Для чого ти цю дитину тикаєш на кожну фотографію зі мною, ти не розумієш, що ти мені всі фотографії зіпсуєш? Це взагалі не моя дитина чому я маю зним фотографуватися на всіх весільних фото? – свекруха аж поблідла від почутого…

Вадиму було п’ять, коли Христина стала дружиною Андрія. Кілька разів чоловік намагався привести хлопчика до будинку, який вони купили разом після весілля, але Христина одразу окреслила межі – жодних дітей. Вона не була проти, щоб чоловік спілкувався з дитиною, але на іншій території. Вони навіть обговорили бюджет, який виділятимуть на хлопчика, немаленький, бо він жив у свекрухи. А пенсію мала невелику.

Христина погодилася, що майже половина доходу чоловіка йде туди. Сама вона теж пристойно заробляла, своїх дітей у найближчі п’ять років точно не планувала, будувала кар’єру. Тому в коштах вони були не стиснуті і Христина вважала, що таке рішення справедливе.

Тільки от свекруха з самого весілля почала проти невістки справжню війну. До весілля вона була мила, слова впоперек не говорила, саме тому Христина зважилася на такий шлюб. На весілля Наталія Дмитрівна притягла маленького Вадима, вбрала його в костюм і постійно намагалася влаштувати дитину на всі фотографії пари. Христина не витримала, відвела свекруху убік і сказала:

— Це не моя дитина! Я не хочу весільні фото з ним, відведіть його звідси будь ласка.

Свекруха змінилася в обличчі, ніби Христина заліпила їй ляпас.

— Як не твоя? Він же Андрія, а ти тепер його дружина, і дитину маєш прийняти!

— Ні, не повинна! — Христина почала закипати, — ми домовилися, що будемо жити удвох, хлопчик мені не потрібен, зрозуміло?

Наталя Дмитрівна схопилася за серце і намагалася щось сказати. Цієї хвилини до них підійшов Андрій.

— Що тут у вас відбувається? — стурбовано спитав він.

— Андрійку! То як же так? Це що таке? — пихкала свекруха.

— Скажи їй забрати від мене дитину! – Підвищила голос Христина. — Здається, твоя мати не зрозуміла…

Андрій, здавалося, зніяковів.

— Мила, йди до гостей, я сам розберуся, — тихо сказав він, підхопив матір під лікоть і повів до іншої зали.

Повернулися вони обидва червоні, мабуть, розмова була нелегкою. Христині було нецікаво, як і про що вони говорили. Головне, Андрій все владнав, як він їй повідомив.

Але коли настала черга вітати молодих, свекруха взяла слово і, піднявши за собою Вадима, з натягнутою усмішкою сказала:

— Дорогі мої діти! Я завжди мріяла про дочку, але не склалося. А тепер он маю. Я дуже рада прийняти в сім’ю тебе, Христиночко, і, сподіваюся, ти теж нас приймеш з Вадиком.

Христина щосили намагалася тримати обличчя і не морщитись.

— Тітко Христино, ти така гарна! – додав Вадик, – я такий радий, що ти тепер будеш мені замість мами!

Христина помітила відчайдушний погляд, який кинув на неї чоловік, і лише заради нього стрималась. Навіть дозволила хлопчику себе обійняти і поцілувати, хоча їй було страшенно гидко торкатися його. Вона сама не розуміла чому, але ця дитина викликала в ній огиду.

Коли свято закінчилося, замість шлюбної ночі у неї з Андрієм відбулася важка розмова. Вона зажадала, щоб така витівка з боку свекрухи була вперше і востаннє, і щоб вони не наважувалися підсовувати їй Вадима. Чоловік спочатку намагався заперечувати, мовляв, дай йому шанс, він добрий хлопчик, ти обов’язково його полюбиш, але потім змирився. Обіцяв зробити як вона просить.

З того дня всі свята Андрій влаштовував потай від мами. Але якісь події доводилося відзначати по-сімейному. І щоразу свекруха намагалася підсунути Христині онука. Спочатку це були безневинні спроби, вона посилала хлопчика з noтвоpнuмu виробами, сподіваючись, що Христина розтане від того, як Вадим її намалював, або від кривих сердець і безглуздих аплікацій, які хлопчик із радісною усмішкою їй дарував.

Спочатку Христина гидливо приймала подарунки і просто кивала, а потім не стала навіть брати. Хлопчик стояв, простягаючи черговий подарунок, а Христина вдавала, що не бачить, і йшла вбік. Вадим ображено стискав губи, Андрій забирав у нього подарунок і відволікав.

