Таня ж була на сьомому небі від щастя — вона виходила заміж за коханого чоловіка. Її зовсім не турбувало, що сестра чоловіка зиркає на неї з-під лоба, що сам Роман ходить насуплений і зовсім не схожий на щасливого молодого. Молода жінка просто насолоджувалася своїм щастям — вона ж кохала Романа по-справжньому, до того ж була від нього вагітна.

— Ромо, Ромчику, у нас близнята! — плакала Таня у слухавку, — Вони такі маленькі народилися, по 2,5 кілограма всього, але здорові, все добре!

— На УЗД ж говорили, що близнята, — пробурмотів чоловік, — хлопці?

— Так, хлопчики, вони такі гарненькі! — сльози радості котилися з очей молодої мами. Нарешті, вона тримала на руках своїх дітей…

…Вагітність стала для Тані нелегким випробуванням. По-перше, батько її дітей, Роман, спочатку був проти їх народження. Таня з Романом працювали разом: дівчина — бухгалтером, а хлопець — водієм на невеликому підприємстві. Не можна сказати, що між ними спалахнула всепоглинаюча пристрасть чи кохання: просто вони були молоді й часто бачилися. От і зав’язалися стосунки. Тим більше, що перед тим Роман розійшовся зі своєю нареченою, дата весілля з якою вже була призначена: Ліда зрадила йому з їхнім спільним приятелем. Роман дізнався (точніше, побачив, як наречена цілується з другом у машині), і весілля, звісно, скасували. Тож хлопець шукав можливості забутися і відволіктися. Таня, наївна дівчина 20 років, випускниця місцевого училища, опинилася в потрібному місці в потрібний час.

Тетяна ніколи не користувалася особливою популярністю серед чоловіків: яскраво-руде волосся, що стирчало в різні боки, і ластовиння по всьому обличчю робили її схожою на Пеппі Довгу Панчоху, а ще — зайва вага, з якою дівчина боролася ще зі школи з перемінним успіхом. Іноді перемагала вона, іноді — тістечка і шоколадки. Роман був першим хлопцем, з яким у неї зав’язалися справжні, тривалі стосунки. Звісно, Таня поринула в них з головою, закохавшись усім серцем.

Роман спочатку намагався приховувати стосунки з Тетяною. Він чекав на неї після роботи за конторою, вони не з’являлися у людних місцях — то йшли до річки, то сиділи в альтанці в парку. Однак, оскільки жили вони в невеликому селищі, усе незабаром стало явним. У Роми то один, то інший знайомий запитував про його стосунки з новою бухгалтеркою. І хлопець, назло колишній нареченій, усім розповідав про свою велику любов до Тетяни. Ці чутки дійшли й до самої Тані — їй дуже лестило, що Рома скрізь хизувався їхньою пристрасною любов’ю. Дівчина повірила в це, прийнявши бажане за дійсне.

Сама Таня була родом із сусіднього села. У селищі вона відучилася в училищі й працювала, жила при цьому в своєї рідної тітки — незаміжньої літньої жінки. Дівчина ділила з родичкою маленьку однокімнатну квартиру. Жили вони непогано: кожен сам по собі. Тітка звикла до самотності, тому постійна присутність племінниці трохи її напружувала. Однак те, що Таня привозить із дому повні сумки продуктів і сама готує, трохи згладжувало її не надто привітне ставлення. Тітка, дізнавшись, що племінниця зустрічається з хлопцем, зраділа: у неї з’явився шанс збути улюблену родичку і знову залишитися одній у своїй квартирі. До того ж Ніна Петрівна знайшла тест із двома смужками. Та й щоранку жінка часто бачила, як племінницю нудить. Про весілля дівчина не заїкалася. Це й спонукало жінку поцікавитися родоводом передбачуваного нареченого Тані. Виявилося, що Ніна Петрівна знала Ромину матір — колись вони навчалися в паралельних класах. Жінка не полінувалася відвідати майбутню родичку: та працювала в магазині продавчинею.

Виявилося, що Марта Олегівна й гадки не має про те, що син знайшов нову наречену. З нею, звісно, жінка теж була незнайома. А те, що дівчина вагітна від її сина, приголомшило Марту Олегівну. Бесіда з Ніною Петрівною стала приводом для серйозної розмови з Ромою.

— Сину, виявляється, у тебе є наречена! А я ще думала, що ти сумуєш за Лідою! — висловлювала мати синові.

