Ніна готувала для Каті незабутній сюрприз на день народження. Вона сподівалася застати її зненацька. Але коли Ніна тихо увійшла в квартиру, її плани звалилися. У ванній шуміла вода, а в залі лунав голос сестри, яка розмовляла по телефону. Затамувавши подих, Ніна прислухалася… краще б вона не приходила
– Ніно, що з тобою? – схвильовано запитала Віра. – Кличу тебе, кличу, а ти не реагуєш, ніби не чуєш.
Ніна навіть не повернула голови.
Тоді Віра встала, пройшла через весь кабінет, голосніше стукаючи підборами, взяла колегу за плечі і почала трясти:
– Ніно! Прокинься!
Ніна стрепенулась, розгубленими очима окинула офіс, перевела погляд на Віру:
– Що сталося?
– Це я в тебе хочу запитати: що сталося? Сидиш, в одну точку дивишся.
– Це я так… Задумалась.
– Послухай, я не перший день тебе знаю і чудово бачу, що в тебе щось сталося. Розкажи, легше стане.
– Не стане. Життя закінчено.
– Усі так кажуть. А потім живуть, як ні в чому не бувало. Отже?
– Мені чоловік зраджує…
– Усього тільки? Знайшла, через що сумувати! Не він перший, не ти остання.
– Його подруга вагітна…
– Ого? Це вже серйозніше. Але все одно: не варте твоїх сліз!
– Її звуть Катя.
– Ну то й що? Нехай її звуть, як хочуть. Тобі яка різниця?
– Це моя рідна сестра…
Такого повороту Віра не очікувала:
– Як? – вигукнула вона, витріщивши очі.
– А ось так, – тихо промовила Ніна і нарешті розплакалася…
Ніна та Катя – сестри. Народилися та виросли у звичайній родині. Батько – робітник на заводі, мама – медсестра у поліклініці.
З ранніх років сестри сильно відрізнялися одна від одної: і зовні, і темпераментом.
Ніна – спокійна, слухняна, не дуже товариська. Любила самотність, нічим особливо не захоплювалася. Вважала за краще читати чи допомагати мамі на кухні. Дуже рано навчилася чудово готувати.
Катя – галаслива, задира. Душа компанії. Ганяла з хлопчиками у футбол, лазила по деревах. Книги? Яке там! Вона воліла грати, займалася спортом і завжди була попереду всієї планети.
Між собою дівчатка не сварилися, але й не те, щоб товаришували. Ніні здавалося, що тато з мамою Катю люблять більше, а Катя вважала сестру занудою.
До старших класів відносини сестер стали набагато кращими. Тепер вони багато часу проводили разом, довіряли один одному свої дівочі таємниці і не дуже прагнули заводити подруг. Їм і так було добре.
Вступили вони до одного університету, щоправда, на різні факультети. Студентське життя закрутило, але не роз’єднало сестер. Катя, яка і тут опинилася в гущавині суспільного життя, залучила до нього і старшу сестру.
На останньому курсі Ніна, яка несподівано для себе сама виявилася волонтером, на міському фестивалі познайомилася з волонтером з іншого вишу.
Борисом…
Роман між ними стрімко розвивався. Після отримання дипломів закохані одружилися і одразу стали жити самостійно: у Бориса була однокімнатна квартира, тож знімати житло молодим фахівцям не довелося.
Катя раділа за сестру. Так, у всякому разі, їй здавалося.
Власне особисте життя у Каті не складалося. Точніше: складалася, але не так, як вона хотіла б.
З другого по четвертий курс Катя зустрічалася і розлучалася з великою кількістю чоловіків.
Іншими словами: хлопці закохувалися в ефектну брюнетку з першого погляду. Вона приймала їх залицяння, поки не починала нудьгувати. А нудьгувати вона починала, як тільки стосунки добігали кінця цукерково-букетного періоду. Тобто коли квітів, подарунків, красивих слів і очей, що світяться коханням, ставало помітно менше…
– Катю, тобі їх не шкода? – якось, ще до заміжжя, спитала Ніна.
– А чого їх шкодувати? – Засміялася тоді сестра, – жоден з них мені не потрібен.
– Але ж ти кожному давала надію, – здивувалася Ніна.
– Надію? Так. Але більше нічого. І взагалі: мені ще зарано думати про заміжжя. Спочатку тебе заміж треба видати.
