Біля водія жiнка poкiв 65, шепоче pociйcькoю: “Нє дaдyт нiкaк Данбacy жить. Чєгo тyдa лєзть…” Мapшpyткa зyпинилacь…

Луцьк. Маршрутне таксі зупинилось, щоб забрати пасажирів. Серед них хлопчина у старому камуфляжі з величезною дорожньою сумкою.

Обличчя втомлене, але щасливе. Видно, що їде додому. Простягає водієві 3 гривні за проїзд, про це пише Баба і кіт.

— Хлопче, те що ви робите для нас ціни немає. Забери гроші. А мамі на подарунок маєш?

Боєць усміхнувся:

— Все добре. І мамі і сестричці купив.

— Дивись. Якщо потрібно, не соромся!

Їдемо. За водієм сидить жінка років 65, ніби про себе, але щоб всі чули бурмоче російською:

— Не дадут никак Донбасу жить.Чего туда лесть. Людей убивать..

Маршрутка зупиналась. Водій відчинив двері, зайшов до салону, взяв незадоволену пані під руку простягнувши 3 гривні.

— Шановна, мені здається, що ви сіли не в ту маршрутку. Нам з вами не по дорозі.

І дуже ввічливо спровадив її з салону. Повернувся до пасажирів і ніби виправдовуючись, сказав:

— У мене син загинув на Донбасі, а в дружини серце не витримало…