інших у нас не буде. Друзів ми здатні знайти нових, якщо потрібно, але сім’я завжди залишається однією-єдиною. Та, на жаль, із найріднішою для мене людиною стосунки останнім часом складаються зовсім непросто.

Нещодавно мені зателефонувала сестра Олеся й повідомила, що збирається приїхати до Києва. Сказала, що зараз у неї випав вільний час.

– Не хвилюйся, ми пробудемо у вас лише кілька днів – максимум три чи чотири, – поспішила вона запевнити мене.

Олеся пояснила, що особливих справ у місті вони не мають, просто хочуть трохи розвіятися, погуляти з чоловіком і донькою, відволіктися від рутини та важких думок.

Сестра давно живе зі свекрухою, і якось зізналася мені, що такі поїздки для неї – справжній порятунок. У моїй квартирі вона відпочиває душею, відволікається від постійних докорів свекрухи й побутових негараздів.

Я завжди приймала Олесю з радістю, намагалася бути гостинною. Але останнім часом вона перестала враховувати мої інтереси й перейшла межу.

Олеся почала приїжджати без попередження, просто ставила мене перед фактом. І щоразу – із порожніми руками. Вона навіть не купувала нашому сину нічого приємного – ні шоколадки, ні якоїсь дрібної цукерки.

Під час їхніх візитів продукти на стіл завжди доводилося купувати лише мені. І що більше, чоловік сестри не соромився запитувати, що я планую приготувати на сніданок, обід і вечерю, а потім ще й робив свої “замовлення”.

– Тільки не курку, – заявляв він. – Вона нам вдома уже набридла.

Мені було дивно слухати такі речі, але щоразу я мовчала.

Ще один випадок мене дуже засмутив. Олеся сказала, що її донька не хоче спати на підлозі й наполягає спати на ліжку мого сина.

– Воно ж більше підходить для дівчинки, – аргументувала сестра. – Хай він поступиться.

У нас однокімнатна квартира, і гості, навіть якщо вони залишаються ненадовго, завжди створюють труднощі.

Цього разу я вирішила відмовити сестрі. Я прямо сказала, що вони можуть приїхати, але ночувати доведеться в готелі за свій рахунок.

Я втомилася бути для них і господинею, і кухарем одночасно.

Олеся образилася й заявила, що навіть не очікувала такого від рідної сестри.

– Як це можливо? У мене є ти, а я маю витрачатися на готель? Часи зараз дуже складні, грошей і так не вистачає!

Пізніше зателефонувала наша мама й почала мене дорікати:

– У тебе совісті немає! Сестра приїжджає до тебе не так часто, а ти їй відмовляєш! У неї ж зарплата набагато менша, ніж у тебе. Могла б і сама запросити її в гості!

Я ж думаю інакше. Як я можу їх запрошувати, якщо вони й так постійно приїжджають без попередження, втомлюють мене, а після їхніх візитів я ще довго приходжу до тями?

Чому я маю годувати їхню сім’ю, коли вони навіть хліба із собою не привозять?