Після весілля Ніни сестри не стали менше спілкуватися. І, хоча Ніна вчилася бути дружиною, а Катя – навчалася на випускному курсі, сестри завжди знаходили привід зустрітись.
Катя приїжджала до Ніни у гості. Вони часто бачилися у батьків на дачі. Свята також відзначали всією родиною.
А коли Ніна народила сина, Катя почала бувати у сестри мало не щодня: допомогти, посидіти з малюком, збігати в магазин. Побути на підхваті, коротше.
Словом, все було чудово: велика, дружна сім’я, нормальні людські стосунки, взаємна повага та любов.
Катя здобула диплом, вийшла на роботу. Приходячи до Ніни, розповідала про офіс, про людей, із якими працювала. І історії про шанувальників, звісно: ну це давно стало традицією.
Десь за рік одна з таких історій Ніну здивувала. Катя зі сміхом розповідала, як до неї приходила дружина її начальника. Сварилася, говорила, що зруйнує життя Катерині.
– За що? – запитала наївна Ніна.
– То я ж у неї чоловіка повела! А як вона хотіла? Він чоловік помітний, перспективний. Вона – домашня жіночка. Ось він і захопився мною.
– Ну, а ти?
– А що я? За старою схемою, звісно! Поки щедрим був – зустрічалася, а після візиту дружини – відправила кудись подалі. Воно мені потрібне?
– А він?
– Ходив до дружини миритися, хотів залишитися, а вона не прийняла!
– Ох, Катю, не можна так, – сумно сказала Ніна, – на чужому нещасті щастя не збудуєш.
– А хто його будувати збирався ? – Катя посміхнулася, – він був мені потрібний, от і все. Він же начальник! Вже мене просунув!
– Як просунув, так і звільнить.
– Ні, він такого не зробить. Любить мене, розумієш?
– Розумію, – кивнула Ніна, ми ось із Борисом теж розуміємо один одного без слів.
– Знайшла з ким порівнювати! Твій Борис… Такий…
– Який?
– Класний!
Ніна внутрішньо посміхнулася. Їй було дуже приємно, що сестра так відгукується про її чоловіка.
Минали роки.
Ось вже синочку шість виповнилося. Незабаром до школи.
Катя, як і раніше, була одна, заміж не поспішала. Виглядала чудово: вільною та щасливою. Про сестру не забувала. Часто приходила у гості. Любила гуляти із племінником. Легко, невимушено спілкувалася з Борисом.
Часто він проводжав її додому (на прохання Ніни), відвозив їй гостинці від сестри – Ніна, як і раніше, любила готувати і пригощала Катю всякими смакотами.
Кілька разів вони навіть усі разом у відпустку з’їздили!
Ніщо не віщувало лиха…
І ось одного разу Ніна вирішила зробити сестрі сюрприз. Спекла шикарний торт і напередодні дня народження таємно, нікого не посвячуючи у свій план , повезла його Каті.
Задум був такий: Ніна залишить торт на журнальному столику і швиденько піде. Так! Потрібно ще гербери у вазу поставити! Катя їх обожнює!
Повернеться сестра з роботи, а там – сюрприз. Приємно. Тим більше, що відзначати цьогорічний день народження Катя не збирається…
Ніна піднялася на поверх, відчинила двері своїм ключем. Так, вона мала ключ від квартири Каті. Сестра дала його Ніні зі словами:
– Нехай і в тебе буде. Про всяк випадок.
Увійшовши до квартири, Ніна відразу зрозуміла, що сестра вже вдома: у ванні шуміла вода, де-не-де було ввімкнене світло.
Ніна навшпиньки пройшла в зал, поставила торт на столик, розпакував квіти. “У вазу сама поставить”, – подумала вона і попрямувала до вхідних дверей, але раптом почула:
– Так? Звичайно, я на тебе чекаю!
Катя говорила по гучному зв’язку…
Ніна пригальмувала. Цікаво стало: невже у сестри роман, а вона його приховує?
За секунду Ніна почула відповідь:
– Не сумуй, кохана! Я скоро буду.
Ніна не повірила своїм вухам.
То був голос Бориса! Її чоловіка…
– Я не сумую. Точніше: ми не сумуємо. Знаємо, що тато про нас не забуде…
Ніна заціпеніла.
– Ти ж пам’ятаєш? Завтра у нас УЗД. Ти обіцяв поїхати з нами, – буркнула Катя.
