Від побаченого затремтіли не тільки руки і ноги, а й кожна клітиночка мозку. А через сльози все розпливалось перед очима

Немає нічого страшнішого, ніж втрата близьких людей на війні. Кожен хто спровокував, хто хотів, хто підтримував цю війну буде відповідвти перед Богом.

Сьогодні натрапили на ось-таку історію. Під час читання на очах навиртаються сльози.

Наодинці з другом…..

Героя поховали, поклали вінки. Насилу відірвали від могили вбиту горем дружину і маму. Відвезли. Біля могили загиблого бійця залишився лежати живий.Увімкнений плеєр, в вухах—- навушники. Рюкзак під голову. Нема сили піти.Тут його друг. Найближча в світі людина.

Вони разом воювали. Мріяли, як закінчиться війна і що далі будуть робити. А тепер один друг в землі, інший—-на землі.
В Любашцівці на Одещині ховали ” Боцмана”— військовослужбовця батальйону “Донбас–Україна” Вадима Матросова, який в районі Мар’їнки загинув внаслідок вибуху міни.

Вадим Матросов був розвідником, сміливо “гуляв” у тил ворога і тролив сепарів.То їм український прапор повісить, то гімн україни увімкне. Безстрашний, щирий, скромний. В “Боцмана” залишилася дружина і двійко трирічних дочок–близнючок, мама. Йому було 27 років.

Через кілька годин після похорону вони приіхали покласти вінок, але застигли на місці—- на безлюдному цвинтарі, біля свіжої могили,спав хлопець.

” Від побаченого затремтіли не тільки руки і ноги, а й кожна клітиночка мозку. Мороз по шкірі…паморочилось в голові, відчуття клубка в горлі не давало дихати, а через сльози все розпливалось перед очима”.

Це був його друг, родом з Донецька, на цій війні втратив батьків, родину і залишився сам–один. З Вадимом вони 120 днів прожили в бліндажі, встигли подружитися.

” Коли побачила цього хлопця, в голові запульсувала думка: “Чи я маю такого друга? Чи можу я бути комусь таким другом?”.

Анастасія Іванова, прес –секретар Любашівської райдержадміністрації.