Катерина намагалася догодити, але здавалося, що її зусилля марні. З кожним разом її старання викликали лише критику

Катерина вирушила до Італії, коли їй було всього 22 роки. Вона була молода, енергійна й амбітна.

У її рідному селі грошей катастрофічно бракувало, тому дівчина вирішила, що знайде кращу долю в Італії, щоб допомогти своїй матері.

Це рішення було непростим, адже Катерина розуміла, що розлука буде болісною. Вона дала матері обіцянку, що повернеться з грошима й допоможе зробити їхнє життя кращим.

В Італії Катерина знайшла роботу в пекарні. Спершу їй було складно: нова країна, мова, незвична культура. Проте вона швидко адаптувалася.

Її праця приносила стабільний дохід, про який в Україні годі було мріяти. Перша зарплата здивувала її — цих грошей вистачало не лише на власні потреби, але й на підтримку рідних удома.

Попри тугу за домівкою, Катерина не жалкувала про своє рішення. Вона знала, що працює заради родини й робить усе для їхнього добробуту.

Коли вона вперше надіслала матері гроші, очікувала, що та буде в захваті. Мати подякувала, але в її словах Катерина відчула щось незрозуміле. У листі, який мати надіслала у відповідь, вона писала:

“Доню, дякую за гроші, але це не те, що мені справді потрібно. Може, наступного разу привезеш щось корисніше?”

Катерина була здивована. Вона вирішила, що пом’якшити ситуацію допоможуть подарунки. Разом із наступним переказом грошей вона надіслала матері гарну блузу й кілька продуктів.

Проте і цього разу відповідь матері була незвичною:

“Блуза гарна, але для мене занадто яскрава. Наступного разу краще привези щось, що можна буде продати на ринку.”

Катерина не ображалася. Вона думала, що краще надсилати тільки гроші. Проте й це не вирішило проблеми.

Мати продовжувала висловлювати своє невдоволення: “Ковбаса й ласощі, які ти присилаєш, можуть зіпсуватися. А от мед чи варення були б кориснішими.”

Катерина намагалася догодити, але здавалося, що її зусилля марні. З кожним разом її старання викликали лише критику.

Мати навіть почала питати, чому вона не привозить саме те, що їй потрібно: “Я ж казала, доню, що краще щось, що можна продати.”

Розчарування й образа росли в серці Катерини. Вона вирішила повернутися додому, щоб на власні очі побачити, в чому справжня причина невдоволення матері.

Приїхавши, Катерина одразу зрозуміла: мати залишилася такою ж. Її слова, мов ніж, пройняли Катерину:

“Добре, що ти приїхала, доню, але того меду, про який я просила, ти так і не привезла. Як же так?”