Я бігла до мами, щоб повідомити їй радісну новину, я виходжу заміж. А мама мене зустріла сумною, сказала, що мою старшу сестру залишив чоловік. Про весілля я сказала рідним лише через місяць: мама відразу сказала, що грошей мені на весілля не дасть, адже сестрі вони більше потрібні

Нещодавно мені подзвонила мама моя і стала скаржитися на мене, що у мене на неї вічно не вистачає часу, рідного онука вона бачила на його 3-х річчя, а він вже в школу пішов.

А в телефоні я чую, що моя сестра ще щось мамі підказує, що в мене совісті немає, що я не їжджу і не відвідую свою рідну маму.

А коли мені їздити і куди? У мене чоловік, робота, підробіток, дитина, кредит. І не в рідний мій дім мене кличуть мама і Катерина, а в будинок моєї рідної сестри, за 300 кілометрів від столиці.

10 років тому мама плакала, що Катерину чоловік залишив. Відвіз від нас і що? З двома дітьми залишив, молодшій немає і року. Як вони житимуть? Ну зрозуміло, квартиру поділять, буде у Катерини кімната в комуналці, або однокімнатна квартира дуже малесенька в кращому випадку. І що вона з дітьми буде робити одна?

Я вже й мовчала, не стала говорити нічого, адже я бігла додому повідомити радісну новину: Анатолій зробив мені пропозицію, я заміж виходжу. Але про майбутнє весілля вдалося сказати тільки через місяць.

– На весілля я тобі грошей дати не можу, – сказала мені тоді мама, – може обійдетеся без пишного святкування? Сестрі зараз дуже важко, їй гроші більше потрібні.

Обійдемося, не питання. Мені тоді було 25 років, а моя сестра на 5 років старше, заміж вона виходила з пишним застіллям.

А через пів року мені мама сказала, що в мене чоловік зі столиці, моє своє житло, Катерина одна з двома дітьми в комуналці живе. Я все вирішила.

Вирішила мама так: нашу квартиру в маленькому містечку вона продає і їде до старшої дочки, там, продавши комуналку, що дісталася сестрі після розлучення, вони купують сестрі трикімнатну квартиру і живуть всі разом.

Мама сказала, що Катерина так хоч на роботу зможе вийти, вона з онуками буду сидіти. Мама чітко тоді мені сказала, що я не повинна ображатися: хто старих батьків оглядає -тому і спадок.

Мені було сумно від того, але мені чоловік сказав, що ми самі справимося. І стала забувати про мамин вчинок.

Я народила двоє діток, нам в усьому допомагали батьки чоловіка, прийняли мене наче рідну доньку в свою сім’ю. Ми з Анатолієм теж багато працювали, поки його мама нам допомагала.

Зараз у нас все добре, живемо і радіємо життю.

Тепер мені мама зателефонувала, докоряє, що я не приїжджаю до них, забула про маму, нічим не допомагаю. Виявляється, сестра моя позичила гроші, а з роботою у неї так і не склалося. Мама скаржилася, що їй зараз на хліб не вистачає, а я живу в розкоші і навіть жодного разу не провідала її.

А я не хочу їхати до мами, хоча мені шкода її, але вона сама зробила свій вибір, а мені найкращою родиною стали чужі мені люди. Хіба я завинила перед мамою?