Роки брали своє, і батьки вже не мали тієї сили, щоб працювати, як колись. Ольга це розуміла, але Катерина, здавалося, все ще очікувала отримувати звичні «передачі з села»

Катерина з полегшенням зітхала, коли зрозуміла, що добре зробила, що стрималася і не сказала тоді зайвих слів. Хоча, якщо подумати, ті слова були справедливими, бо її сестра Ольга вчинила в тій ситуації зовсім не по-людськи.

Проте час усе розставив на свої місця. Попри суперечки, сестри залишалися близькими й підтримували одна одну. Так, як і заповідала їхня мати перед тим, як відійти у вічність: Ольга, як молодша, мала слухатися Катерини, старшої сестри.

Катерина, закінчивши школу, вирушила в місто навчатися в коледжі, а потім залишилася там жити. Ольга ж залишилася з батьками в селі, допомагаючи їм по господарству.

Катерина рідко приїжджала до рідного дому, але батьки не робили різниці між сестрами. Усе, що вони мали — м’ясо, молоко, сир, картоплю, закрутки та інші сільські дари — ділили порівну між обома доньками та їхніми сім’ями.

Однак роки брали своє, і батьки вже не мали тієї сили, щоб працювати, як колись. Ольга це розуміла, але Катерина, здавалося, все ще очікувала отримувати звичні «передачі з села».

Ольга з чоловіком усвідомили, що працювати на Катерину та її сім’ю більше не хочуть. Вони сподівалися, що совість підкаже Катерині час від часу приїжджати й допомагати з господарством. Але таких візитів не було.

Коли Катерина все ж приїжджала, то тільки для того, щоб сказати: «Я приїхала відпочити». Її слова, а також наполегливі заяви батьків про те, що частина хати належить і їй, стали для Ольги й її чоловіка останньою краплею.

Ольга з чоловіком не розуміли, чому вони повинні ділитися тим, на що працювали роками, вкладаючи час і сили в дім та господарство. Але за законом усе виглядало інакше.

Тож, за порадою батьків, Ольга з чоловіком вирішили будувати власний дім. І хоч це було нелегко, вони наважилися зводити його прямо на тому самому подвір’ї.

Це рішення виявилося правильним. Коли батьків не стало, Катерина не відмовилася від своєї частки хати й почала частіше навідуватися до села. Але її візити були не для допомоги, а для відпочинку. Вона запрошувала подруг і знайомих на шашлики та до річки.

Ользі було прикро. Вона день і ніч працювала, тоді як сестра лише насолоджувалася життям. Проте Ольга вирішила не розпалювати конфлікт. Вона лише одного разу висловила Катерині все, що думала, і на цьому зупинилася.

Мати й батько завжди нагадували, що найпростіше посваритися з рідними, а ось налагодити стосунки потім буде дуже важко.

Минули роки. Діти Катерини виросли й роз’їхалися по своїх дорогах. Її чоловік помер рано, залишивши її саму на старості. Життя в місті стало для неї важким, тому вона вирішила переїхати в село й оселитися в батьківській хаті.

Друзі та знайомі, з якими вона колись розважалася, зникли з її життя. У самоті Катерина навіть продала свою міську квартиру й вирішила зробити ремонт у сільському домі, провести туди воду. Для цього вона попросила допомоги в чоловіка Ольги.

Тим часом донька Ольги вийшла заміж, і Ольга з чоловіком вирішили перебратися до батьківської хати, щоб дати молодим простір у новому домі.

Так сестри знову опинилися під одним дахом. Катерина, вже на сьомому десятку свого життя, нарешті усвідомила, що для того, щоб щось мати, потрібно працювати й допомагати своїм близьким.

Ольга була вдячна собі за те, що тоді утрималася від різких слів. Тепер вона розуміла: якби тоді вони посварилися, їхнє спільне життя на старості могло б стати нестерпним.

Рідні сестри жили в одній хаті й, попри все, залишалися близькими.