— Яка наречена?! Так, зустрічаюся з дівчиною, але нічого серйозного! А Ліда тут взагалі ні до чого!

— Нічого серйозного, кажеш?! Тоді чому про це знає все селище? А тітка її навіщо приходила про весілля розмовляти?! — не здавалася мати.

— Про весілля?! Дивно, ми про жодне весілля не думали, — розгубився хлопець.

— Це ти не думав! А твоя Таня вагітна! І вона, звісно, вже думає про весілля! Я вважаю, що час познайомити мене зі своєю майбутньою дружиною!

Так Роман дізнався, що в найближчому майбутньому стане батьком.

— Тань, чому ти мені не сказала, що вагітна?! — висловлював Роман при зустрічі.

— Я боялася, — опустила очі дівчина, — раптом ти не захочеш цю дитину. Що мені тоді робити?!

На той момент «не захотіти» Роман уже не міг, адже про вагітність Тані знали всі їхні родичі.

Таня вийшла заміж за Романа. Вони не влаштовували весілля — просто розписалися і організували святкову вечерю в великій альтанці у дворі батьків Романа. Жити молодятам також довелося з батьками чоловіка: у них був великий двоповерховий будинок, де знайшлося місце для сина з його родиною. Старша сестра Романа з чоловіком давно жила в місті. Вона, до речі, також приїхала на весілля брата.

— Ромо, — молода жінка відвела брата вбік, — не розумію, як ти міг проміняти Ліду на оцю! — сестра кинула погляд на Таню, яка в світлій бежевій сукні здавалася величезною: дівчина помітно погладшала, веснянки ще більше виступили на її блідому обличчі, а сірі очі виглядали майже прозорими на сонці.

— До чого тут Ліда! Вона сама мені зрадила! — пробурмотів Роман.

— Я бачила її вчора, коли ходила в магазин, — тихо сказала Катя, — вона дуже шкодує, що так сталося. Клянець, що з Сашком у них нічого не було, що вона кохає тільки тебе. Ти взагалі говорив з нею?!

— Про що мені з нею говорити?! Я бачив, як вона з Сашком цілувалася в машині! Кать, вони з мене дурня зробили! — обурювався Роман.

— А зараз ти сам із себе його робиш! — вигукнула жінка. Їй категорично не подобалася ця непримітна тихоня. Не те, що Ліда — з нею сестра Романа давно дружила.

Таня ж була на сьомому небі від щастя — вона виходила заміж за коханого чоловіка. Її зовсім не турбувало, що сестра чоловіка зиркає на неї з-під лоба, що сам Роман ходить насуплений і зовсім не схожий на щасливого молодого. Молода жінка просто насолоджувалася своїм щастям — вона ж кохала Романа по-справжньому, до того ж була від нього вагітна.

Свекруха прийняла Тетяну непогано. Вона жаліла вагітну невістку, особливо коли на УЗД з’ясувалося, що та чекає на двійню. З часом Марта Олегівна дізналася від Тані й про те, як вони з Романом познайомилися, і про розвиток їхніх стосунків. Було дедалі очевидніше, що Роман одружився назло колишній нареченій: до молодої дружини він залишався зовсім байдужим. Він не цікавився її самопочуттям, не цілував, не обіймав зайвий раз — ніяк не проявляв своїх почуттів. Про майбутніх дітей чоловік також намагався не згадувати, ніби саме це згадування його дратувало. Зате все частіше Роман став затримуватися на роботі. Особливо після того, як Тетяна пішла в декрет.

Молода дружина, здається, цього не помічала. Вона б і далі жила в своєму вигаданому щасливому світі, якби одного разу в магазині до неї не підійшла ефектна блондинка. Таня знала, що та колись зустрічалася з її чоловіком. Дівчині лестило, що Роман одружився саме з нею, а не з Лідою. Щоправда, вона не знала, чому так сталося.

— Тепер я розумію Ромку! — насмішкувато промовила незнайомка, оглядаючи Таню з усіх боків. Жінка зіщулилася під її поглядом. Вона й сама розуміла, що виглядає не найкращим чином: розпливлася фігура, безформна сукня, веснянки та пігментні плями на обличчі. Не дуже-то приваблива зовнішність.

— У якому сенсі розумієш? — перепитала Тетяна.

— Розумію, чому він не поспішає додому! — захихотіла та, — Ти ж знаєш, хто я?

