Історії

“– Вовочко, ти ж не думаєш… – мама сплеснула руками. – Ти мене підозрюєш? – Я нікого не підозрюю. Просто

— Хоча б кредит сплати! — вимагала по телефону мати Насті. — Невже тобі шкода грошей для батьків?

– Оленко, привіт, ти вдома? – запитала в Олени дружина її брата Карина.

Ірина Іванівна поховала чоловіка десять років тому, і тепер жила сама.

Ти хоч фото прийшли, доню, бо на весілля приїдемо і не впізнаємо зятя!

— А це не моя квартира, мені тут нічого робити не хочеться, — з викличною інтонацією сказала Валерія, дивлячись прямо

Мамуся, ну чому ти мене тут залишила? Ти ж знала, як мені буде погано з ним.

– Катю, це не правда! Ну, ти ж розумієш, що я не міг! Ти неправильно все зрозуміла, ми з Лєрою

Василь Петрович ніколи не любив свій день народження. Та цього року він навіть трохи злякався власних думок.

Мамо, бережи їх, якщо зі мною щось станеться…”