Через пару таких ситуацій свекруха, мабуть, зрозуміла, що це не спрацює і перестала підсилати до неї онука.

Натомість почала вимагати грошей на подарунки. “Вадичці треба те, Вадичці треба це, при живих батьках сирота, як вам не соромно” – заговорила вона, і Христина, щоб не слухати це скиглення, погоджувалася виділити чергову суму на покупку комп’ютера, велосипеда та іншого, що потрібно дитині.

Хлопчик у міру дорослішання ставав все тихішим, у присутності Христини намагався бути непомітним, тільки іноді кидав на неї задумливі погляди. Христина звично його ігнорувала, і все було б добре, якби не Наталія Дмитрівна зі своїми спробами передати їм Вадима.

Якось, коли Андрій був у відрядженні, свекруха приїхала до Христини з онуком пізно вночі. Вадиму тоді було вісім, він пішов у другий клас і в цей час, як вважала Христина, мав спати. Натомість невгамовна Наталія Дмитрівна притягла його в гості.

Христина поставила на стіл тільки чай і цукор, сподіваючись, що свекруха по-доброму зрозуміє, що їй не раді.

— Ой, а що в тебе до чаю пусто? — схвилювалась свекруха, — добре, я печиво купила. Вадику, сходи, принеси з сумки!

Хлопчик мовчки зліз із стільця і ​​пішов у передпокій. В цей час свекруха швидко зашепотіла:

— Христино, допомагай! Його в класі дражнять, бачиш, який сумний? Один хлопчик каже, що він нікому не потрібен, окрім бабусі старої, обзиває по-різному. Вадик тепер до школи не хоче, плаче ночами, кошмари почалися. Я вже й не знаю, що робити. — Вона дивилася на Христину телячими очима, чекаючи на відповідь.

— І що? Я тут причому? — холодно відповіла Христина.

— Як же? Невже не шкода дитини, адже не чужі? Я стара, чим допомогти йому можу і не знаю… От і подумала… — зачастувала вона, але закінчити не встигла, повернувся Вадим, тягнучи пакет із печивом майже по підлозі. Він байдуже шмякнув пакет перед Христиною, і знову сів на свій стілець.

Христина посунула пакет до свекрухи, мовляв, самі їжте своє печиво. Наталія Дмитрівна не звернула на її жест уваги, навмисне радісно посміхнулася і сказала:

— Вадимку! А ось тітка хрисина каже, добре б ти в неї залишився, бо їй самій страшно ночувати. Хочеш? — і повернулась до Христини, підморгуючи.

Христина аж поперхнулася від такого нахабства. Хлопчик випростався і з надією подивився на неї.

— Правда? Чи можна залишитися, тітко Христино?

— Ні! — зло випалила Христина, — бабуся пожартувала. І взагалі, мені зараз їхати треба по справах, а вам додому час — з натиском закінчила вона, свердливши свекруху поглядом.

Вона була готова викинути їх з дому власноруч, якщо свекруха продовжить. Але Наталія Дмитрівна зрозуміла. Вона схопилася зі стільця, прикусивши губу, схопила Вадима за руку і майже побігла до виходу. Очі хлопчика наповнювалися сльозами, було чути, як він нив, поки свекруха йому щось говорила.

Христина з полегшенням зітхнула, зачинивши за ними двері, і одразу викинула пакет із печивом у смітник. А потім почала витирати стіл та стілець, де сидів хлопчик.

Приблизно через рік, коли Андрій знову був у від’їзді, Христина готувала звіт у своєму кабінеті на роботі, коли у двері постукали. На порозі стояла свекруха, знову з Вадимом. Хлопчик виглядав неважливо. Його лихоманило, очі заплющувалися, і, якби свекруха не підтримувала, він би, мабуть, упав.

— Що вам треба? – суворо запитала Христина, спочатку не збираючись впускати цю пару до себе. Але, помітивши цікаві погляди колег, котрі збиралися в коридорі, передумала.

— Христиночко, щось погано йому, не знаю, що робити. Швидку викликала, вони ніяк не їдуть, а ти тут поряд, відвези нас до лікаря, швидше буде! – заголосила свекруха, влаштовуючи хлопчика на диван.

— А про таксі ви не чули? — обурено запитала Христина.

