Світлана намагалася ще раз пояснити чоловікові, що якщо це мамина традиція, то нехай вона й піклується про це, а витрачати свої кошти у важкий час заради родини постійно теж не хочеться, адже більше ці посиденьки не оплачує ніхто

Так вже повелося, що майже кожне сімейне свято оберталося для Світлани серйозними розтратами. Вона купувала усі продукти, готувала чимало різних страв, намагаючись догодити всім, а мама чоловіка завжди приносила лише скромний пиріг чи свій улюблений салат.

– Це ж для сім’ї, Світланко, – звично казав чоловік, коли Світлана намагалася пояснити йому, що такі родинні посиденьки забирають у неї багато сил та й грошей також.

Вона просто дедалі більше відчувала, що її використовують. Коли вона просила їй допомогти, то свекруха виправдовувалася тим, що “старшому поколінню важко готувати”, скаржилася на свій вік.

А після чергового такого вечора Світлана серйозно задумалася над тим, що настав час покласти край цьому всьому.

Здавалося, що мати та Павло сприймають все так, наче вона зобов’язана – вони користуються її гостинністю, не помічаючи, як вона втомлюється.

Якось, після того, як усі родичі розійшлися, Світлана нарешті зважилася сказати чоловікові все, що її турбувало весь час.

– Павле, я більше не можу так. Щоразу, коли твоя мама пропонує зібратися у нас, я витрачаю багато грошей та сили. А ти просто погоджуєшся з нею постійно, навіть не думаючи про мене!

Чолові подивився на дружину з подивом:

– Але ж це для сім’ї. Мама завжди так робила, коли була молодша.

– Саме так! Це її традиція, а не моя. Я стомилася дуже постійно робити все для того, щоб ваша родина в нас гарно відпочила на свята. Настав час це припинити!

Чоловік розгубився, не знаючи, що відповісти. Світлана сумно похитала головою – вона добре відчувала, що її чоловік не розуміє.

Вона мала непросту розмову з свекрухою також.

Наступного разу, коли мати чоловіка знову зателефонувала їй та запропонувала чергове сімейне свято, вона рішуче заявила:

– Мамо, я втомилася, досить з мене цих свят! Або ви мені допомагаєте у всьому, або святкуйте в себе.

Свекруха дуже здивувалася цьому.

– Як ти можеш таке мені говорити? Я мати твого чоловіка! Це мій син, а отже, і його сім’я моя, дім ваш – мій дім!

– Це ваш рідний син. Але це моя сім’я також, і я більше не платитиму і все організовуватиму ваші родинні свята в себе. Або допомагайте або святкуйте без нас, – вперто стояла на своєму Світлана.

Мати розсердилася, але більше не стала наполягати.

Увечері дружина обережно порушила цю тему з чоловіком. Вона розуміла, що вона має непросту розмову, але відтягувати її далі було марно, адже розуміла, що їй самій потрібно все розставити на місця.

– Павле, нам треба поговорити з тобою, – почала дружина. – Ти ж знаєш, як мені непросто щоразу все організовувати самій, та й оплачуємо все лише ми з тобою?

Павло зітхнув:

– Так, люба, я все чудово розумію. Але ж ти знаєш, як мама любить збирати нашу велику родину. Це така традиція.

Світлана намагалася ще раз пояснити чоловікові, що якщо це мамина традиція, то нехай вона й піклується про це, а витрачати свої кошти у важкий час заради родини постійно теж не хочеться, адже більше ці посиденьки не оплачує ніхто.

– Ти ж помічаєш, як усе відбувається, – Світлана подивилася на чоловіка. – Мама приходить із тарілкою свого улюбленого салату, може пиріг принести чи печива спекти і все, а всі основні витрати та клопоти лягають на мене. Я витрачаю стільки грошей і сил, а натомість відпочивають інші.

Павло насупився:

– Світлано, ну ти ж знаєш, яка у нас сім’я. Ми завжди так робили. Адже мама не просить, щоб ти так старалася.

– Не просить, та й не допомагає, а мені незручно, що до мене люди прийдуть за порожній стіл, – тихо заперечила Світлана. – Мама навіть відмовляється допомогти з приготуванням, каже, що вже в роках, бачте, важко їй. А я почуваюся служницею у власному будинку.

Павло замислився. Він любив та поважав власну матір, але бачив, що й дружина має рацію – його родина постійно перекладала на неї всі турботи.

– Гаразд, Світлано, знайдемо компроміс, – запропонував він дружині. – Може, попросимо маму і вона готуватиме більше страв? Чи ми самі влаштовуватимемо свята у неї?

Світлана спокійно вже мовила:

– Дякую, дорогий. Мені важливо, щоб ти мене зрозумів та підтримав у цьому. Я хочу, щоб наші родинні свята приносили радість, а не перетворювалися на тягар для мене однієї.

– Я з мамою поговорю. Думаю, якщо вона зрозуміє, як тобі важко, вона неодмінно піде назустріч.

Світлана до останнього сподівалася, що Павло дотримається обіцянки і справді зуміє достукатися до власної матері. Їй хотілося, щоб свята стали для них справді родинними, а не турботою для неї.

Однак наступна розмова з свекрухою не принесла бажаних результатів. Вона була незадоволена.

