Галина, незважаючи на похилий вік і погане здоров’я, продовжувала працювати за кордоном. Діти благали її повернутися, а сусіди дорікали їм, що вони не дбають про матір. “Як можна так? Всіх грошей не заробиш”, – не вщухали закиди. Але Галина, здається, не чула нікого

Галина завжди була сильною жінкою. У своїх 67 років вона виглядала молодше, ніж більшість її одноліток. І хоча в її очах було видно всю мудрість, набуту за життя, її здоров’я вже не дозволяло працювати, як раніше.

Але вона не зупинялася. Вона працювала в Іспанії, у маленькому містечку на узбережжі, де туристичний сезон дозволяв завжди непогано заробляти на життя.

Але кожен раз, коли вона телефонувала додому, її діти чули в голосі матері справжній сум і втому. Вони знали, що мамі важко, але вона все одно мовчала і ніколи не просила допомоги, ніколи не скаржилася ні на що.

Вони часто просили її повернутися додому, адже хвилювалися за її здоров’я, адже стільки років на заробітках – це не так просто.

Діти розуміли, що мати втомлена, сили майже витрачені, а вона все одно продовжувала працювати. Вони добре знали, що це було не лише через фінансову потребу. Вона хотіла ще бути корисною їм.

– Мамо, ну чому ти не приїдеш додому? Чому не залишиш це все? Ти вже не молода! — постійно запитував старший син Ігор.

Вона відповіла на це питання як завжди:

– Поки маю хоч трохи сил, ще працюватиму, для вас ще заробити хочу, – відповідала постійно вона.

Та, не дивлячись на це, діти добре знали, що її здоров’я вже не таке, як колись. Як вони не вмовляли матір залишити все, але вона й слухати їх не хотіла.

Родичі теж вже почали турбуватися. Вони не могли зрозуміти, чому мама досі там, в Іспанії, замість того, щоб повернутися додому, до дітей і онуків. Брат і сестра, особливо тітка Люба, часто висловлювали свою обуреність.

Тітка казала:

– Як можна так? Мати в такому віці працює за кордоном, а діти її навіть не вмовляють повернутися. Вони самі, мабуть, хочуть, щоб вона працювала і гроші їм відсилала додому.

Мати нічого не відповіла б на ці слова. Вона намагалася уникати таких розмов. І все ж вона не могла просто залишити все. Вона розуміла, що вдома таких грошей не заробиш, тому відмовитися від роботи не могла.

А одного разу, коли вона трохи хвилювалася за своє здоров’я, то знову поговорила з дітьми. Але цього разу розмова була особливою:

– Я до лікарні ходила, фахівці оглядали. Сказали, що вже мені працювати не варто, потрібен спокій і відпочинок. Сказали, що треба зупинитись, але ви ж знаєте, дітки, що зупинятися — це не для мене. Я ж вам для чогось живу. Як ви без мене? Як ви будете без допомоги?

Діти знову, як і завжди, просили її повернутися. Вони не могли зрозуміти, чому вона не хоче повернутися додому, де її всі чекають.

Син Ігор вже не витримав:

– Мамо, ти не повинна там на чужині. Ми тебе всі дуже любимо, чому ти не хочеш бути вдома? Ти ще нам стільки потрібна. Ми ж хвилюємося, що з тобою, що ти там одна.

Але мама знову вмовляла їх. Вона не хотіла бути тягарем, а хотіла ще сама заробляти, поки можливість така є.

– Не хвилюйтесь, дітки, я побуду тут ще трохи, а потім повернусь. Ще рік-два побуду тут, а потім з грошима повернуся і все буде добре.

Син та донька вже стали картати себе за те, що не могли вмовити її повернутися додому. Але це було складно. Вона навіть не зважала на їх прохання.

А потім всі родичі почали обурюватися:

– Ну ось, що їй треба? Вона й так не молода, а працює на чужині, гроші вам відсилає, а ви ще й на неї нарікаєте. Чому кличете її додому? Це ж неправильно.

Як діти не виправдовувалися, що самі вже давно кличуть маму додому, шкодують її, не хочуть, щоб так важко працювала. Але ніхто не вірив їм. Усі знайомі говорили, що значить кличуть погано, раз мама не повертається, бо хочуть грошей, тому лише вигляд роблять, що хочуть бачити її вдома. Але ж це зовсім не правда.

Чи є ще наші такі жінки, які багато років на заробітках, важко їм дуже, вже й грошей заробили чимало, мають добрий достаток, а повертатися не хочуть з чужини, хоча здоров’я підводить? Чому так буває? В чому причина? Усіх же грошей не заробиш!