— Знаю, ти колишня дівчина мого чоловіка, — намагаючись зберігати спокій, відповіла Таня.

— Ну, не зовсім і колишня, — протягнула Ліда, насмішкувато поглядаючи на співрозмовницю, — Ромка погарячкував, одружившись із тобою. У вас же нічого спільного!

— Як нічого, а діти?! — вигукнула Тетяна.

— Ну, хіба що діти. Тільки от чи потрібні вони йому?! Ти ж сама все вирішила. А дарма…

Далі Таня слухати не стала. Вона відчула себе погано: розболівся живіт так, що ледь дійшла додому, звідки її й забрала «швидка»…

— Роме, приїдь до нас завтра! — попросила Таня чоловіка. — Подивишся на дітей. Вони дуже на тебе схожі!

Роман щось пробурмотів у слухавку, і зв’язок обірвався. Таня намагалася не думати про те, що сталося: на руках у неї були їхні з Романом сини. Дітей він не кине!

Тетяна повернулася додому з синами. Хлопчиків назвали Кирилом і Юхимом — на честь дідів Тані та Романа. Немовлята були дуже неспокійними, і кожен жив за своїм графіком: коли засинав Кирило — прокидався і вимагав годування Юхим; щойно заспокоювався Юхим — починав плакати й вимагати уваги Кирило. Таня падала з ніг, розриваючись між малюками. Якби не допомога свекрухи, вона б не впоралася. Марта Олегівна взяла відпустку, щоб допомогти невістці з дітьми. Потім вона домовилася з матір’ю Тані, і вони по черзі доглядали онуків, допомагаючи Тетяні. Молодий батько до дітей старався зайвий раз не підходити. Він продовжував працювати й повертатися додому пізно. Де він проводив вільний час, Роман не повідомляв.

— Синку, — Марта Олегівна налила Роману тарілку борщу, — що ж ти робиш?!

— У якому сенсі?! — хлопець здивовано подивився на матір.

— Усе селище гуде, що ти знову зв’язався з Лідкою! Мало вона тебе обдурювала?! А те, що у тебе вдома дружина і діти, тебе не турбує?!

— Ні, не турбує, — Роман дивився на матір, не відводячи очей. — Мені, взагалі, байдуже до них. Таню я не люблю, а діти… що діти: вона хотіла — будь ласка!

— Що означає «не люблю»?! А чому ж тоді одружився? — не здавалася мати.

— Так вийшло. Був дурний, хотів помститися Лідці. Одружився дарма, визнаю.

— І що тепер робити?! Твоя Лідка не зміниться — так і буде хвостом крутити, а Таня з малюками куди подінеться?! Це ж твої діти, мої онуки! Рідна кров!

— Мамо, відчепися! Не знаю, що робити далі. Наплутали справ, а тепер…

Таня, стоячи за дверима, затулила собі рот рукою, щоб не закричати. Вона чула все, кожне слово свого чоловіка. Жінка намагалася не згадувати ту розмову з Лідою, переконувала себе, що це неправда, що Роман її любить. Виявляється, все зовсім не так. Ліда не брехала…

— Тань, що ти робиш?! Куди це ти збираєшся серед ночі?! — Марта Олегівна схопилася за голову: невістка зі сльозами на очах складала свої і дитячі речі в велику дорожню сумку.

— Їду до батьків у село, я не можу більше тут залишатися! Він мене не любить! Він ходить до неї! — молода жінка ридала. Марта Олегівна намагалася її заспокоїти, але не знала, що сказати.

— Тань, у тебе ж батько п’є, а бабуся лежача. Усі в одному домі! Як ти там будеш з дітьми?! Не вигадуй, усе якось владнається! Ну куди ти поїдеш?! — свекруха не залишала спроб переконати невістку.

— Залишайся! — твердо сказав Роман. — Я наплутав, я й піду!

Мати та дружина обернулися в його бік.

— Куди ти підеш? — запитала Таня у чоловіка.

— А яка тобі різниця?! На розлучення поки подавати не будемо. Живи тут — мати тобі з дітьми допоможе, та й умови в нас кращі. А я поки житло орендуватиму, я ж працюю. Тобі з дітьми грошима теж допомагатиму.

— Так, Таню, залишайся, — повторила Марта Олегівна. — Нехай розгрібає той, хто всю цю кашу заварив!