— Так дорого таксі! У мене гроші скінчилися, не можу я… У школу знаєш скільки всього треба. Все на нього витрачаю, собі вже й таблеток не беру… Та й не привикла я по таксі…

— Що вам бракує? Андрій півзарплати віддає вам все мало? Чого до матері не дзвоните? Навіщо до мене прийшли? Я йому не мати!

Хлопчик застогнав, Наталя Дмитрівна плюхнулася з ним поруч, поклала його голову на коліна, і жалібно сказала:

— Давай потім, Христино, по-божому прошу, допоможи! Погано йому, не бачиш?

У двері постукали і одразу відчинили. Цікава співробітниця Жанна зазирнула всередину і почала безпардонно розглядати свекруху з хлопчиком.

— Ой, Христино, це твій синочок? Що з ним? Може, потрібна допомога?

Христина скривилася, а свекруха схопилася за пропозицію.

— Так-так, дуже потрібна! Мені б у лікарню його відвезти, ви не зможете? – Вона з благанням дивилася на Жанну.

— Звичайно допоможу! Якщо Христина відпустить, — охоче відгукнулася Жанна. — Вона мій начальник, — пояснила Наталі Дмитрівні.

— Відпустиш? — свекруха майже плакала, погладжуючи Вадика по голові.

Якби не проект, який терміново треба було здати, Христина б поїхала сама, аби пліткарка Жанна не говорила потім про неї гидоти. Але терміни підтискали, а виглядати байдужим стервом не хотілося. Про неї шепталися в колективі.

Тому Христина кивнула, не підозрюючи, що обрушиться на її голову після повернення Жанни.

Після тієї поїздки до Христини стали обережно підходити колеги з питаннями, чому вона не приймає сина чоловіка, невже вона зовсім не любить дітей? А коли Христина заявила, що вона не зобов’язана любити чужу дитину, тим більше за живої матері, матусі в їхній компанії перестали з нею розмовляти.

Христина намагалася не звертати на це уваги, але погане ставлення до неї позначилося на роботі. Колеги тепер тицяли їй у кожну дрібницю, і робили все можливе, щоб затримати роботу.

Добре, що директор був розумною людиною, після розмови Христини з ним про те, що особисті симпатії не можна мішати зі справами, все налагодилося. Але ставлення до Христини відтепер було холодно-ввічливим.

— Не звертай уваги, — втішала найкраща подруга Ангеліна, єдина, хто був у курсі всіх подій у житті Христини. — Ти справді не зобов’язана любити і приймати не свою дитину. Деякі взагалі дітей не хочуть і нічого.

— Я хочу дітей, — Христина давно замислювалася, що настав час вже свою дитину заводити, вона була готова і фінансово, і морально. — Я цього просто не хочу. Ти собі не уявляєш, мене аж нудить, коли його бачу. Нічого не можу з собою зробити. Може, якби він хоч би на Андрія був схожий, але ні. Тільки й від матері також зовсім нічого.

— А ти її бачила? — здивовано спитала Ангеліна.

— Так, якось у ТЦ з Андрієм були і зіткнулися з нею та її чоловіком. У неї дочка, уявляєш? І свекруха жодного разу не дорікнула, що вона сина скинула і бачити не хоче. А я погана зате.

— Дивно це все, — замислено сказала подруга. — І колишня Андрія, і його мати. Викинь із голови, у вас то головне все добре.

— Так, у нас все чудово. Якби не свекруха, — стиснула зуби Христина.

Наталія Дмитрівна надовго зникла після того випадку. Христина вже зраділа, що свекруха нарешті дала їй спокій. Виявилося, жінка просто образилася. Мовляв, Христина навіть не поцікавилася того дня, як Вадим.

Хлопчик і справді пролежав у лікарні майже місяць, Андрій його відвідував по три рази на тиждень, возив подарунки та солодощі. А Христина не цікавилася, що в них там відбувається. Спочатку терпляче вислуховувала про те, що у хлопчика нервовий зрив, що проблеми у школі, що доведеться переводити його в інше місце, а потім почала обривати ці розмови.

— Своїм сином займайся сам. Мене це не стосується, я не лізу, і ти не лізь до мене з цим, будь ласка.

Чоловік зітхнув і погодився. Але після лікарні привіз Вадима до них.

— Христин, ну, на кілька днів. Мама сама захворіла, лікарями ходить, не може поки що з ним сидіти, а йому ліки давати треба, — винно казав чоловік.

