Повернувшись з відрядження, Христина зрозуміла, що довго мовчати про скоїне не зможе адже час сам все розтавить на свої місця. Совість її мучила. Вона вирішила поділитися своїм гріхом з матір’ю, сподіваючись на підтримку. Мати, почувши сповідь доньки, засудила її вчинок, нагадавши про Василя і про те, що…

– Ну чого тобі не вистачало? У тебе ж чудовий чоловік! Доню, хіба ти не розумієш, що цим своїм вчинком ти зруйнувала не лише своє життя, а й життя чоловіка, – мама Христини не переставала плакати, бо просто не уявляла, що тепер буде.

Христина сиділа мовчки, вона теж не знала, що тепер робити. Сама від себе такого не сподівалася. А воно он як вийшло. Дитинка у неї, нарешті, буде, і не від чоловіка. Тільки от як тепер все це розгребсти, Христина не знала, тому і подалася спочатку до мами, щоб з нею порадитися.

Своїм вчинком Христина аж ніяк не пишалася, але вже сталося що сталося. А з мамою у неї завжди були довірливі стосунки, тому вона і вирішила їй розповісти все як є.

З чоловіком своїм, Василем, вони жили дуже добре, от тільки діточок у них чомусь не було. Одружилися як Христина лише університет закінчила і в село повернулася. В місті дівчина залишила своє кохання, Валентина, тому додому приїхала в дуже пригніченому стані.

А тут хлопець з їхнього села, Василь, став до неї свататися. Він був на 7 років старшим, один син у своїх батьків, із доволі багатої родини.

Василь був доволі симпатичним чоловіком, вмів гарно говорити, тож дуже швидко йому вдалося розговорити засмучену дівчину. З пропозицією теж тягнути не став.

Христина вагалася, бо розуміла, що має ще почуття до Валентина, які чомусь ніяк не зникали, хоча дівчина намагалася все ретельно витерти із своєї пам’яті.

– Доню, чого носом крутиш? Така пропозиція буває раз на життя. Погоджуйся, не думай нічого. Де такого доброго чоловіка ще знайдеш? – сказала своє слово мама.

Весілля було пишним, в кращих традиціях села. Христина стала жити у просторому будинку свого чоловіка, в один момент їй навіть здалося, що їй вдалося його полюбити.

Працювати вона влаштувалася в школу, вчителькою математики. Роботу свою любила, з дітьми ладнала, і всю душу в працю вкладала.

А одного разу Христину в місто на курси відправили, на два тижні. Вчителів-курсантів у гуртожиток поселили, але Христині вечорами там було нудно сидіти, і вона вирішила прогулятися містом, а потім зайшла в одну з своїх улюблених студентських кав’ярень.

Сіла за столик, хотіла зробити замовлення, але раптом офіціант приніс її улюблену каву і тістечко, сказав, що це подарунок від чоловіка, що сидить за сусіднім столиком.

Христина повернулася і обімліла, на неї дивився Валентин, який також за дивним збігом обставин опинився саме в цей час і саме в цій кав’ярні.

Він відразу підсів за столик Христини, і вони не могли наговоритися. Валентин розповів, що одружився з жінкою, яка чекала дитину від іншого, бо пожалів її.

А Христина зізналася, що теж не любить свого чоловіка, хоча він у неї і дуже хороший.

Кілька наступних днів вони провели разом, Валентин навіть зняв готель для їхніх зустрічей.

А коли настав час їхати Христині додому, вони обоє надто злякалися, щоб приймати якісь кардинальні рішення, тому вирішили, що кожен з них повертається в свою сім’ю і живе тим життям, яким жили раніше.

Все саме так і було би, якщо б не дивні відчуття у Христини – щось її раптом дуже потягнуло на квашені огірочки. А коли пішла до лікаря, то почула те, що мріяла почути ось уже кілька років, та вона не знала, як про це сказати своєму чоловікові, тому спочатку і пішла до мами радитися.

– Донечко, знаю, що обманювати, та ще й в такій справі, то великий гріх, але що доброго буде з того, як ти дві сім’ї зруйнуєш? Про Василя свого подумай, він у тебе добрий чоловік, таких зараз немає, – мамина порада полягала в тому, щоб мовчати, і нехай Василь думає, що це їхня дитина.

Послухала маму Христина, нічого не сказала ні Валентину, ні Василю. А у визначений термін народила донечку, Мартою назвали.

Після народження дитини Василь наче на крилах літав, готовий був на все заради своїх дівчаток – Христини і Мартусі. Тоді Христина і вирішила, що мамина порада була слушною.

Тільки от від долі ще нікому не вдавалося утекти. Минули роки, виросла Мартуся, як і її мама в свій час, теж поїхала в місто вчитися в університет, і там собі нареченого знайшла.

Хлопець хороший, кілька разів приїжджав до них додому, Христині і Василю він дуже сподобався.

Вирішили вони весілля робити – треба з сватами знайомитися. Запросили вони до себе батьків Олега, щоб обговорити все як годиться.

Коли майбутні свати переступили поріг їхнього дому, Христина аж зблідла і відразу присіла. Це був Валентин з дружиною.

Видати себе Христина за таких обставин аж ніяк не могла, тому намагалася триматися мужньо. Лише, коли вони з Валентином залишилися удвох, вона тихенько його запитала, чи Олег йому рідний син, чи прийомний.

Коли почула, що прийомний, то відразу відлягло.

“Дякувати Богу, що не брат і сестра”, – думала собі жінка. А з сватом, який так і залишився єдиним коханням в її житті, вона якось справиться. Їм обом тепер точно пізно міняти щось у житті. Головне, щоб діти були щасливими.

Весілля відгуляли. Діти стали жити окремо. З сватами Христина бачилася не часто, спеціально уникала зустрічей. Але постійно у неї крутиться в голові думка – а як би склалися їхні життя, якби вона тоді таки наважилася піти від чоловіка.

А як ви гадаєте, Христина правильно зробила, коли нікому не відкрила свою таємницю?