Роман пішов того ж вечора. Житло він так і не орендував — переїхав до Ліди: у неї була власна однокімнатна квартира. Про це, звісно, в селищі говорили всі, кому не лінь: мовляв, дружину з новонародженими дітьми покинув (на той час хлопчикам було вже по 3 місяці), а до коханки, до колишньої, переїхав. Багато хто не розумів, чому мати хлопця стала на бік його дружини, а не сина. Це не подобалося й Ліді:

— Роме, але ж це дурість! — обурювалася вона. — Ми з тобою, по суті, живемо як чоловік і дружина, а додому до тебе я піти не можу — там ця Таня з дітьми. Чому твоя мати їх не вижене? Хто їй дорожчий: рідний син чи чужа дівка?!

— Справа не в Тані. Справа в дітях. Мама прив’язалася до онуків, вони ж зовсім маленькі. Ось і переживає, що Тані одній буде важко, намагається їй допомогти! — виправдовувався Роман.

— Краще б вона тобі старалася допомогти! Здається, твої батьки не бідні люди, а ми маємо тулитися в моїй малесенькій квартирці, тоді як твоя Танька хазяйнує у вашому двоповерховому будинку!

— Слухай, Лідо, залиш їх уже в спокої! Я сам для нас гроші зароблю! — обурювався чоловік.

— Ага, ти на своїй зарплаті та без батькових шабашок багато заробиш! Аякже! — злилася жінка. Однак вдіяти нічого не могла — усе вирішили без її згоди.

Тим часом Таня потроху приходила до тями. В принципі, їй було ніколи розслаблятися та впадати в депресію: у малюків почали різатися зубки, і спокою в домі стало ще менше. Кирило і Юхим тепер спали лише на вулиці або на руках, тому домочадцям було несолодко. Проте діти поступово підростали, а життя налагоджувалося.

Роман, як і обіцяв, половину зарплати віддавав дружині та дітям: він усе ще відчував провину. Додому він приходив рідко: йому було соромно дивитися в очі Тані та матері. Постійний плач немовлят його теж особливо не надихав. З’ясувалося, що жити самостійно не так уже й солодко, як хотілося б. По-перше, тих грошей, що він заробляв, катастрофічно не вистачало, тим більше що Ліда звикла жити, ні в чому собі не відмовляючи. Дівчина також працювала, проте вважала, що її зарплата — це її гроші, а зарплата Романа — спільна. Господинею Ліда теж не була ідеальною: обіди з трьох страв, як готувала його мати, вона не робила. Одяг улюбленого чоловіка прати та прасувати часто просто забувала. Тобто, оточувати його турботою і любов’ю не поспішала: чекала, що це зробить Роман по відношенню до неї. Чоловік же вважав, що своїм відходом із сім’ї дав Ліді зрозуміти, що життя з нею — його усвідомлений вибір. Уже це мало б зробити її щасливою! Однак дівчині цього явно було мало. Все частіше між ними виникали сварки: Ліда хотіла не просто жити з Романом, а бути повноправною господинею в його домі (хоча це й був дім його батьків).

— Роме, мені здається, що Тетяні пора повертатися додому. Ти ж не збираєшся з нею жити?! — запитувала вона в Романа.

— Жити з нею я не збираюся — я ж живу з тобою. Проте і Таню виганяти також не буду. Я вже казав: для нас я зароблю. Тетяна з дітьми нехай живе в батьків.

— На якій підставі?! — обурювалася Ліда.

— На тій підставі, що вона — моя дружина, а її діти — це і мої діти теж.

— Ну то розлучися з нею! І нехай іде куди хоче!

— По-перше, поки дітям не виповниться рік, нас ніхто не розлучить. По-друге, навіть після розлучення вони не перестануть бути моїми синами. Я не буду їх виганяти. Тим більше що дім батьківський, і мати їй запропонувала там жити.

— Так не може продовжуватися вічно! — обурювалася Ліда, хоча вони жили разом лише 4 місяці.

До року Кирило і Юхим трохи заспокоїлися. Вони стали спокійно спати вночі, зате почали ходити, зазвичай у різні боки. Добре, що двір був огороджений, інакше хлопчаків довелося б шукати по всьому селищу. Роман із батьком збудували на ділянці пісочницю та повісили гойдалки — тепер у малюків було, чим зайнятися. Мати запросила всіх до столу.

— Щось ти, синку, схуд! — сумно дивилася вона на сина.