— Добре, але справляйся з ним сам.

Чоловік кивнув головою. Пара днів затяглася цілий тиждень. Вадим з кожним днем ​​ставав все жвавішим і радіснішим, Андрій узяв відпустку і цілими днями сидів із сином. Христина тим часом намагалася не бувати з ними в одній кімнаті, навіть їла в себе. А коли хлопчик спробував щось попросити, суворо подивилася на нього і сказала:

— Якщо тобі щось треба, спитай батька. Я не маю на тебе часу.

Вадим насупився, кивнув і вийшов із її спальні. Христина зачинила двері на замок про всяк випадок. А через тиждень, бачачи, що чоловік і не збирається забирати дитину, сказала, що житиме в Ангеліни, якщо до вечора Вадим не зникне.

Зустрічі з пасинком майже припинилися. Свекруха намагалася соромити Христину на сімейних урочистостях, але тепер Вадим сам намагався не ходити до них, і все було порівняно непогано.

Після дев’яти років шлюбу Христина завагітніла. Андрій був щасливим. Він мріяв, щоби народилася дівчинка. Христина теж хотіла дочку. Після Вадима їй було страшно, що навіть свого хлопчика вона не покохає. Коли народилася Оля, свекруха навіть не зателефонувала.

На подив Христин, до пологового будинку прийшов Вадим. Він попросив глянути на сестричку і Христина, мабуть не відійшла від пологів, показала йому Олю. Хлопець дивився на дівчинку з такою ніжністю, наче це найдорожча для нього істота, а Христина раптом помітила, що Вадим виріс дуже симпатичним.

— Яка вона маленька! – Здивовано видихнув хлопець. — Можна, я її потримаю?

— Ні! – обірвала Христина.

Хлопець одразу стулився і відійшов.

Вдома Христина помітила гарно обгорнуту коробочку, в якій виявилося срібне брязкальце.

— Яка краса! – захопилася вона, розглядаючи незвичайну іграшку. – Звідки вона?

Андрій усміхнувся і з натхненням розповів:

— Уявляєш, Вадик працювати пішов, коли дізнався, що ти вагітна, хотів братикові чи сестричці сам подарунок купити. Ось накопичив. Каже, на замовлення зробили.

Тепер Христина зауважила, що на ручці брязкальця, зробленого у формі черешка, на якому висіло дві вишеньки, було гравірування з датою народження та ім’ям Олі. І приписка “від брата, що любить”.

Христина скривилася і сховала іграшку в глиб шафи, хоча в душі ворухнулося якесь тепле почуття до пасинка.

Вадим наполегливо намагався влізти у їхнє життя. Він узяв у звичку приходити до парку в той час, коли Христина гуляла там з Олею, і щоразу просив поглянути на малу. Зрозуміло, Христина відмовляла, тоді він просто мовчки йшов поруч, дивлячись на маленький кульок у колясці.

Христина пробувала міняти час прогулянки і місце, але хлопець настирливо продовжував їх знаходити, і вона навіть звикла, і чекала його. Вимотана вічним недосипом, одного разу вона дозволила йому взяти Олю, коли дочка особливо капризувалась.

Вадим, здавалося, злетить від щастя. Він дбайливо прийняв малу і почав тихенько похитувати її, вдивляючись у її личко і ламаним голосом ніжно з нею сюсюкати. На подив Христини, дочка заспокоїлася і з цікавістю вивчала нове обличчя.

— Ти моя маленька вишенька, Оленько, — казав хлопець, — ти будеш найщасливішою дівчинкою у світі! Я завжди тебе захищатиму, так, так! Вона така мила! — із захопленням обернувся він до Христини, коли Оля скрикнула і посміхнулася до його слів.

А в Христини раптом в очах защипало. Вона кивнула, намагаючись розібратися, що з нею відбувається. Невже Вадим став їй подобатися?

Поступово хлопець став частим гостем у їхньому домі, Христина навіть дозволила йому взяти ключі, щоб він міг приходити після школи та чекати їх у домі, якщо їх не буде. Хлопець дуже допомагав їй з дитиною, а Оля його просто любила.

Але Христині все ще важко давалося спілкування з пасинком. Вона не могла прийняти його, щось усередині чинило опір. Їй хотілося, щоб Вадим або був її сином, або його не було б зовсім. А прийняти його чужого не могла.

Свекруха так і не прийшла жодного разу поглянути на онучку. Чому Христина була тільки рада.