– Звичайно, поїдемо, люба, не хвилюйся.
«Мила, не хвилюйся», – лунало у Ніни в голові. Борис часто так каже… Їй каже! Ніні!
Слухати далі не було зусиль. Ніна вийшла з квартири, тихенько зачинила за собою двері.
«Це не може бути правдою, – твердила собі Ніна, блукаючи вулицями, – Я щось не так почула. Катя ніколи б… Хоча… Чому ні? Я сама штовхнула чоловіка в її обійми! Але я навіть не могла подумати. І йому я вірила. Господи, що тепер буде? Як із цим жити?»
Вислухавши Ніну, Віра запитала:
– Коли ти про це дізналася?
– Два дні тому.
– А ти впевнена, що то був голос твого Бориса? Все ж таки вода шуміла, ти не так близько стояла. Може, ти себе накручуєш?
– Впевнена. До того ж, я вчора залізла в телефон чоловіка, коли він був у душі. Там фотографії Каті, відверті фото.
– Боже! – ахнула Віра, – і що ти робитимеш?
– Не знаю…
– Ох, Ніно, навіть не уявляю, що тобі порадити. Виходить, тебе зрадили дві найближчі люди.
– Поки що дві…
– У сенсі?
– Невідомо, на чий бік стануть батьки. Якщо вони заступляться за Катю, то зрадять мене. І я втрачу всіх…
— Але ж ти не вдаватимеш, що нічого не знаєш? Тобі в будь-якому випадку потрібно виводити чоловіка та сестру на чисту воду.
– Треба.
– Може, треба поговорити з Борисом?
– І що я йому скажу?
– Що все знаєш. Він, якщо любить тебе, звичайно, проситиме вибачення, скаже, що не хоче руйнувати родину. І тоді ти вирішуватимеш, що буде далі і чи зможеш ти його пробачити.
– А якщо не любить? Якщо піде до неї?
– Отже, так тому й бути. Розлучишся, почнеш нове життя.
– У сина не буде батька, у мене – сестри. Ще батька з матір’ю. Знаєш, я вже всі варіанти у голові прокрутила. І в будь-якому з них – ми із сином залишаємося одні. Я – ще добре. Як дитина переживе втрату близьких?
– Ніно, але робити все одно щось потрібно.
– Думатиму, – тихо, але твердо відповіла Ніна.
Здавалося, що в неї дозріло якесь рішення.
Говорити з сестрою та чоловіком Ніна не стала.
Вона розповіла все батькам.
І наприкінці додала:
– Я не знаю, що робити. Як скажете, так і вчиню.
Батьки обурювалися, звичайно, вчинком дочки та зятя, але обіцяли подумати.
І вигадали.
Викликали дочок на килим.
Сказали, що все знають.
Катя розгубилася, Ніна приголомшливо мовчала.
Заговорив батько:
– Ситуація жахлива. І виходів із неї небагато. З ким із вас не залишився б Борис, інша – буде нещасною. Постраждають наші онуки.
Є лише один правильний вихід: ви обидві відмовляєтеся від цього чоловіка. Так-так. Він виявився людиною непорядною. Зрадив Ніну, зрадить і тебе, Катю. Такі не змінюються.
Потім Катя народить, ми допоможемо виховувати дитину.
У результаті ми збережемо нашу сім’ю, виростимо дітей, і ви, швидше за все, з часом влаштуєте своє життя.
Як вам така пропозиція?
– Треба подумати, – відповіла Ніна.
– Подумай, – погодився батько, – ну, а ти, Катю, що скажеш?
– Нічого.
– Нічого? – Батько насупився.
– Є ще Борис. Треба було й його покликати. Хай би він вибирав, із ким залишиться.
– Ти хочеш, щоб я запропонував йому вибирати моїх дочок, наче коней? Ну, вибере він тебе. Що далі?
– Розлучиться з Ніною, одружується зі мною і все. Образи забудуться. Все буде гаразд.
– Ти правда не розумієш чи просто так жартуєш? – ледве стримувався батько від обурення. – Ти готова зробити нещасною рідну сестру, осиротити її сина і переконати нас приймати у своєму будинку цього негідника? Ні, люба моя. Так не буде. Хочеш залишитися з ним, забудь про нас. Назавжди. І ми забудемо. Коротше: вирішуй…
За два місяці Ніна подала на розлучення. Катя теж дала Борису відмову.