— Доводиться багато працювати, буває, ніколи й перекусити, — відповів хлопець, опустивши очі. Він не хотів говорити матері, що готувати обід із собою на роботу Ліда не хотіла. А частіше за все й не було що збирати: харчувалися вони зазвичай напівфабрикатами. Роман, коли встигав, готував їжу сам для себе та Ліди. Однак останнім часом роботи побільшало — сезон — тому часто він просто залишався голодним, бо не встигав приготувати. Повертаючись додому, він нерідко заставав Ліду, яка спала, а в холодильнику — порожнечу. Готувати іноді просто не було сил. От і купував він собі заздалегідь кефір і булку. Тим і харчувався.

В їдальню увійшла Таня. Роман давно її не бачив: коли він заходив до батьків, жінка намагалася з ним не пересікатися. Він, звичайно, теж не наполягав на зустрічах. Роман навіть присвиснув від несподіванки: дружина змінилася до невпізнанності. Ні, у Тані як і раніше було руде неслухняне волосся, але тепер воно було зібране в товсту косу. Обличчя все так само вкривали веснянки, але тепер вони не були такими яскравими й надавали молодій жінці особливого шарму. А ще Таня схудла. Ранньою весною, коли вони бачилися востаннє, він теж це помітив, але тоді на Тані була об’ємна куртка, і це не було настільки помітно. Тепер же перед Романом стояла худенька симпатична рудоволоса дівчина з великими сірими, як небо перед грозою, очима. Сказати, що Роман здивувався – нічого не сказати. Він дивився на дружину й не впізнавав її.

— Ти змінилася, — протягнув він, — у кращий бік! — поспішив додати. І сам зрозумів, як безглуздо прозвучали його слова: компліментом їх назвати було важко.

— Дякую, — тихо промовила Тетяна. Її очі сяяли теплим світлом і спокоєм: вона знайшла себе як мати. І поки що цього їй було більш ніж достатньо.

— Може, хлопцям щось ще потрібно? Ти кажи, не соромся, я завжди радий допомогти! — Роман не зводив очей із Тетяни. Вона усміхнулася. Чоловік усміхнувся у відповідь.

— Ходімо до дітей, познайомишся, — пожартувала жінка, — я зайшла набрати їм води.

Роман вийшов із Тетяною на вулицю. Вперше він гуляв із дітьми більше години. При цьому навіть розмовляв із дружиною та жартував із хлопчиками.

— Слухай, Вітю, — Марта Олегівна спостерігала з вікна, як син по черзі підкидав у повітря Кирила та Юхима. При цьому й хлопчики, і Роман, і Таня від душі сміялися, — мені здається, у них ще може все налагодитися!

— Йому нелегко з Лідкою! — погодився батько Романа, — Одне діло гуляти, а зовсім інше — спільний побут. Вона дама така — грошей їй хочеться, а Ромка гордий, мовляв, тільки те, що зароблю, будемо витрачати. Їй би сюди – до нас у дім. А син не веде. От і сваряться. Це Ромка мені сам розповідав.

Дружина кивнула — вона добре знала Ліду, кращу подругу старшої дочки. Знала, чого та добивається. Марта Олегівна розуміла, що Таня буде кращою дружиною для її сина, проте вибирати, на жаль, належало не їй.

Роман пішов під вечір. Зустріч із Танею пробудила в ньому старі спогади і ще щось. Що саме — він і сам ще толком не розумів.

— Чому так довго?! — обурилася Ліда, — Ми ж збиралися сьогодні з тобою сходити в караоке! Я тобі сто разів дзвонила, а ти все скидаєш! Що, до колишньої потягло?!

— Слухай, Лід, я так втомився, давай зараз не будемо з’ясовувати стосунки. Та й іти нікуди не хочеться! Давай побудемо вдома, фільм якийсь подивимося, мати пиріжків із капустою передала! — запропонував Роман.

— Так, Ром, тобі, по-моєму, на пенсію пора! Я тебе весь день чекала, готувалася, наряджалася, щоб кіно подивитися?! — Ліда обурювалася, — Якщо ти не хочеш — я сама піду!

На тому й вирішили: Роман залишився вдома, а Ліда вирушила в караоке-бар. «Ну, погоди! Я тобі покажу!» — прошепотіла дівчина, набираючи номер Сашка.

Кожні вихідні Роман тепер проводив із дружиною та дітьми. Для Ліди вигадував усілякі відмовки, та психувала й ображалася. Зрештою, чоловік сказав, що хоче бачити, як ростуть його сини. Ліда кілька днів не розмовляла з ним. «Якщо ти так цього хочеш — повертайся назад до дружини і дивися на них хоч щодня!» — сказала вона злісно. «Я подумаю над цим!» — наче жартома відповів Роман.

