Пройшли тисячоліття, а люди не міняються. Можливо, це є щось не правильне, коли нас привчають, цінувати тих кого вже нема більше ніж живих?!

Дивлюся, у стрічці ФБ про Саакашвілі. Ні, я не прихильник його як політика, але як людину, мені його жаль.

Я тут, згадав Ісуса. Пам’ятаєте, про учнів Ісуса, про в’їзд його в Єрусалим, де його зустрічав натовп народу, який встеляв йому дорогу пальмовим гіллям, до речі, і донині там збереглася «Пальмова вулиця», названа на честь даної події.

А потім арешт, катування і смерть…

І не було десь ні учнів, ні того натовпу… Лише один, поміж злочинцями, на хресті…

А потім, ті хто мав би його захищати, і кому він довірився, сказали, що це так і потрібно… Що на то воля Божа. А потім розказали, що саме до них він приходив після своєї смерті, і назвали це “воскресінням”.

От і виправдали свою бездіяльність, а потім уже мертвого “вознесли”…

Ось так і живемо. При житті людини, про неї лише говоримо, там де потрібно протягнути руку і врятувати. А після її смерті, робимо з неї божество, ставимо пам’ятники і б’ємося за мікрофон та екран, щоб розказати як ми його любили…

Пройшли тисячоліття, а люди не міняються.

Можливо, це є щось не правильне, коли нас привчають, цінувати мертвих більше ніж живих?!

Адже відомо, що там де увага людини, то там і її енергія.

Про це пише Сергій Медвідь на своїй сторінці у фейсбук.

То, можливо, нам тому так і важко йти уперед – з головою повернутою назад?