Прямо на роботі Інну застали пологи. Жінка подзвонила свекрусі, щоб та привезла сумку яку вона зібрала в роддом. Свекруха все привезла. – Все буде добре, – сказала вона, гладячи Інну по руці. Інну все дратувало. Підійшов лікар: – Ну що, народжувати будемо? Пологи перші? – Другі, – другі процідила крізь зуби свекруха. Інна аж очі витріщила від її слів…

Що сталося зі свекрухою після весілля сина, Інна не розуміла. Все було добре. Свекруха Інну до весілля називала донечкою.

А зараз ніби щось сталося, зайвого слова не скаже, у гості не кличе, і сама не приходить. Інна питала чоловіка:

– Максиме, що відбувається?

Але Максим тільки знизав плечима, сказав, що не знає.

Пізніше від родички чоловіка Інна почула, що свекруха говорить всім:

– Не таку дружину я хотіла синові, ох, не таку. Кажу синові, що вона гуляє, а він відмахується. Не вірить мені…

Хотілося, звичайно, Інні прийти до свекрухи і влаштувати сварку, за те що чутки такі розпускає свекруха.

Але Інна передумала, згадала, що найнадійніший спосіб остаточно зіпсувати стосунки, почати розбиратися в них, а остаточно псувати стосунки зі свекрухою не хотілося.

Увечері Інна запитала чоловіка, але він знову відмахнувся:

– Не звертай уваги. Я тебе люблю, а це головне. Нехай каже, що хоче. Язик без кісток.

Інна вирішила, може, й краще, що немає близьких стосунків зі свекрухою.

Подружки скаржаться на те, що свекрухи лізуть у їхнє життя порадами й повчаннями. А Інна такого не має, але все одно було прикро.

Минув рік, Інна вже звикла до прохолодного ставлення свекрухи. Здавалося, що так і має бути.

Максим поїхав у відрядження на три дні, а вагітна Інна пішла на роботу, треба було написати якусь заяву. Залишалося менше місяця до пологів.

Ось там на роботі й прихопило її. Викликали швидку. Інна зателефонувала свекрусі, щоб вона привезла приготовлену сумку. Допомогти більше не було кому, батьки Інни жили в іншому місті.

Свекруха дуже швидко приїхала, привезла все, що потрібно. І сиділа в спокої поруч з Інною, гладила її по руці і заспокоювала:

– Все буде добре. Ти ж знаєш, все буде гаразд.

Інну все дратувало – і те, що довго немає лікаря, і слова свекрухи, що все буде добре. Звідки їй знати, що все буде гаразд? Вона навіть хотіла виказати це свекрусі, коли підійшов лікар:

– Ну що, люба, народжувати будемо? Пологи перші?

– Другі, – вставила своє слово свекруха.

Інни аж очі вирячила від слів свекрухи. Вона дивилася на неї, нічого не розуміючи.

– З чого це ви таке взяли? У мене перші пологи? – здивувалася Інна.

– Ходімо, люба, ходімо. Зараз розберемося, які у вас пологи, – засміявся лікар.

Першого ж дня, після виписки Інни з донькою, свекруха прийшла з подарунками. Інна спитала її:

– Чому ви вважаєте, що в мене другі пологи?

– А як же ж той хлопчик на весіллі? Скажеш, що він не твій син? Ви схожі, як дві краплі.

– Це мій брат, – засміялася Інна.

– Ой, гаразд, усі так кажуть, щоб приховати ганьбу. Зізнайся, що народила в сімнадцять років, а батьки записали його на себе.

Щось доводити свекрусі було марно.

З братом Інна, справді були дуже схожі. Не дивно, адже вони діти своїх батьків.

Брат добра, ласкава дитина. Він усе весілля ходив по п’ятах за Інною, обіймав її і цілував у щічку.

Інна також любила свого брата.

А свекруха зробила свої висновки, і що б їй не говорили зараз, вона впевнена, що це син Інни…