Перший день народження Олі було вирішено справляти в кафе. Зібрали всю рідню, друзів та знайомих. Найняли аніматорів, щоб розважали дітей, няню на підхоплення Христині, щоб вона змогла відпочити. І все було чудово, поки свекруха не влаштувала сцени.

— Як же ти можеш любити одну дитину і не приймати іншу? — раптом голосно сказала свекруха. — Що тобі Вадик зробив? Він також все ще дитина! — на останньому слові її голос зірвався, і по щоках потекли сльози.

Христина заплющила очі і зробила глибокий вдих, щоб не вибухнути. Влаштовувати сцену перед гостями було б непристойно. Тільки свекруху це, звичайно, не зупинило. Вона розкрила рота, щоб продовжити, коли несподівано Вадим голосно сказав: “вистачить!”, Взяв Наталю Дмитрівну під лікоть і силоміць потягнув геть з кафе, благо вимахав вже під два метри, і сили в ньому було багато.

Гості притихли і нервово поглядали на Христину, а вона, червоніючи від сорому, притискала до себе дочку, подумки проклинаючи Андрія, який відлучився в найневдаліший момент.

Чоловік, ніби відчувши недобре, повернувся з вбиральні і здивовано підняв брови, помітивши напружені обличчя і натягнуту, мов струна, дружину.

НКоли він обвів зал поглядом і помітив, що мами з Вадиком немає. Мабуть, одразу зрозумів, у чому річ. За минулі десять років свекруха не вперше влаштовувала подібні сцени, і жодні розмови із сином на неї не діяли.

Андрій бадьоро усміхнувся і підійшов до Христини, нахилився, ніби поцілувати, а сам шепнув:

— Знову?

Христина кивнула, боячись підняти голову. Здавалося, щоки зараз запаляться справжнім вогнем, так вони палали. Андрій погладив її по плечах і тихо сказав:

— Вибач.

Христина знову кивнула. Їй хотілося, щоб цей вечір якнайшвидше закінчився. Хотілося опинитися вдома і більше ніколи не бачити ні свекрухи, ні Вадима. Як жаль, що це неможливо.

Андрій підняв келих із соком (чоловік не вживав алкоголю) і звернувся до гостей. Незабаром усі знову веселилися і невимушена атмосфера свята повернулася. Христина одночасно була і вдячна чоловікові за те, що на нього завжди можна покластися, і він уміє залагодити практично будь-яку ситуацію, і злилася на нього через витівки Наталії Дмитрівни.

Хоч і переконувала себе, що це несправедливо – чоловік не може відповідати за інших людей, навіть якщо ці люди – рідні мати та син.

Вечір завершився нескоро, і додому Христина з Андрієм та однорічною Олею повернулися зовсім вимотаними. Але неприємності на вибрику свекрухи не закінчилися. Увійшовши до будинку, Христина спіткнулася об сміттєвий кошик і мало не впала зі сплячою донькою на руках. Андрій встиг їх підхопити, і, чортихнувшись, перехопив дівчинку.

Від картини у Христини дихання перехопило. Половину вітальні було завалено сміттям, рваним папером і залито пальчиковими фарбами, купленими для Олі. На підлозі біля бежевого дивана сидів Вадим і розмазував брудною ганчіркою чорну фарбу по велюровій поверхні.

Побачивши, що вони увійшли, хлопець підскочив як ошпарений, і злякано дивився на Христину.

— Ти що тут твориш? — закричав Андрій. Оля прокинулася і заплакала, Христина забрала дочку назад, не в змозі вимовити й слова. Адже вона сьогодні, після того як пасинок повів свекруху з кафе, вирішила поговорити з чоловіком, щоб хлопець переїхав жити до них. Як вона помилилася!

Вадим здригнувся і тремтячим голосом забурмотів:

— Я… Е-е-е… Я просто…

— Що просто? — зашипіла Христина, притискаючи до себе Олю, що плаче. — Образився? Розлютився? Вирішив помститися? Я тобі не мати, чуєш! І ніколи не буду! І не бажаю більше бачити тебе у своєму домі, і ніколи не прийму, зрозуміло? – розпалювалася вона з кожним словом.

Вадим відмахувся, ніби вона його вдарила, їй навіть здалося, що він зараз заплаче. Але хлопець тільки штовхнув диван і рвонув до виходу.

— Ану стій! — запізно крикнув Андрій, але хлопця вже й сліду небуло.