– Як це я маю допомагати, якщо мені важко в мої роки? Та я все життя провела біля плити, готуючи сім’ї! – обурилася вона. – Тепер, коли я вже в літах, пенсіонерка, ти хочеш, щоб я знову проводила днями на кухні?

Юлія втомлено зітхнула. Вона розуміла, що переконати таку вперту жінку буде непросто.

– Мамо, я не прошу вас готувати весь день. Хоча б одну-дві страви, щоб поділити трохи, – спробувала пояснити невістка.

Але мати Павла лише мовила:

– Ні, ні і ні! Я вже відпрацювала своє за стільки років. А тепер, як бабуся, маю повне право відпочивати. Нехай мій син дбає про тебе!

Світлана розчарувалася. Мабуть, доведеться вирішувати це питання кардинально. Вона знову поговорить з чоловіком, але цього разу наполягатиме на своєму.

– Я вам не збираюся прислуговувати! Якщо бажаєте свята, організуйте його самі.

Ці слова матів дуже зачепили, вона аж здивувалася і різко замовчала, адже Світлана ніколи не говорила так з нею. А Павло, розгублено переводячи погляд із дружини на матір, так і не наважився втрутитися.

Запанувала загадкова тиша. Світлана розуміла, що цим вона ризикує зіпсувати стосунки із родиною чоловіка, але іншого виходу вона не бачила.

Після довгої паузи свекруха підняла підборіддя:

– Ну добре, коли ти так сама все вирішила. Тоді ми з моїм сином самі все організуємо. А ти можеш навіть не приходити, раз тобі це тягар.

Світлана здивовано глянула на свекруху, але промовчала. Їй було незрозуміло, чому та так легко прийняла її відмову. Невже мати насправді не розуміла, наскільки сильно вона втомилася від цих постійних свят?

Коли мати, грюкнувши дверима, пішла, Павло винувато глянув на дружину:

– Світлано, ти справді не хочеш прийти? Може, ну їх, ці свята. Давай краще кудись удвох з’їздимо?

Дружина задумалася. З одного боку, вона була дуже рада, що нарешті відстояла свою позицію. Але з іншого – їй зовсім не хотілося псувати стосунки з родиною чоловіка. Та й сам Павло, схоже, був на її боці.

– Ні, Павле, я прийду, – вирішила вона. – Але лише на рівних умовах. Якщо твоя мати не хоче допомагати, це її вибір. Але я більше не братиму на себе всю роботу по приготуванню всього.

Павло полегшено зітхнув:

– Дякую, люба. Я поговорю з мамою, намагатимусь переконати її, щоб вона хоч щось зробила.

Наступного дня Світлана повернулася з роботи раніше, ніж звичайно. Вона вирішила зробити сюрприз чоловікові – приготувати його улюблену вечерю. Підходячи до домівки, Світлана почула шумні голоси та сміх, що лунали зсередини.

Відчинивши двері, вона здивувалася. Вся вітальня була заповнена родичами Павла – свекруха, її сестра, племінниці та племінники. На столі стояли тарілки з недоїденими стравами, всюди бігали діти. Світлана незадоволено оглянула все.

– Збирайтеся і йдіть, будь ласка, звідси, я втомилася і бачити тут нікого не хочу, – різко зауважила вона.

Всі родичі вмить зупинилися, здивовано дивлячись на неї. Свекруха поспішила виправдатися:

– Світлано, ми просто хотіли зібрати всю родину разом. Але якщо тобі це тягар, ми зараз же підемо.

– У моєму домі будуть тільки ті, кого я запрошую. А вас я сюди не кликала.

– Світлано, ну що ти така різка? Це ж лише найрідніші, – втрутився чоловік.

– Так, найрідніші, – гірко відповіла Світлана. – Тільки моя думка нікого не цікавить. Ви вирішили влаштувати свято у моєму будинку без моєї згоди і без мене.

– Та ми просто хотіли зібратися усі родиною разом, як завжди. А ти все зіпсувала.

– Я більше не хочу миритись з цим, що зі мною не рахуються. Це мій будинок.

Павло розгублено переводив погляд із дружини на свою матір. Він бачив, що Світлана дуже серйозно налаштована і не має наміру йти на компроміс.

Нарешті вона повернулася до чоловіка:

– Павле, якщо й далі твоя родина ходитиме сюди і не поважатиме мою думку, ми просто перестанемо спілкуватися.

Після довгої розмови, гості все ж таки покинули їхній будинок. Світлана твердо заявила чоловікові, що сімейні свята більше не відбуватимуться в них вдома. Тепер вони зустрічатимуться усі разом на нейтральній території чи у родичів вдома, а вона теж буде відпочивати, а не готувати для всіх і не догоджати кожному.

Мати образилася і перестала дзвонити. Та й родина тепер ніколи не кличе їх до себе. А саме цікаво те, що тепер мати до себе не кличе родичів, не хоче зайвих турбот, бо їй важко.

Світлані теж іноді сумно через це, адже вона посперечалася з родиною чоловіка. Але хіба вона не вірно вчинила? Невже свекруха права, що не хоче нічого робити, бо їй важко?

Тоді нехай родину гуртує, нехай гроші і вони теж дають. Ну хіба це не правильно буде?