Зате стосунки Роми і Тані поступово налагоджувалися. Вони розмовляли про дітей, про життя, про спільних знайомих, про плани на майбутнє.

— Може, нам варто розлучитися? — якось запитала Тетяна, — Ти ж живеш з іншою жінкою, можливо, захочеш узаконити стосунки з нею. Діти вже підросли, тепер нас розлучать без проблем. Якщо, звісно, ти цього хочеш.

— Давай не будемо поспішати! — тихо промовив чоловік. — У нас же двоє дітей. Можливо, ми ще з тобою разом їх виховуватимемо, — Роман дивився Тані прямо в очі. Вона не відвела погляду. Промовчала, хоча серце її виривалося з грудей. Так, вона все ще любила свого чоловіка. Любила, незважаючи на все, що сталося між ними. І нехай її подруга, якій вона одного разу поділилася своїми переживаннями, засудила її, сказавши, що в тієї зовсім немає гордості, для Тані любов була важливішою. Молода жінка збиралася використати всі шанси, які дає їй життя. Таня знала, що щасливою буде тільки з Романом. А гордість… Ну що ж, значить, немає в неї гордості…

Того вечора Роман не пішов додому: він подзвонив Ліді, сказавши, що терміново виїжджає у відрядження. Вона, швидше за все, не повірила, але уточнювати чоловік не став. «Зраджую коханці з власною дружиною!» — подумав він, засинаючи в обіймах із Танею. Такий поворот подій ніхто не очікував. Їхні стосунки засяяли новими, яскравими фарбами.

Кілька разів Роман «їздив у відрядження». Тетяна приймала його без зайвих питань і докорів. Вона була рада, що зараз, у цей момент, Роман із нею, що в його очах читається любов і захоплення. Цього жінці було достатньо. Батьки хлопця робили вигляд, що нічого дивного не відбувається. Вони теж нічого не запитували.

Ліда ж безкінечно з’ясовувала стосунки, сварилася та нервувала. До речі, недарма — Роман серйозно задумувався над тим, що час повертатися в сім’ю. І хоча співмешканці він про це, звісно, не говорив, та не могла не відчувати, що атмосфера між ними з кожним днем загострюється.

— Роме, я їду на тиждень до батьків, — повідомила Ліда, збираючи сумки. — У мене відпустка, а їм треба допомогти. Побудеш трохи сам, без мене. Не нудьгуй! — жінка вислизнула з квартири. Набрала знайомий номер. Якщо вже коханий чоловік не може дозволити їй гарне життя, то доведеться дозволити це зробити нелюбому! Олександр запропонував їй скласти йому компанію — він летів відпочивати до Туреччини. Ліда погодилася без вагань. Тим більше, що розуміла: їхні стосунки з Романом сходять нанівець, а розставання — лише питання часу.

Роман був вдячний Ліді за цю чудову можливість зібратися з думками й зібрати речі. Того ж вечора він переїхав назад додому. Тетяна кинулася йому на шию, ридаючи від щастя. І знову Роман відчував себе героєм, який подарував щастя своїй сім’ї. Марта Олегівна з чоловіком, усміхаючись, спостерігали за возз’єднанням сім’ї.

— Ти була права, люба, — зауважив Віктор Григорович, — Ромка таки повернувся до дружини.

— Я завжди права, любий, — усміхнулася дружина.

«Ну, ось і все, — зітхнула Ліда, набравши в черговий раз Романа і почувши короткі гудки, — я так і знала! Все скінчилося. Ромка мій уже точно повернувся в сім’ю!»

— Так, Сашо, я вийду за тебе заміж! — усміхаючись, як ні в чому не бувало, відповіла вона своєму супутнику кількома хвилинами пізніше, розглядаючи гарну каблучку з діамантом, подаровану чоловіком.

«А кохання, що ж, не завжди це запорука щасливих стосунків!» — подумала Ліда, вдивляючись у морську далечінь. — Без кохання якось простіше, не так тривожно!»

«Кохання — це найголовніше! Моя любов урятувала наш шлюб!» — думала Таня, ніжачись в обіймах чоловіка. Вона все ще не могла повірити своєму щастю.

Кожна з цих жінок була по-своєму права…