Христина майже впала в крісло, продовжуючи заколисувати Олю. Вечір вийшов просто огидним. Злі сльози палили очі.

— Пробач, — підсів на підлокітник Андрій і обійняв її за плечі. — Не знаю, що з ним таке, мабуть, перехідний вік і ревнощі…

— Та мені начхати, що з ним, розумієш? — не стрималася Христина, хоча зазвичай намагалася обминати все, що стосувалося сина Андрія від першого шлюбу. Вона просто одразу ж поставила умову, що якщо вийде за Андрія, то хлопцеві місця у їхньому домі та в її житті не буде.

Христина вважала, що Вадимом має займатися рідна мати. І те, що він залишився з батьком, а, вірніше, зі свекрухою, на її думку, було неправильним, але вона не лізла.

Андрій замовк, прибрав руку.

— Я з ним поговорю, обіцяю.

— Звісно, ​​поговориш! — шикнула Христина, — і з мамою поговори, мене все це дістало! Я хочу жити нормальним життям, без колишніх дітей та свекрухи!

Андрій підвівся і зло подивився на неї.

— Я прощаю тобі, бо ти втомилася. День був важким. Але більше не говори зі мною у такому тоні. І колишніх дітей я не маю.

— Розмовлятиму як хочу! Що ти собі уявляєш? Тож терпіла десять років твою матусю і цього уб…

В цей момент Оля закричала, і Христина обірвала себе, повернулася до дочки, часто дихаючи від агресії. Незабаром вона почула, як чоловік шарахнув дверима, а потім брамою.

І тільки потім вона дозволила собі заплакати. Притискаючи до себе Олю, яка сьогодні мала перший день народження, вона плакала, уткнувшись у ошатну сукню. А дочка ревіла разом із нею.

— Ненавиджу! — прошипіла Христина, підводячись з крісла, коли Оля заспокоїлася і знову заснула. Окинула поглядом бардак і обережно понесла дочку до дитячої.

До самого ранку вона пролежала в холодному ліжку, прислухаючись до звуків на вулиці — чекала на Андрія. Але чоловік так і не повернувся. Напевно, залишився у матусі, з Вадимом. Ніс йому підтирає, втішає. А про них із Олею й не думає.

— Яка ж я ідіотка, – сказала вона своєму відображенню рано-вранці. “Права була мама, коли не погоджувалася, щоб я виходила заміж за розлученого, та ще й з дитиною. Даремно не послухала.” – Подумки завершила вона.

Коли Вадим повів свекруху, Христина відчула до нього подяку, але побачивши його в розгромленій вітальні, розлютилася. Отже, весь цей час він прикидався! Вона повірила в його добре ставлення до Олі, а насправді він просто вичікував момент, щоб зробити ruдотu.

Після того як Андрій пішов, Христина відчула себе зовсім нещасною та розбитою. Як же вона ненавиділа свекруху та колишню дружину чоловіка, через які на неї впала вся ця ситуація з Вадимом!

Андрій не з’явився й уранці. Христина прибрала погром, здивувавшись, навіщо Вадим розвів фарби у відрі з водою, було відчуття, що він намагався відмити диван, а не розмазати фарбу. Потім нагодувала Олю і вийшла з нею на прогулянку.

Ноги понесли її до того парку, де вони останнім часом гуляли з Вадимом. Вона майже не здивувалася, коли побачила хлопця на лавці. Вона зупинилася поруч і мовчки глянула на хлопця.

— Я намагався все прибрати, – з ходу почав Вадим. – Це все бабуся! Я не хотів, щоб ви знову посварилися, розумієте, тітка Христина. Коли ми пішли з кафе, ми з бабою посварилися. Я просив її не лізти до вас із татом. Я ж бачу, що ви мене не любите, не знаю чому, я справді намагався вам сподобатися, завжди думав, що ви така гарна, така гарна, його голос тремтів.

— Він замовк, переводячи дух. — Я так зрадів, коли дізнався, що маю сестричку. Думав, хоч вона мене любитиме, хоч їй я стану потрібен. Я хотів, щоб вона була щасливою, не як я. Щоб у неї були і тато, і мама, і щоб бабуся теж її любила.

— Але бабуся вирішила, що коли я вам не потрібен, то і Оля нам не буде потрібна. Заборонила з нею гратися. Сказала, що я дурень, що мене викинули як непотрібну річ, а я сподіваюся, що комусь потрібен крім неї. Розлютилася, що вас захищаю.

