— Ти думаєш, що зможеш вижити без мене? Ти нічого не вмієш, ти навіть не знаєш, як поводитися з чоловіком. Такий як я — твій єдиний шанс. Інші б тебе давно кинули

Олеся сиділа на краю ліжка втупившись у телефон. Повідомлення, яке вона щойно відправила, залишило легкість у серці. Вона ще раз перечитала його: “Я подала на розлучення. Додому не чекай, вечеря у холодильнику – розігрій в мікрохвильовці, діти у моєї мами”. Вона закрила очі й глибоко видихнула, намагаючись заспокоїтися.

Рішення піти від Олега зріло в її душі довгі роки. Від самого початку їхнього шлюбу він проявляв своє домінування у всьому. Чоловік постійно нагадував їй, що без нього вона ніхто, що її ніколи б не взяли заміж із “причепом” — її сином від першого шлюбу Данилом. І навіть коли вона намагалася довести, що має власну цінність, чоловік завжди знаходив спосіб, щоб пригасити її впевненість.

— Чому ти така невдячна? — часто кидав він їй у відповідь на будь-яке питання. — Хіба не я витягнув тебе з тієї діри, в якій ти жила? Хіба не я взяв тебе з твоїм сином, коли ніхто інший не хотів? Подумай, де б ти була без мене?

Олеся згадала всі ці слова і знову відчула тугу, що стискала її серце. Вона завжди намагалася виправдатися перед чоловіком, довести, що вона варта його поваги, але кожного разу її зусилля були марними.

Одного разу, під час чергової суперечки, Олег, видав всі свої фрази про її “невдячність”, зірвався:

— Ти думаєш, що зможеш вижити без мене? Ти нічого не вмієш, ти навіть не знаєш, як поводитися з чоловіком. Такий як я — твій єдиний шанс. Інші б тебе давно кинули.

Ці слова глибоко осіли у серці жінки та образа зростала кожен раз, як він все це говорив. Тільки нещодавно все змінилося. Вона почала розуміти, що чоловік використовує ці маніпуляції, щоб тримати її під контролем і що вона більше не може дозволити йому руйнувати їх з дітьми життя.

Наступні кілька місяців стали для неї періодом внутрішньої боротьби. Вона спілкувалася з психологом, читала книги, дивилася відео про подібні проблеми у стосунках. І кожного разу, коли вона поверталася додому, здавалося, що чоловік відчував її наміри, та поводив себе ще гірше.

— Олеся, ти повинна зрозуміти, що без мене ти ніхто, — говорив він спокійно та холодно.

— Може, я й ніхто, але більше не хочу бути поруч із людиною, яка ставиться до мене, як до порожнього місця, — тихо відповіла дружина.

Вона підвелася, поглянула в дзеркало та побачила там жінку, яка більше не дозволить собі бути нещасною. Вона ще раз глибоко вдихнула й вийшла із кімнати. Жінка була твердо налаштована, що більше не дозволить чоловіку її так ображати та обмежувати її свободу. Вона набрала номер матері, тримаючи у руці сумку та готова залишити дім назавжди. Вона довго чула гудки перш ніж її мати нарешті відповіла.

— Лесю, що сталося? Чому ти дзвониш так пізно? — запитала мати стурбованим голосом.

— Мамо, я йду від Олега, — твердо сказала жінка, намагаючись приховати хвилювання, — я подала на розлучення. Я їду до тебе, мені потрібен час, щоб все обдумати.

Запанувала тиша. Олеся відчула, як напруга зростає, поки її мати намагалася переварити почуте.

— Олесю, ти що, збожеволіла? — нарешті вимовила мати. — Як ти можеш таке казати? Тобі за сорок. Хто тебе візьме після розлучення з твоїми двома дітьми? І що ти будеш робити сама?

— Мамо, я більше не можу так жити, — тихо, але впевнено відповіла жінка. — Я відчуваю, що втрачаю себе. Я не можу більше терпіти його приниження.

— Доню, не перебирай харчами! Твій чоловік успішний бізнесмен, він забезпечує вас усіх. Як ти можеш покинути його? Подумай хоча б про дітей! І що ми будемо робити без його допомоги?

— Мамо, я вже прийняла рішення, — перервала її донька. — Я не можу більше жити заради когось іншого, забуваючи про себе. Я їду до тебе, і я сподіваюся, що ти підтримаєш мене, навіть якщо зараз не розумієш мого вибору.

Мамо, я вже на шляху до тебе, — сказала Олеся рішуче. — Я більше не дам себе ображати та переконати повернутися назад. Якщо ти мене не приймеш — я орендую собі квартиру, заберу завтра вранці дітей та ми переїдемо. І тобі я допомагатиму — знайду ще одну роботу, проживемо.

Не чекаючи на відповідь, жінка завершила розмову й поклала телефон до сумки. Вона зітхнула з полегшенням, відчуваючи, як напруга поступово зникає. Вийшовши з дому, Олеся сіла у машину й рушила у бік батьківської оселі.

Її рішення залишитися вірною собі було непохитним. Вона знала, що попереду чекають важкі розмови й, можливо, розчарування, але вона більше не могла дозволити собі жити в страху та підкоренні. Ця ніч стала початком нового розділу в її житті — розділу, де вона більше не була залежною від когось іншого, а тільки від себе.