Я така щаслива, що словами не передати. Я ж на такий поворот навіть і не сподівалася. Але мені пощастило з родичами: і з донькою, і з зятем, і з свахою

Серце моє стиснулося, коли донька, ховаючи очі, запропонувала відкласти мою приїзд додому. “Може, вона соромиться чогось?”, – подумала я, відчуваючи легкий холод у душі.

З її слів я зрозуміла, що щось не так. Може, вона не хоче, щоб я бачила, як їй важко? Або соромиться нашого скромного життя? Ці думки мов таргани гризли мою душу.

Пам’ятаю, як збирала валізу, і сльози котилися по щоках. Рідний поріг, пахкий сад, дзвінкий сміх сусідських дітей – все це залишалося позаду. Я їхала в невідомість, але заради доньки була готова на все.

Несподівана втрата роботи стала для мене справжнім ударом. А тут ще й весілля доньки на носі. Серце стискалося від думки, що я не можу забезпечити їй таке свято, про яке мріє кожна дівчина.

Коли свати переступили поріг моєї маленької хатинки, я відчула себе такою безпорадною. Їхні очі, повні співчуття, бачили всю мою бідність. Сором обпалював щоки.

Я намагалася приховати сліди бідності, але тріщини на стінах і вигорілі шпалери видавали нашу скромність. Серце боліло від того, що не можу дати доньці більше.

Сваха, добра жінка, з розумінням подивилася на мене і промовила: “Весілля для дітей – це свято, і ми зробимо все можливе, щоб воно вдалося”.

Я похитала головою, не вірячи своїм вухам. “Як я зможу віддати їй гроші?” – промайнуло в моїй голові. Але в очах свахи я побачила щиру турботу і погодилася.

Її пропозиція звучала як рятівний круг. Я поїхала до Італії, повна рішучості відпрацювати кожну копійку.

Весілля закінчилося, і перед мною постало нове життя – життя далеко від рідного дому. Донька, бачачи мої сумні очі, просила мене ще раз все обдумати. Її хвилювання передалося і мені.

Таємниця про позичені гроші лежала важким каменем на моїй душі. Я не хотіла, щоб донька знала про мої фінансові труднощі. Адже весілля мало бути для неї справжнім святом.

Марія стала для мене не просто свахою, а справжньою подругою. Її тепло і підтримка допомогли мені адаптуватися до нового життя в Італії. Я швидко знайшла роботу завдяки її допомозі.

Як тільки я розрахувалася з боргом, я почала відкладати кожну копійку, мріючи про власне житло для доньки. Марія, дізнавшись про мої плани, з радістю запропонувала свою допомогу. Разом ми почали шукати відповідний варіант.

І ось, завдяки спільним зусиллям, ми купили доньці з зятем затишну квартиру. Вони зараз з головою занурилися в ремонт, перетворюючи її на справжнє сімейне гніздо.

Розлука з рідним домом давалася мені важко, але заради доньки я готова була на все. Я працювала без вихідних, мріючи про той день, коли ми знову будемо разом.

Несподівана втрата роботи застала мене зненацька. Я вирішила, що нарешті можу повернутися додому, але донька попросила мене зачекати ще трохи.

Марія, дізнавшись про мої плани, запропонувала мені не поспішати з поверненням. Вона знала, як важко мені буде розлучитися з Італією, і допомогла мені знайти тимчасову роботу.

Коли я побачила новий будинок, сльози радості покотилися по моїх щоках. Це було не просто житло, це було гніздо, створене з любов’ю і турботою про мою сім’ю. Я ніколи не забуду цього дня, коли всі мої мрії здійснилися.

Бачу, донька мене на подвір’ї зустрічає.

– Подобається, мамо? – питає і посміхається. А у мене сльози на очі набігли, я слова не можу сказати, так мені дух перехопило від
несподіванки.

– Діти, а за які ж ви гроші таку красу тут зробили? – питаю розгублено.

– Мамо, ти сама на все заробила. А ми лише допомогли тобі втілити мрії в реальність.

Виявляється, що сваха давно сама купила молодятам квартиру і щоб не було недомовок, вона вирішила, що запише житло на них обох. А ті гроші, які я висилала, діти в мій будинок вкладали.

– Мамо, ти це заслужила, – каже донька. – Але це ще не всі сюрпризи. Ти скоро станеш бабусею, я двійню чекаю. Так що затишний будиночок за містом, куди я зможу з дітьми приїжджати, нам дуже потрібний.

Я така щаслива, що словами не передати. Я ж на такий поворот навіть і не сподівалася. Але мені пощастило з родичами: і з донькою, і з зятем, і з свахою. Вона, до речі, все знала з самого початку, але не обмовилася мені про це жодним словом.

– Залишайтеся, свахо, вже вдома, будете з внуками допомагати, – пропонує Марія. – А я, – каже, – чим зможу, тим нашим дітям ще допоможу.

Добре, коли в родині панує мир і згода, тоді і жити легше, тепер я це точно знаю.