— Казала, що виростила мене, все для мене робила, а я їй ніж у спину. А потім пішла. Я хотів піти до вас, попроситись пожити трохи, і побачив, що ключів немає. Це бабуся забрала, вона ніби збожеволіла. Коли я прийшов до вас, вона кидала сміття і все вже заляпала фарбою. Ми знову посварилися, вона сказала, що більше не хоче мене бачити, зрадника.

— Я її обізвав і сказав, щоб вона йшла. А сам спробував прибрати, щоб ви не злилися ще більше, щоб дозволили бачитися з Олею.

Христина намагалася вкласти у голові все, що сказав Вадим. Раптом серце забилося частіше від тривоги.

— Ти всю ніч був тут?

Хлопець кивнув головою.

— Але де ж тоді Андрій?

Вадим здивовано знизав плечима.

— Він лишився вчора з вами.

— Ні, він пішов за тобою, — Христина судорожно копалась у кишенях, намагаючись відшукати телефон. Почуття тривоги наростало, її вже трясло.

Оля, відчувши недобре, прокинулася і заплакала. Вадим, кинувши боязкий погляд на Христину, взяв сестричку на руки і почав заспокоювати.

Пальці не слухалися, поки Христина набирала спочатку Андрія, а потім свекруху, коли спрацював автовідповідач.

Наталія Дмитрівна відповіла не одразу.

— Чого тобі? — почувся її хрипкий голос, ніби вона щойно плакала.

— Наталю Дмитрівно, Андрій у вас? — Христина забула дихати, поки чекала на відповідь.

— Чого він у мене буде? Вчора Вадима шукав, пішов одразу, як побачив, що його немає.

— Куди пішов? Не сказав?

— Не знаю я, що сталося? — свекруха заразилася її тривогою. – А Вадик де? Не у вас чи що?

— У нас все гаразд, — кинула Христина і відключилася.

— Де ж Андрій?

Сотні поганих думок лізли в голову. Телефон недоступний, куди він міг подітися вночі?

— Придивись за Олею! — крикнула вона Вадиму, а сама почала дзвонити всім поспіль, випитуючи чоловіка.

Надвечір вона звернулася до поліції. Андрій зник. Його не було ні в лікарнях, ні в моргах, ні десь ще. Свекруха, Вадим та Христина сиділи у вітальні, по колу перебираючи знайомих та родичів, сподіваючись, що когось пропустили, і Андрій може бути там.

— Треба ж Катю спитати! — раптом вигукнула свекруха, коли Вадим пішов до Олі до дитячої.

— Катю? Хто це? — Христина вперше чула це ім’я.

— Ой! Ти ж не знаєш, — сплеснула руками свекруха. – Мати Вадима! Може, він до неї поїхав? Навряд, але раптом?

— Зачекайте, її ж звуть Світлана! — Христина нічого не розуміла.

— Світлана це дружина його колишня, а з Катею вони… — свекруха раптом прикрила рота рукою.

— А Андрій просив тобі не говорити!

Христина примружилася.

— Пізно. Розповідайте все! — звеліла вона.

— Ох, Андрійку! Сподіваюся, він мені простить… Боявся, що ти дізнаєшся…

— Та що таке? Що вони мали? Хто ця Катя?

— Андрій по молодості дуже пив. Як інститут закінчив, улаштувався в компанію хорошу, там познайомився з одним… І почалося, спочатку у вихідні посиденьки, потім і серед тижня, а там… З роботи пішов. До компанії потрапив відповідної. Я вже думала втрачу його, пропав на рік, не знала чи живий взагалі. А тут раптом він повернувся з дівчиною та дитиною. Ось, каже, одружуся я, і син мій. Я поохала, але дивлюся — він тверезий, пити кинув, сказав, старатиметься для сина.

А ось Катька ні, як згадаю, як ми жили тоді… Алкашка ще та… водила до нас хто зна кого, скільки я її ганяла! Поки Андрій наново на роботу влаштовувався, навчання проходив, по відрядженнях їздив, я тут із малим, а ще й із Катею… Вигнала її в результаті. Андрій повернувся, сказав правильно все. Сам виховаю. А воно як вийшло…

Христина слухала з відкритим ротом і не вірила, що це правда. Її Андрій був алкоголіком? Весь цей час брехав, що Вадим Свіланин син?

— А Світлана?

— А зі Світлою у них не вийшло. І року не прожили, пішла вона, іншого зустріла. А коли тебе зустрів, просив мене мовчати. Все обіцяв, що забере сина, ось тільки ти звикнеш до Вадимка. Але, мабуть, погано вмовляв. Та й я скільки не намагалася, все він тобі не подобався…

Христина махнула рукою, не до того зараз.

— Де зараз Катя? Вадим про неї знає?

— Знає, як не знати. Вона приїжджала кілька разів. У маму грає, прийде, п’яна, про любов, не можу розкаже, а потім грошей просить. Він їй востаннє сказав, що бачити не хоче. Не потрібна йому така мати.

Христина намагалася переварити всю інформацію, що звалилася так несподівано на її голову. Вадим повернувся з дитячої кімнати, тихо сів на диван і опустив голову на долоні.

— Де ця Катя? – повторила Христина. – Дайте її номер!

Свекруха заметушилась, дістала телефон і продиктувала номер.

— Ало! — пролунав у слухавці п’яний голос Андрія.

— Андрію! — закричала Христина, і заплакала. – Господи, живий…

Після сварки з матір’ю, коли та заявила, що Вадим пішов із дому, Андрій вирішив поговорити з Катею та попросити прийняти сина. Катя, бачачи в якому заведеному стані Андрій, вмовила його випити чарочку, розслабитися. Потім ще і ще, і, п’ятнадцять років, що тримався, Андрій зірвався, і пішов у запій. Телефон сів, а години загубилися.

Христина сама забрала чоловіка та відвезла до лікарні. Свекруха та Вадим залишилися з Олею.

— Пробач мені, Христино, — бурмотів Андрій.

— Потім поговоримо, — крізь зуби відповіла Христина.

— Я боявся, що ти не захочеш мати зі мною справи, якщо дізнаєшся про той період мого життя, — Андрій ховав очі, уникаючи дивитись на Христину, — а Вадим… Ти була проти дитини. Якби я розповів, що він син алкоголічки, ти б його бачити не захотіла. І мене також.

— Але… — Христина не знала, як поставити це питання, і чи варто його взагалі ставити. Зрештою, вона зважилася: — Ти впевнений, що він твій син?

Андрій відповів не одразу.

— Років сім тому я зробив тест.

— І? – Не витримала Христина.

— Я його не відкрив. Викинув. Це не має значення, мій він чи ні. Для мене він завжди буде сином. Нехай я не ідеальний батько.

— І ти хотів залишити його з Катею? — зневажливо запитала Христина, згадавши кімнату в комуналці, в якій по центру стояв стіл, заставлений консервами, скоринками хліба та склянками, упереміш із недопалками.

— Мама сказала, що більше не може жити з ним. Не справляється, стара вже. І ти також не захотіла. Не міг же я виставити його надвір…

— Знаєш, при тому, що ти багато в чому прекрасна людина, в якихось моментах ти просто ідіот. Я шкодую, що вийшла за тебе. Ти маєш рацію, я б ніколи не стала народжувати від людини, яка готова залишити дитину в подібних умовах. Але я сама не без гріха, тож прощаю тебе. Вперше та єдиний раз. Ще одна пиятика і ми розлучимося. Ти знаєш, я терпіти не буду.

Чоловік кивнув головою.

— Твоя мама помирилася з Вадимом, – продовжила Христина.

Андрій полегшено посміхнувся.

— Але знаєш, я вважаю, що він має жити з нами.

— Вадику! Дивись! – Трирічна Оля сиділа на гірці, збираючись з неї скотитися.

— Давай, вишенько, я тебе ловлю! — озвався Вадим і розчепірив руки.

Дочка з вереском скотилася прямо в руки люблячого брата. Хлопець підняв її над головою, через що вона голосно засміялася, а потім поцілував у ніс.

Мокло! – обурилася Оля, і сама поцілувала Вадима. – Мама! — крикнула вона Христині, що сиділа на лавці.

— Вадим, бери Олю, ходімо обідати, — сказала Христина.

— Добре, мамо, — відповів Вадим і тут же злякано глянув на Христину. Він уперше звернувся до неї так.

Тепле почуття розлилося у грудях. Вона й не сподівалася, що після стільки років свого огидного ставлення до пасинка колись почує від нього це слово. Як не очікувала, що зможе полюбити чужого хлопця як власну дитину.

— Дякую, рідний, — усміхнулася вона. І син усміхнувся у відповідь.